Постанова № 40870036, 02.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 876/4316/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Клюби В.В., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання : Саламахи О.І.

позивача : ОСОБА_1

представника позивача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди , -

в с т а н о в и в :

В січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому з урахуванням поданих уточнень просила визнати протиправним, незаконним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області за № 4-0 від 02.01.2013 р. «Про звільнення ОСОБА_1», визнати недійсним запис № 24 від 02.01.2013 р. в трудовій книжці серії БТ-ІІ № 1636347 ОСОБА_1, поновити її на посаді начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації з 02.01.2013 р., стягнути з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2013 р. по день поновлення на роботі, стягнути з Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області на її користь 20000 грн. моральної шкоди та 2500 грн. суму понесених судових витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, її оскаржила ОСОБА_1 Апеляційну скаргу мотивує тим, що комісія при проведенні службового розслідування порушила порядок його проведення. Крім того, суд першої інстанції невірно вказав на відсутність доказів у відповідача, які стверджували про усунення вказаних у вимозі Ужгородської ДФІ недоліків, оскільки будучи начальником управління, вона надала голові комісії 24.12.2012 р. відповідь, з якої вбачалося, що на виконання вимоги була проведена нарада, створена комісія та проведені контрольні обміри. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 працювала на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації та 02.01.2013 р. розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації за № 4-о «Про звільнення ОСОБА_1» була звільнена з посади відповідно до статей 6 і 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу». При цьому до уваги було взято акт проведення службового розслідування на виконання розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації від 12.11.2012 р. за № 307 «Про створення комісії з проведення службового розслідування» від 29.12.2012 р. та погодження Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації № 1475/01-22 від 02.01.2013 р.

З копії акту проведення службового розслідування на виконання розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації від 12.11.2012 р. за № 307 «Про створення комісії з проведення службового розслідування» від 29.12.2012 р. вбачається, що комісія прийшла до висновку надати рекомендації голові районної державної адміністрації щодо припинення з 02.01.2012 р. перебування на державній службі в Перечинській районній державній адміністрації відповідно до п.6 ч.1 ст.30 Закону України «Про державну службу» шляхом звільнення з посади начальника управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації ОСОБА_1 за порушення присяги державних службовців відповідно до ст.17 цього Закону та на підставі акта за результатами службового розслідування. При цьому комісія виходила з того, що ОСОБА_1 притягалась раніше до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з 23.01.2012 р. за прогул без поважних причин відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації № 4-о від 23.01.2012 р. «Про звільнення ОСОБА_1» та була поновлена на цій посаді з 17.12.2012 р. відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації № 129-о від 17.12.2012 р. «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації» та вдруге була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації № 140-о від 29.12.2012 р. «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1», порушення законодавства щодо фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації за період з 01.01.2010 р. по 01.10.2012 р. в основному допущені під час перебування на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації ОСОБА_1

Даючи правову оцінку мотивам звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади розпорядженням виконуючого обов'язки голови Перечинської районної державної адміністрації № 4-о від 23.01.2012 р. «Про звільнення ОСОБА_1» за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України, про що зроблено запис до трудової книжки позивача за № 22.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 р. в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження про її звільнення, поновлено позивача на раніше займаній посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постанова суду переглядалася в апеляційному порядку в квітні 2013 року та за наслідками розгляду апеляційних скарг, які були подані сторонами, було частково задоволено позов ОСОБА_1, зокрема поновлено останню на раніше займаній посаді.

Аналізуючи наведені вище судові рішення, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач безпідставно послався як на одну з підстав звільнення з посади позивача, її попереднє звільнення, яке в судовому порядку, на час вирішення питання про її звільнення, було визнане протиправним.

Крім того, серед інших підстав, відповідач вказує на те, що порушення законодавства щодо фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації за період з 01.01.2010 р. по 01.10.2012 р. в основному допущені під час перебування на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації ОСОБА_1

Однак, висновком комісії конкретно не зазначено які з порушень допущені ОСОБА_1. а які ОСОБА_3, який обіймав посаду начальника управління в період звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин з 23.01.2012 р. до її поновлення на роботі 17.12.2012 р.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП України). Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі : порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України «Про державну службу» законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП України), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у ст. 149 КЗпП України.

У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст присяги державного службовця такого змісту : «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

З матеріалів справи видно, що головне управління праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації листом № 1475/01-22 від 02.01.2013 р. погоджувалось із звільненням ОСОБА_1, проте, з урахуванням того, що текст Присяги державного службовця має уніфікований характер і розповсюджується на усі правовідносини, де однією із сторін є державний службовець, просило всебічно вивчити обставини, що передують звільненню при прийнятті остаточного рішення.

Однак, дана обставина поряд з іншими, на які покликався відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, була залишена судом першої інстанції поза увагою.

Аналізуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про правомірність оскаржуваного розпорядження та відсутністю у зв'язку з цим підстав для поновлення позивача на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Вирішуючи вимоги позивача про визнання недійсним запису № 24 від 02.01.2013 р. в трудовій книжці серії БТ-ІІ № 1636347 ОСОБА_1, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2013 р. по день поновлення на роботі, моральної шкоди та суму понесених судових витрат на оплату послуг адвоката,колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З довідки управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 443/02-07 від 20.03.2013 р. убачається, що заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., за останні два повні місяці роботи на посаді начальника управління становила 4661,39 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що розгляд заяви позивача про її поновлення на роботі відбувався більше одного року у зв'язку з об'єктивними причинами, при цьому ОСОБА_1 не мала впливу на прискорення вирішення заяви, а тому підлягає застосуванню в даному випадку вимога ч.2 ст.235 КЗпП України стосовно стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивач була звільнена з посади, на яку просить її поновити 02.01.2013 р., а тому на день постановлення судового рішення кількість робочих днів, які повинні бути враховані при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 438 днів.

Отже, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. та довідки управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 443/02-07 від 20.03.2013 р., стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48609,24 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення понесених витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.90 КАСУ, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи убачається, що позивач уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_2 № 04 від 24.01.2013 р., на виконання якого сплатила 2500 грн., що підтверджується квитанцією № 9367729 від 31.01.2013 р.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, адвокат ОСОБА_2 приймала участь в судових засіданнях як представник позивача, загальна тривалість яких становила 7 год. 30 хв., робила запити та подавала заяви і клопотання до суду, а тому з урахуванням вказаних вище норм 2500 грн. сума понесених витрат на правову допомогу підлягає стягненню в повному обсязі.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ч.1 ст.71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Однак, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження вимог щодо заподіяння їй моральної шкоди, а наведені у позовній заяві доводи є загальними поняттями без конкретизації обставин заподіяння такої шкоди саме позивачу.

Отже, в цій частині суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи відповідача про те, що призначення на посаду начальника управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації призначено особу, яка перебуває у щорічній оплачуваній відпустці та знаходиться на амбулаторному лікуванні у гінекологічному відділенні районної лікарні з діагнозом : вагітність 30 тижнів не спростовує висновків про незаконність звільнення позивача та не позбавляє її права визнавати протиправним оскаржуване розпорядження та бути поновленою на посаді.

Згідно ст.159 КАСУ, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.202 цього Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по справі № 807/268/13-а скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 4-о від 02.01.2013 р. «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 02.01.2013 р.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області в користь ОСОБА_1 48609 (сорок вісім тисяч шістсот дев'ять) грн. 28 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб) та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_1 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.. понесених витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України інстанції протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.В.Клюба

І.О.Яворський

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07.10.2014 р.