Ухвала суду № 40869616, 08.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/652/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Берекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2009 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2009 року №683/17/1846818722/9336 про визначення ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на доходи в розмірі 9 602,48 грн. в частині донарахування та стягнення 5 667,01 грн.; №682/17/1846818722/9335 про визначення ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість (в тому числі штрафних санкцій) в розмірі 49 199,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту від 20.05.2009 р. № 1373/17/НОМЕР_1 про результати виїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні підприємницької діяльності за період з 11.03.08 року по 31.03.09 року, позивач вважає висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки, стосовно заниження податку з доходів є неправомірними, оскільки відповідно до ст.5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року №727/98 у разі порушення вимог щодо обсягу виручки чи кількості осіб, що перебувають у трудових відносинах з приватним підприємцем, платник єдиного податку має перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). На думку позивача, в один звітний період неможливе одночасне застосування загальної та спрощеної системи оподаткування. Оскільки позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, то вона відповідно до статті 6 зазначеного Указу звільняється від сплати податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, позивач вказує, що нею не допущено порушення ведення обліку та витрат та подання декларації про отримані доходи, оскільки у відповідності до змісту листа ДПА України від 06.04.1998 року "Щодо оподаткування доходів підприємницької діяльності" платники фіксованого податку звільняються від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат та від подання декларацій, натомість позивачем подано до податкового органу звіт суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи - платника єдиного податку із зазначенням обсягу виручки.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 12.05.2009 року по 18.05.2009 року працівниками Вознесенської ОДПІ у Миколаївської області проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 (платник єдиного податку) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні підприємницької діяльності за період з 11.03.2008 року по 31.03.2009 року. За наслідками перевірки контролюючим органом складений акт перевірки №1373/17/НОМЕР_1 від 20.05.2009 року (далі - Акт перевірки), яким встановлено, що в 4 кварталі 2008 року обсяг виручки від реалізації суб'єктом господарювання товарів перевищив 500 000,00 грн. Згідно акта перевірки у 2008- 2009 роках обсяг виручки від продажу товарів (наростаючим підсумком за рік) склав: 1 квартал 2008 року - 0,00 грн.; 2 квартал 2008 року - 96 950,45 грн.; 3 квартал 2008 року - 241 013,83 грн.; 4 квартал 2008 року - 751 866,97 грн.; 1 квартал 2009 року - 174 909,67 грн. За результатами перевірки відповідачем позивачу донараховано податок на доходи від підприємницької діяльності за ставкою 15 %: за 12 місяців 2008 року в сумі 5 667,01 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 3 935,47 грн., а також податок на додану вартість за ставкою 20 %: за 4 квартал 2008 року та 1 квартал 2009 року в сумі 34 981,93 грн. і штрафні санкції в розмірі 14 217,73 грн. (арифметичний розрахунок вказаних сум позивачем не оспорюється).

На підставі Акта перевірки ДПІ 29.05.2009 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №683/17/1846818722/9336 про донарахування податку на доходи в розмірі 9 602,48 грн.; №682/17/1846818722/9335 про донарахування податку на додану вартість на 49 199,66 грн. (34 981,93 грн. - основний платіж, 14 217,73 грн. - штрафна санкція).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, а відповідач, приймаючи оскаржувані повідомлення-рішення діяв на підставі та в спосіб, що передбачені законами України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи, став висновок, викладений у акті перевірки про порушення позивачем, який перебував на спрощеній системі оподаткування, вимог ст. 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 (далі - Указ Президента України №727/98 ). Такий висновок пов'язаний з тим, що позивач перевищив граничний обсяг виручки від реалізації продукції (вказана обставина позивачем не оспорюється), а отже, на вказану суму повинен був нарахувати (та сплатити) податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість.

Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку і звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00 грн.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених вказаним Указом положень.

Єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500 000,00 грн. на рік.

У той же час, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Відповідно до ст. 5 зазначеного Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищили граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником податків єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися з урахуванням загальної системи оподаткування, зокрема, доходи (виручка), отримані таким суб'єктом, підлягають оподаткуванню у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", який відповідно до п. 22.10 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" діє у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, та застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Абзацом 1 ст. 13 Декрету № 13-92 визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й оподаткування суми такого перевищення за ставкою, передбаченою ст. 7 Закону № 889-IV.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перевищила граничний обсяг виручки від реалізації продукції у період з 11.03.2008 року у сумі 251866,97 грн. Документально підтверджені витрати складають 214086,92 гривні, таким чином базою оподаткування взято суму 37780,05 (251866,97 - 214086,92).

Виходячи з наведеного, судова колегія приходить до висновку, що податковим органом правильно визначено податок з доходів від підприємницької діяльності в сумі 5667,01 грн.

Доводи позивачки, що перехід платника податків, який обрав спрощену систему оподаткування та звітності у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування є єдиною передбаченою санкцією для такого платника не відповідає правильному застосуванню наведених норм, оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце при дотриманні норм Указу № 727/98, а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, передбачає оподаткування таких сум на загальних підставах, оскільки при цьому відпадають встановлені ст. 1 Указу № 727/98 юридичні підстави для пільгового режиму оподаткування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й оподаткування суми такого перевищення із застосуванням правил загальної системи оподаткування, а тому донарахування державним податковим органом Підпрємцю податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" є правомірним.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Отже, за неподання заяви щодо реєстрації платником податку на додану вартість особа несе відповідальність за не нарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки в 4 кварталі 2008 року у позивача внаслідок перевищення обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продукції (послуг, робіт, товарів) виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, дії ДПІ щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість є правомірними.

Матеріалами справи підтверджено, що сума отриманого доходу за перший квартал 2009 р. складає 174909,67 грн., таким чином податок на додану вартість, який позивачу донараховано податковим повідомленням-рішенням складає 34981,93 (174909,67*20%).

З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що перевірка була проведена податковим органом з дотриманням вимог податкового законодавства, що діяли на момент перевірки, а податкові повідомлення-рішення винесені на законних підставах. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують. За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні у судовому засіданні апеляційної інстанції, мають право подати касаційну скаргу протягом 20 днів з дня отримання копії ухвали.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик