Постанова № 40869550, 10.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа № 920/1046/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Тарасова І. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №2953 від 04.07.2014 року

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А-МУССОН", м. Суми (вх.№2417С/3-10) на рішення господарського суду Сумської області від 07.07.14 року по справі №920/1046/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-МУССОН", м. Суми

про стягнення 34414,22 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року по справі №920/1046/14 (суддя В.В. Рунова) у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи - відмовлено. Позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "А-МУССОН" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання транспортних послуг №7 від 08.10.2013 року у розмірі 34414,22 грн., в тому числі: 31632,37 грн. основного боргу, 2231,87 грн. інфляційних збитків, 549,98 грн. трьох відсотків річних; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1827 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Сумської області було винесено з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлявся, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення від 02.09.2014 року про вручення відповідачу 08.09.2014 року рекомендованого поштового відправлення.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка відповідача не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права передбачені ст. 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "А-МУССОН" (замовник - відповідач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (виконавець - позивач у справі) було укладено договір № 7 про надання транспортних послуг.

Відповідно до умов договору сторони узгодили, що виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату автомобіль КАМАЗ 55102, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги (п.1.1 договору).

Вартість 1 (одної) машино-години вантажного автомобіля КАМАЗ 55102 складає - 108,33 грн. без ПДВ. Здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 5 (п'яти) робочих днів після фактичного надання послуг. ( п.п.3.1 та 3.2 договору).

Пункт 3.3 договору сторони передбачили, що замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів оплатити послуги виконавцю.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у жовні та листопаді 2013 року прийняті на себе зобов'язання з надання послуг замовнику виконані на загальну суму 31632,37 грн., що підтверджується наявними у справі копіями актів здачі-прийомки виконання робіт за вказаний період (жовтень та листопад 2013 року). Однак, відповідачем, в порушення умов договору, не було здійснено оплату отриманих послуг.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача був направлений лист (вх.№2) від 18.05.2014 року про сплату заборгованості у розмірі 31632,37.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31632,37 грн. та крім того стягнуто 2231,87 грн. інфляційного збільшення суми боргу та три відсотки річних в сумі 549,98 грн.

Колегія суддів повність погоджується з висновками суду першої інстанції.

Згідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Між сторонами був укладений договір про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за договором про надання послуг, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вищезазначеним договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України результати отриманих послуг не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 31632,37 грн., яка повністю підтверджена матеріалами справи і не спростована відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та матеріалами апеляційної скарги.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.4.1 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення як інфляційних втрат, так і трьох відсотків річних, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум інфляційних втрат та трьох відсотків та встановив періоди за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за договором про надання транспортних послуг № 7 від 08.10.2013 року, отже стягнення основного боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних є цілком законними та обґрунтованими вимогами позивача за порушення відповідачем строків оплати. За таких обставин у апеляційного суду не має підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом його процесуальних прав внаслідок розгляду справи за відсутності його представника колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідачу було достеменно відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, у зв'язку з чим у відповідача було достатньо часу для надання пояснень по суті позовних вимог та необхідних доказів в обґрунтування своєї позиції по справі.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Відповідач процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді першої інстанції не скористався, вимоги ухвали господарського суду не виконав, витребуваних документів не надав (зокрема, в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву), а тому місцевий господарський суд з огляду на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, правомірно на підставі статті 75 цього Кодексу розглянув справу за наявними в ній матеріалами, за відсутності представника відповідача.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року у справі № 920/1046/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А-МУССОН", м.Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року по справі №920/1046/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 10 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Тарасова І. В.