Рішення № 40868781, 06.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р.Справа № 916/3062/14

За позовом: Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до відповідачів: 1) Білгород-Дністровської районної ради

2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним договору оренди, визнання незаконним та скасування рішення районної ради

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

від прокурора: Доброжан Н.І., згідно посвідчення №010038 від 17.10.2012р.; Незовибатько О.В., згідно посвідчення №025789 від 23.04.2014р.

від позивача: не з`явився

від відповідача - Б-Дністровської районної ради: Берлінський О.А., довіреність №3-23/577 від 30.12.2013р.

від відповідача - ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_4, ордер №167762 від 17.09.2014р.; ОСОБА_1 згідно витягу з ЄДРЮОФОП від 13.02.2014р.

В засіданні 06.10.2014р. приймали участь представники:

від прокурора: Доброжан Н.І., згідно посвідчення №010038 від 17.10.2012р.

від позивача: не з`явився

від відповідача - Б-Дністровської районної ради: Берлінський О.А., довіреність №3-23/577 від 30.12.2013р.

від відповідача - ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_4, ордер №167762 від 17.09.2014р.; ОСОБА_1 згідно витягу з ЄДРЮОФОП від 13.02.2014р.

Суть спору: про визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки, площею 0,0525 га, розташованої на землях Будацької коси біля селища Курортне, Білгород-Дністровського району Одеської області, укладений 25.12.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою та ФОП ОСОБА_1, для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції строком на 49 років, який зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №469 від 25.12.2001р.;

про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області №545 від 21.12.2001р.

Прокурор підтримує заявлені позовні вимоги, подав додаткові пояснення від 17.09.2014р. за вх.№24309/14, від 01.10.2104р. за вх.№25618/14, в їх обґрунтування зазначає, що рішенням Білгород-Дністровської районної ради №545 від 21.12.2001р. ФОП ОСОБА_1 надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 0,0525га, розташовану на землях Будацької коси біля селища Курортне Білгород-Дністровського району Одеської області для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції. На підставі зазначеного рішення між Білгород-Дністровською районною радою та ФОП ОСОБА_1 25.12.2001р. укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Відповідно до ст.4 ЗКУ станом на 12.07.2000р. суб'єктом права державної власності, зокрема, були обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Згідно п.2 ч.4 ст.19 ЗКУ станом на 12.07.2000р., обласні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім коли земельна ділянка належить до рекреаційних земель, земель запасу та знаходиться поза межами населених пунктів і підпорядкування району, селу, селищу, місту. За таких обставин, прокурор доходить висновку, що спірний договір був укладений неналежною стороною - Білгород-Дністровською районною радою, оскільки право розпоряджатись земельною ділянкою, що передана в оренду має тільки обласна рада, з підстав чого договір підлягає визнанню недійсним, а рішення районної ради, на підставі якого укладено цей договір підлягає скасуванню, як незаконне, внаслідок ухвалення без належних повноважень. Одночасно, прокурор у позові послався на відсутність у спірному договорі врегулювання сторонами питання про випадкове пошкодження або знищення об'єкта оренди.

З підстав порушення спірними рішенням та договором інтересів держави прокурор пояснив наступне. Територія Будацької коси, Шабівської сільської ради займає особливе географічне положення, оскільки омивається Чорним морем та Шаболатським лиманом. Разом з цим, по теперішній час ні органами місцевого самоврядування, ні органами державної влади не розроблено генеральний план (схему планування) зазначеної території, не затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Чорного моря. У зв'язку з цим розпорядження земельними ділянками на зазначеній території сприяє нераціональному використанню землі, загрожує екологічній безпеці, має наслідки капітальної забудови особливо цінних земель. Враховуючи викладене, вирішення питання щодо розпорядження вказаними земельними ділянками має здійснюватись відповідним органом державної влади. Оскільки на момент прийняття Білгород-Дністровською районною радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду, зазначені повноваження належали Одеській обласній раді, міжрайонною прокуратурою пред'явлено позов саме в інтересах облради.

Прокурор вважає дотриманим ним строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, з огляду на те, що про порушення спірними рішенням та договором прав держави прокурору стало відомо лише 30.05.2013р. за результатами опрацювання матеріалів інвентаризаційної справи на б/в „Будаки", наданої згідно листа КП „Б-Дністровське БТІ" від 30.05.2013р. №887. Пізніше, у додаткових поясненнях прокурор послався на те, що про наявні порушення Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо 05.05.2014р., а саме, за результатами перевірки, проведеної за скаргою ОСОБА_5, під час надання правової оцінки освоюваному рішенню районної ради та договору оренди земельної ділянки. Прокурор вважає, що початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних рішення та договору, а з моменту, коли орган прокуратури дізнався про факт відсутності у Білгород-Дністровської ради необхідного обсягу дієздатності.

Відповідач - Білгород-Дністровська районна рада проти позову заперечує, подав відзив на позов від 08.09.2014р. за вх.№23207/14, де зазначає, що прокурором не доведено порушення інтересів держави в особі Одеської обласної ради спірними рішенням та договором. Відповідач вважає наявними повноваження у Білгород-Дністровської районної ради на прийняття рішення №545 від 21.12.2001р. та укладення спірного договору відповідно до ст.43 Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.ст.8, 11 ЗК України. Крім того, рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000р. „Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" спірну земельну ділянку віднесено до земель рекреаційного призначення, що додатково підтверджує наявність повноважень у районної ради на передачу в оренду земельних ділянок.

Відповідач - ФОП ОСОБА_1 проти позову заперечує, подав відзив на позов від 17.09.2014р. за вх.№24296/14, де вказує, що згідно протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради від 21.12.2001р., на якій прийнято спірне рішення, запрошеним на це пленарне засідання був заступник прокурора ІзвековВ.Ю., який не висловив протест проти прийнятого рішення, у зв'язку з чим заява прокурора про те, що лише 30.05.2013р. йому стало відомо про порушення прав держави у спірних правовідносинах не відповідає дійсності. У зв'язку з викладеним, відповідно до ст.71, 75, 76 ЦК УРСР (1963р.) прокурором пропущено строк на оскарження рішення у зв'язку з закінченням строку позовної давності для пред'явлення позову, що є підставою для відмови у позові. Крім того, з посиланням на положення ст.43 Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.ст.8, 11 ЗК України, відповідач вказує на правомірність прийняття районною радою спірного рішення та законність укладення договору оренди.

Клопотання прокурора, відповідачів від 05.09.2014р. за вх.№23095/14 про відкладення розгляду справи, від 17.09.2014р. за вх.№24297/14, від 01.10.2014р. за вх.№25616/1, від 06.10.2104р. за вх.№26087/14 про долучення документів до матеріалів справи, від 18.09.2014р. за вх.№24388/14, від 03.10.2014р. за вх.№25890/14 про ознайомлення з матеріалами справи були судом задоволені.

Ухвалою суду від 01.10.2014р., за клопотанням сторін від 01.10.2014р. за вх.№2-4265/14, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено до 16.10.2014р.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:

Згідно рішення Білгород-Дністровської районної ради №277-ХХIII від 19.05.2000р. „Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено три зони використання земель Будацької коси в прибережно-захисній смузі Чорного моря.

31.10.2001р. Білгород-Дністровською районною радою прийнято рішення №510-ХХIII, яким надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,052га із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля села Курортне для передачі в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років ОСОБА_1 для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції.

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради №545-ХХIII від 21.12.2001р. „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля села Курортне в довгострокову оренду ПП ОСОБА_1 для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції" затверджено проект відведення вказаної земельної ділянки, площею 0,0525га, надано її ПП ОСОБА_1 в довгострокову оренду строком на 49 років, доручено ПП ОСОБА_1 у 5-денний термін укласти з Білгород-Дністровською районною радою договір оренди, нотаріально посвідчений та зареєстрований в районному відділі земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди.

Як вбачається із протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001р. на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю.

Запрошення прокурора на пленарні засідання відбувалось на підставі Регламенту, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської районної ради №23-ХХIII від 30.07.1998р. „Про затвердження Регламенту Білгород-Дністровської районної ради". Також, у відповідності до п.2.17. Регламенту протокол сесії ради протягом 15 днів з дня проведення сесії надісланий до прокуратури району.

25.12.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради №545- ХХIII від 21.12.2001р. надає, а орендар приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 0,0525га, розташовану на землях Будацької коси, біля селища Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції, згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору. Земельна ділянка, що надається в тимчасове користування, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних, або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради №277-ХХIII від 19.05.2000р. Термін оренди починається з моменту підписання акту про прийом-передачу земельної ділянки (п.п.1.1., 1.2. договору).

Плата за землю вноситься орендарем щомісячно до 15 числа наступного місяця поточного року рівними частками з урахуванням індексу інфляції на рахунок Білгород-Дністровського районного бюджету (п.2.1. договору).

25.12.2001р. договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано за №5053.

На підтвердження виконання умов договору оренди від 25.12.2001р. відповідач подав архітектурно-планувальне завдання №10 від 08.11.2006р., паспорт пляжу.

Із листа Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області №18084/2000 від 03.09.2014р. вбачається, що за період з 2012р. по 2014р. ФОП ОСОБА_1 сплачено орендну плату за землю на загальну суму 13262грн. Крім того, в підтвердження сплати відповідачем орендної плати подано копії квитанцій. Згідно довідки Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області від 03.10.2014р. №20056/15-03 у ФОП ОСОБА_1 станом на 03.10.2014р. відсутня заборгованість перед бюджетом по сплаті орендної плати за землю.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та їх правові позиції суд вважає заявлені Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради позовні вимоги неправомірними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Згідно ст. 4 Земельного кодексу України від 1990р. (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Згідно з положеннями ст. 2 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину).

Згідно ст. 74 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину) зазначається, що до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.

Положення ст.11 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину) передбачали, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно до ст. 19 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів. Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Згідно ч. 2, 3 ст.5 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. N 161-XIV (в редакції, чинній на момент передачу спірної земельної ділянки в оренду) передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Однак, частини друга і третя статті 5 Закону, у яких визначаються орендодавці земельних ділянок, що перебувають відповідно у комунальній і у державній власності, набрали чинності після розмежування згідно із законами України земель комунальної і державної власності (Закон України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" було прийнято 05.02.2004 р.). До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснювалось орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України (пункт 1 розділу VIII ЗУ "Про оренду землі"). Частина друга статті 8 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) відносила до числа орендодавців землі, крім власників, сільські, селищні, міські, районні ради.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Так, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Частиною першою ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (чинного на момент укладення спірного договору) угода, що не відповідає вимогам закону є недійсною.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, так як судом встановлено, що спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою рекреаційного призначення згідно вище проаналізованого законодавства, яке діяло на момент передання земельної ділянки в оренду, належали обласній раді народних депутатів, оскільки остання надає земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім тих, що належать сільським, селищним, районним та міським радам, в адміністративному підпорядкуванні яких є район. Так, у ст.19 ЗК України 1990р. міститься вичерпний перелік випадків, коди районна рада надає земельну ділянку у користування на умовах оренди, що не передбачає можливість надавати в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення. Отже, за таких обставин Білгород-Дністровська районна рада в порушення вимог чинного на той момент законодавства та всупереч приписів ст.19 Земельного кодексу України передала своїм рішенням №545-ХХIII від 21.12.2001р. спірну земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_1

Отже, оскаржуване рішення Білгород-Дністровської районної ради №545-ХХIII від 21.12.2001р. є незаконним з огляду на відсутність у останньої повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, та підлягає скасуванню.

Таким чином, договір оренди від 25.12.2001р., є недійсним, як такий, що укладений між Білгород-Дністровською районною радою та ФОП ОСОБА_1 на виконання рішення Білгород-Дністровської районної ради №545-ХХIII від 21.12.2001р., яке, як встановлено судом вище, є незаконним.

Разом з цим, відповідачем - ФОП ОСОБА_1 у відзиві заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків сплину строку позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) рішення Ради народних депутатів могло бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

Прокурор вважає дотриманим ним строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, з того, що про порушення спірними рішенням та договором прав держави прокурору стало відомо лише 30.05.2013р. за результатами опрацювання матеріалів інвентаризаційної справи на б/в „Будаки", наданої згідно листа КП „Б-Дністровське БТІ" від 30.05.2013р. №887.

Згідно ст.256 чинного Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Проте, щодо окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Положеннями ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України прокурор чи позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Однак, відповідно до пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень діючого Цивільного Кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

На момент прийняття оспорюваних рішення та правочину діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, стаття 71 якого визначала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст.76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вбачається із протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001р. на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю., з підстав чого суд доходить висновку, що Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура була обізнана із прийняттям спірного рішення, яким вирішено укласти договір оренди від 25.12.2001р. Також, суд зауважує, що необізнаність прокуратури із дієздатністю районних рад, встановленою чинним на той момент законодавством у сфері земельних правовідносин, тобто, незнання законодавства, чинного на момент прийняття оспорюваних рішення та договору, укладеного на його підставі, не звільняє прокуратуру від обов'язку слідкування за законністю прийнятих на сесії районної ради рішень та вжиття заходів у випадку порушення чинного законодавства у строки, що були передбачені чинним на той момент законодавством.

Таким чином, початок відліку строку, коли прокурор дізнався про порушення прав держави спірними рішенням та правочином, розпочався з 25.12.2001р. та відповідно до ст.71 Цивільний кодекс УРСР 1963р. сплив 26.12.2004р.

Відповідних клопотань від прокурора щодо поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення до суду із даним позовом та належного обґрунтування обставин для такого - не надходило.

Відтак, суд застосовує до спірних правовідносин наслідки сплину строку позовної давності та відмовляє прокурору у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, площею 0,0525 га, розташованої на землях Будацької коси біля селища Курортне, Білгород-Дністровського району Одеської області, укладений 25.12.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою та ФОП ОСОБА_1, для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції строком на 49 років, який зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №469 від 25.12.2001р.; про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області №545 від 21.12.2001р.

При цьому, наведені прокурором у додаткових поясненнях обґрунтування того, що про наявні порушення Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо 05.05.2014р., а саме, за результатами перевірки, проведеної за скаргою ОСОБА_5, під час надання правової оцінки освоюваному рішенню районної ради та договору оренди земельної ділянки, судом до уваги не приймаються, оскільки, прокурор не довів та не обґрунтував яким чином скарга ОСОБА_5 пов'язана із оспорюваними рішенням та договором та підстави невиконання повноважень прокуратурою загального нагляду, передбачені ст.19 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд повністю відмовляє Заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора у задоволенні позову.

Згідно ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд судом двох немайнових вимог в сумі 2436грн. відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з Одеської обласної ради до державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора у задоволенні позову повністю.

2. Стягнути з Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, проспект Шевченка,4, код 25042882) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: ГУДКСУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ - 37607526, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору за розгляд двох позовних вимог немайнового характеру.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст складено 10.10.2014р.

Суддя І.А. Малярчук