Рішення № 40868370, 18.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12064/14 18.09.14

За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради ДоВиконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Арт»Провизнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсним інвестиційного договору

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від прокуратури: Янківський С.В. - за посв.

Від позивача Телицька В.А. - за дов.

Від відповідача-1 Тертичний О.М. - за дов.

Від відповідача-2 Тертичний О.М. - за дов.

Від відповідача-3 Башмаков К.О. - за дов.

Від відповідача-4 Олійник О.М. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Арт» про:

- визнання незаконним та скасування пункту 8 Переліку об'єктів, які потребують залучення інвестицій, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.01.2012 № 63 (в редакції розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2013 № 1601) «Про проведення інвестиційних конкурсів із залученням інвесторів до реалізації проектів будівництва та експлуатації багаторівневих паркінгів з об'єктами транспортної інфраструктури та обслуговування населення у м. Києві»;

- визнання незаконним та скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.01.2014 № 92 «Про затвердження переможця конкурсу із залучення інвестора до будівництва наземного паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури та будівлею громадського призначення на вул. Святошинській - просп. Перемоги та пл. Героїв Бреста у Святошинському районі»;

- визнання недійсним інвестиційного договору від 07.02.2014 № 050-13/І/134 про реалізацію інвестиційного проекту будівництва наземного паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури та будівлею громадського призначення по вул. Святошинській - просп. Перемоги та пл. Героїв Бреста у Святошинському районі міста Києва, укладеного між Департаментом економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київтраспарксервіс» та ТОВ «Київ-Арт».

Представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Представник позивача підтримав заявлені прокуратурою позовні вимоги.

01.09.2014р. від ТОВ «Київ-Арт» через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повністю заперечив проти задоволення позовних вимог.

01.09.2014р. від Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через відділ діловодства суду надійшли заперечення на позовну заяву.

01.09.2014р. від КП «Київтрансарксервіс» через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розгляд справи за клопотанням сторін вирішено у відповідності п. 3 ст.69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 31.03.2011 №116/5503 земельні ділянки на вул. Святошинській - просп. Перемоги та пл. Героїв Бреста у Святошинському районі м. Києва, загальною площею 0,58 га, були надані комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» для паркування автотранспорту та будівництва наземно-підземних паркінгів з об'єктами транспортної інфраструктури.

Відповідно до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.13 № 1601 проект будівництва наземного паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури та будівлею громадського призначення на вул. Святошинській - просп. Перемоги та пл. Героїв Бреста у Святошинському районі був визначений інвестиційно-привабливим та включений до переліку об'єктів які потребують залучення інвестицій.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) від 25.01.2014 р. № 92, за результатами інвестиційного конкурсу, відповідно до рішення постійно діючої конкурсної комісії (протокол від 14 листопада 2013 року №52/2013 засідання постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2007 №1403), товариство з обмеженою відповідальністю «Київ-Арт» (код ЄДРПОУ 35265987) було визначено переможцем.

Заступником прокурора міста Києва позов обґрунтовано тим, що розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та умовами інвестиційного договору нібито передбачено використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Окрім будівництва наземного паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури, з метою чого земельні ділянки передавались комунальному підприємству, передбачено будівництво будівлі громадського призначення, про яку взагалі не йдеться у рішенні Київської міської ради від 31.03.2011 року № 116/5503.

Суд не погоджується з такими доводами Позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28.03.02 №370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території вулиць та доріг.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Відповідно до п. 2 Статті 71 «Земельного кодексу України», до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, в тому числі майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу.

Відповідно до Закону України «Про автомобільні дороги» об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства

Згідно з Додатком А ДБН В.2.2-9-2009 до основних груп будинків та приміщень громадського призначення в тому числі відносяться: будинки, споруди та приміщення підприємств торгівлі та харчування; будинки, споруди та приміщення транспорту, призначені для безпосереднього обслуговування населення (Вокзали усіх видів транспорту, контори обслуговування пасажирів та транспортні агентства, касові павільйони); будинки, споруди та приміщення комунального господарства (в т.ч. громадські туалети) та багатофункціональні будинки та комплекси, що включають приміщення різного призначення.

Таким чином, ні оскаржувані розпорядження, ні інвестиційний договір не суперечать рішенню Київської міської ради від 31.03.2011 №116/5503, оскільки передбачені ними будівля громадського призначення відноситься до об'єктів дорожнього сервісу, тобто до транспортної інфраструктури.

У позовній заяві зазначається, що пункт 8 Переліку об'єктів, які потребують залучення інвестицій, затвердженого розпорядженням КМДА від 17.01.2012 № 63 (в редакції розпорядження КМДА від 12.09.2013 № 1601) та розпорядження КМДА від 25.01.2014 №92 «Про затвердження переможця конкурсу із залучення інвестора до будівництва наземного паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури та будівлею громадського призначення на вул. Святошинській - просп. Перемоги та пл. Героїв Бреста у Святошинському районі» підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з перевищенням компетенції та суперечать вимогам діючого законодавства України.

Однак, з точки зору статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція»), відповідно до якої Україна гарантує кожному право на мирне володіння його майном, прийняття розпоряджень з перевищенням компетенції (ultra vires) органу, що їх прийняв не є підставою для позбавлення права, якщо особа мала законні очікування на отримання такого права.

До зазначених порушень, які на думку позивача мали місце при видачі оспорюваних розпоряджень та укладені Інвестиційного договору ТОВ «Київ-Арт» не мало відношення.

Однак, ТОВ «Київ-Арт» при поданні документів для участі в інвестиційному конкурсі виходило з того, що КМДА діяла повністю в рамках чинного законодавства України.

Так, порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва об'єктів житлового та нежитлового призначення у місті Києві на умовах проведення інвестиційного конкурсу визначається Положенням про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189 (надалі - Положення).

Згідно з п. 1.5 Положення рішення про проведення конкурсу та про затвердження переможця конкурсу приймає виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) за поданням організатора конкурсу шляхом видання відповідного розпорядження.

Таким чином, Київська міська рада своїм рішенням сама делегувала КМДА повноваження приймати рішення про проведення інвестиційних конкурсів.

Отже, оскільки сама КМДА будучи органом уповноваженим законодавством на організацію та проведення інвестиційних конкурсів, вважала, що у неї були повноваження проводити у цьому конкретному випадку інвестиційний конкурс, то логічно, що ТОВ «Київ-Арт» теж так вважало.

Таким чином, скасування оспорюваних розпоряджень КМДА та визнання недійсним Інвестиційного договору у зв'язку із ultra vires діями КМДА не можуть в жодному випадку бути такими, що виправдовують втручання держави у право ТОВ «Київ-Арт» на мирне володіння його власністю, у розумінні усталеної судової практики органів Конвенції.

Оскаржувані розпорядження прийняті у відповідності з Законом України «Про інвестиційну діяльність» та Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.05.2007р. №528/1189 та жодним чином не впливають на функціональне використання земельної ділянки.

Даними розпорядженнями затверджені процедурні моменти проведення інвестиційного конкурсу, а саме: розпорядженням №1601 від 12.09.2013р. проект будівництва включно до переліку об'єктів, які потребують залучення інвестицій; розпорядженням №92 від 25.01.2014р. затверджено переможця інвестиційного конкурсу.

Тобто, оскаржувані розпорядження не реалізують повноваження власника землі та не регулюють земельних відносин.

Щодо вимоги Позивача про визнання недійсним інвестиційного договору від 07.02.2014р. №050-13/і/134, суд зазначає наступне:

Інвестиційний договір від 07.02.2014р. №050-13/і/134 укладений на виконання Розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) №1601 від 12.09.2013р. та №92 від 25.01.2014.

Даним договором затверджені умови реалізації інвестиційного конкурсу, а також основні права та обов'язки організатора конкурсу, замовника конкурсу та інвестора.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Спірний Інвестиційний договір підписаний повноважними представниками сторін за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до ст. 627 ЦК України та істотні умови спірного договору узгоджені, шляхом підписання договору без зауважень.

Судом встановлено, що в момент підписання і по сьогоднішній день сторони Інвестиційного договору не порушували положень вказаного Договору, зміст його не суперечить моральним засадам суспільства, а також сторони діяли лише в межах чинного законодавства, тому вимога про визнання його недійсним є безпідставною.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Законодавством встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постановою пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року зазначено, що відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, у зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205- 210, 640 ЦК України, тощо).

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що прокурор необґрунтовано стверджує про протиправність укладання спірного договору, оскільки за його змістом вбачається що він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювальні законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання.

Сторонами Інвестиційного договору не було здійснено жодних дій, що порушували би норми чинного законодавства, а тому ніяким чином не нанесено державі шкоди.

Отже, враховуючи все вищевказане, можна зробити висновок, що вищезазначені земельні ділянки використовуються в межах їх цільового призначення, оскільки будівля громадського призначення передбачена в умовах конкурсу (в тому числі приміщення громадської вбиральні), є супутніми об'єктами транспортної інфраструктури (дорожнього сервісу) в рамках реалізації проекту будівництва паркінгу, що в свою чергу відповідає п.2 Статті 71 «Земельного кодексу України», Закону України «Про автомобільні дороги» та ДБН В.2.2-9-2009. А тому оскаржувані розпорядження, інвестиційний договір від 07 лютого 2014 року № 050-13/І/134 є правомірними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Київської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, та позовні вимоги прокурора не задоволені, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір не відшкодовується та не стягується в Державний бюджет України.

Керуючись ст. 49, п.6 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 13.10.2014р.

Суддя І.І.Борисенко