Постанова № 40850067, 07.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа№ 910/10473/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Луценко С. О. - представник за довіреністю від 27.05.2014

від відповідача: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014

у справі № 910/10473/14 (суддя Головатюк Л. Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Укрімпап»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук»

про стягнення 46 665 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30 600 грн. за поставлений за договором №363 від 01.10.2013, але неоплачений товар, відсотків за користування чужими коштами в сумі 14 535 грн. та штрафу в сумі 1 530 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2014, повний текст якого підписаний 02.07.2014, у справі № 910/10473/14 провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 500 грн. припинено, в іншій частині позовні вимоги задоволені повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару, проте під час розгляду справи в суді першої інстанції частину основного боргу в сумі 3 500 грн. відповідач погасив, що є підставою для припинення провадження у справі в цій в частині.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/10473/14.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не досліджено усіх обставин справи, чим порушено основні принципи господарського судочинства, гарантовані чинним законодавством України.

Так, в апеляційній скарзі відповідач послався на те, що твердження позивача про наявність заборгованості відповідача ґрунтуються на акті звірки взаємних розрахунків між сторонами за період з 01.01.2014 по 13.05.2014, проте жодних посилань в даному акті на спірний договір немає, а містяться лише відомості та дані, погоджені сторонами, проте вказаний акт не є доказом наявності боргу відповідача перед позивачем за спірним договором.

Крім того, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення не прийнято до уваги той факт, що станом на 25.06.2014 заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті спірного товару становила не 30 600 грн., а 27 100 грн., а отже, задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у повному обсязі, суд першої інстанції протиправно надав позивачу можливість подвійного стягнення сум, які відповідачем уже погашені.

Також відповідач зазначив про те, що, оскільки сума основного боргу є завищеною, нараховані позивачем санкції не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою від 21.07.2014.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач в жодне судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.10.2013 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір № 363 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити товар (поліграфічні матеріали в асортименті) відповідачеві, а відповідач - прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором.

Згідно з п. 2.2 Договору загальна кількість товару, що є предметом поставки за Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) по сортах, групах, видах, марках, типах, розмірах, а також повна інформація про ціну за одиницю, загальну вартість, ПДВ зазначена в документах, які визначені у п. 3.3. Договору.

В пункті 3.3 Договору сторонами погоджено, що разом з товаром позивач направляє відповідачеві оригінали наступних документів, що є невід'ємною частиною Договору: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну.

Згідно з п. 3.2 Договору датою поставки товару вважається дана оформлення позивачем відповідної видаткової накладної.

Відповідно до п. 3.1 Договору протягом дії Договору всі поставки будь-якого товару здійснюються позивачем відповідачу тільки на умовах Договору. Товар поставляється позивачем на підставі заявок відповідача, підтвердженням заявок служать виписані позивачем рахунки, які є додатками до Договору і його невід'ємними частинами. Поставки товару здійснюється на умовах, передбачених в рахунку-фактурі.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач за видатковою накладною № 1712 від 13.02.2014 поставив відповідачеві товар на суму 41 877 грн. Належним чином засвідчені копії вказаної накладної та рахунку-фактури № 1563 від 12.02.2014 залучені позивачем до матеріалів справи (а. с. 10-11).

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється не пізніше 14 днів з дати поставки.

Позивач у позовній заяві, посилається на те, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованість відповідача за спірний товар становила 30 600 грн., тобто суму, яку позивачем і заявлено до стягнення як основний борг, проте матеріалами справи підтверджується інше.

Як слідує з доданих відповідачем до відзиву на позов платіжних доручень (а.с. 46-52), в рахунок оплати товару, поставленого за спірною накладною (рахунок № 1563 від 12.02.2014), відповідач перерахував позивачеві 14 777 грн.: платіжні доручення №№ 108 від 25.02.2014, 113 від 27.02.2014,138 від 14.03.2014, 167 від 04.04.2014, 253 від 15.05.2014, 4028 від 21.05.2014.

За таких обставин, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (29.05.2014) неоплаченим з поставленого за спірною накладною залишився товар на загальну суму 27 100 грн. (41 877-14 777), а не 30 600 грн., як про те вказав позивач.

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що заборгованість в сумі 3 500 грн. відповідач погасив позивачу до дати звернення останнього до суду з цим позовом, тобто станом на вказану дату предмет спору у позовних вимогах про стягнення вказаної суми вже не існував, суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 3 500 грн., оскільки у задоволенні вказаних позовних вимог слід було відмовляти.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 3 500 грн. підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовляється.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст.627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором Товару на суму 27 100 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1 530 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 7.4 Договору, у випадку якщо відповідач порушив строки оплати більш ніж на 5 банківських днів, він додатково виплачує постачальникові штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Враховуючи, що відповідач обов'язок оплати спірного товару прострочив більше ніж на 5 банківських днів, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1 530 грн. законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому оскільки спірний товар позивач поставив за видатковою накладною, датованою 13.02.2014, згідно з п. 4.1 Договору оплата мала бути здійснена відповідачем в строк по 04.03.2014 включно, а отже, відповідно до приписів п. 7.4 Договору позивач мав право нарахувати штраф починаючи з 13.03.2014 виходячи з суми боргу, яка існувала на цю дату, тобто 36 000 грн.

Позивач нарахував штраф на меншу суму, 30 600 грн., що є його правом.

Думка відповідача, що штраф мав бути нарахований на суму 27 100 грн. є необґрунтованою і до уваги колегією суддів не приймається.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків річних в сумі 14 535 грн. слід зазначити таке.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що за порушення відповідачем строків оплати (п. 4.1 Договору) відповідач зобов'язується сплатити позивачеві, згідно ст. 692 ЦК України, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, включаючи день оплати.

У відповідності до вказаних приписів Договору позивач нарахував відповідачеві відсотки річних за 95 днів виходячи з їх денного розміру 0,5% від суми заборгованості.

Частиною 3 статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пенею.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12.

Вважаючи правильним стягнення з покупця суми процентів за користування чужими грошовими коштами (14 535 грн.), нарахованих на підставі пункту 7.2 Договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

З огляду на викладені вище обставини, правомірним, на підставі п. 7.2 Договору, є нарахування пені, розмір якої має бути обмежений розміром, визначеним в ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Як слідує з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду (у позовній заяві) не зазначено календарний період нарахування вказаної санкції (в позовній заяві позивачем зазначено, що вказана санкція розраховується за 95 днів), що позбавляє колегію суддів можливості встановити, чи мав позивач в період, за який він нараховує санкцію, право на її нарахування (чи була наявна у конкретний календарний проміжок у відповідача заборгованість перед позивачем та в якому саме розмірі), та, відповідно, здійснити її перерахунок виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в певний період прострочення.

Ухвалою суду від 16.09.2014 позивача було зобов'язано надати суду розрахунок заявленої до стягнення суми відсотків річних, нарахованих у відповідності до п. 7.2 спірного договору, із визначенням календарного періоду їх нарахування або письмові пояснення щодо неможливості надати витребувані судом докази повністю або в частині.

Вказана вимога позивачем виконана не була, жодних пояснень щодо неможливості виконання даної вимоги позивачем суду не надано.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з ч. 1 п. 4.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Також п. 4.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлює, що:

- поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК (ч. 2);

- у разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами (ч. 3);

- позов може бути залишений без розгляду й частково, а саме в частині однієї із заявлених позовних вимог (ч. 4);

- припис зазначеного пункту частини першої статті 81 ГПК може застосовуватися на загальних підставах і в здійсненні перегляду справ в апеляційній і в касаційній інстанціях (щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг) (ч. 5).

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що неподання позивачем витребуваного ухвалою суду від 16.09.2014 розрахунку сталося через поважні причини, в той час як відсутність вказаного розрахунку унеможливлює здійснення колегією суддів розрахунку зазначеної суми та, відповідно, розгляд вказаних позовних вимог по суті.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами в сумі 14 535 грн. залишаються колегією суддів без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Водночас колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що він, відповідно до приписів п. 4 ст. 81 ГПК України, не позбавлений права звернутися до господарського суду в загальному порядку з відповідним позовом про стягнення встановленої п. 7.2 Договору санкції, проте при зверненні до суду з таким позовом позивач має врахувати, висновки, які викладені в даній постанові щодо правової природи вказаної санкції.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/10473/14 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 27 100 грн., штраф в сумі 1 530 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами в сумі 14 535 грн. залишаються без розгляду, в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Щодо витрат по сплаті судового збору слід зазначити таке.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що в даному випадку спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача по несвоєчасній оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, колегія суддів, користуючись правом, наданим їй ч. 2 ст. 49 ГПК України, покладає на відповідача всі судові витрати по справі, а саме: судовий збір позивача за звернення до суду з позовом та судові витрати відповідача за подачу апеляційної скарги.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 81, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/10473/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/10473/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/10473/14 в такій редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічна компанія «Інтерекспресдрук» (01054, м. Київ, вул. Голосіївська,22-24, ідентифікаційний код 31732119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Укрімпап» (01033, м. Київ, вул. Короленківська, 4, ідентифікаційний код 36644064) основний борг в сумі 27 100 (двадцять сім тисяч сто) грн., штраф в сумі 1 530 (одна тисяча п'ятсот тридцять) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

3. Позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування чужими коштами в сумі 14 535 грн. залишити без розгляду.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10473/14.

Повний текст постанови складено: 13.10.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло