Рішення № 40849858, 07.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2014 р. Справа №914/3424/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білані О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вюрт-Україна», м.Київ

до відповідача: Спільного українсько-німецького підприємства «ОЛНОВА» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Буськ Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 32027грн. 67коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Луцюк В.В. - представник (довіреність б/н від 05.09.2014р.);

від відповідача: не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника позивача в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вюрт-Україна» до Спільного українсько-німецького підприємства «ОЛНОВА» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення основного боргу в сумі 26804грн. 64коп., пені у розмірі 2205грн. 22коп., інфляційних втрат в розмірі 2552грн. 60коп., 3% річних у розмірі 465грн. 14коп.

Ухвалою суду від 26.09.2014р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.10.2014р.

07.10.2014р. представник позивача, через канцелярію суду (вх.№42677/14 і вх.№42788/14) подав клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів разом із додатками. Крім цього, представник позивача, через канцелярію суду (вх.№4768/14 від 07.10.2014р.) подав заяву б/н від 06.10.2014р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що 25.09.2014р. та 02.10.2014р. відповідач сплатив позивачу 10000грн. 00коп. (двома платежами по 5000грн. 00коп.), а відтак основна сума боргу зменшилась з 26804грн. 64коп. до 16804грн. 64коп. і просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 16804грн. 64коп., пеню у розмірі 2205грн. 22коп., інфляційні втрати в розмірі 2552грн. 60коп., 3% річних у розмірі 465грн. 14коп.

В судовому засіданні 07.10.2014р. прийнято заяву б/н від 06.10.2014р. (вх.№4768/14 від 07.10.2014р.) про зменшення розміру позовних вимог, та позовні вимоги розглядаються із врахуванням поданої заяви.

В судове засідання 07.10.2014р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і в заяві б/н від 06.10.2014р. (вх.№4768/14 від 07.10.2014р.) про зменшення розміру позовних вимог та просить суд позов задоволити.

В судове засідання 07.10.2014р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, будь-яких пояснень на вимогу суду по суті заявлених позовних вимог не надав, позовні вимоги не оспорив, вимоги ухвали суду не виконав. Причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №8050001292559. Жодних заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача, станом на 07.10.2014р. не поступало.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 (із внесеними змінами і доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75ГПК України.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області, в с т а н о в и в:

28.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вюрт-Україна» (продавець) та Спільним українсько-німецьким підприємством «ОЛНОВА» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) укладено договір постачання №0528.

Розділом 1 договору постачання №0528 від 28.05.2013р. сторони встановили, що продавець зобов'язується постачати і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю певний товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є продукція компанії Wurt.

Відповідно до п.2.2. договору постачання №0528 від 28.05.2013р. перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткових накладних.

Згідно із п.3.2. договору постачання №0528 від 28.05.2013р. розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 7 (семи) календарних днів з дня виписки рахунку або отримання товару.

Відповідно до розділу 4 договору постачання №0528 від 28.05.2013р. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013р. У разі відсутності до дати закінчення чергового строку дії договору офіційного письмового повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін до іншої сторони про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії цього договору вважається автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору постачання №0528 від 28.05.2013р., позивач, згідно рахунку на оплату №56-0179 від 01.08.2013р., передав, а відповідач, через ОСОБА_2 на підставі довіреності №00206 від 05.08.2013р. та ОСОБА_3 на підставі довіреності №00241 від 27.08.2013р. прийняв товари на загальну суму 26804грн. 64коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними: №56/00010903 від 05.08.2013р. на суму 19061грн. 22коп. (з ПДВ); №56/00011303 від 12.08.2013р. на суму 1515грн. 60коп. (з ПДВ) та №56/00012204 від 28.08.2013р. на суму 6227грн. 82коп. (з ПДВ).

13.11.2013р. відповідач на адресу позивача направив гарантійний лист за вих.№156 , в якому гарантував сплатити заборгованість в сумі 26804грн. 64коп. за наступним графіком погашення, а саме: листопад 2013 року - 5000грн. 00коп.; грудень 2013 року - 5000грн. 00коп.; січень 2014 року - 5000грн. 00коп.; лютий 2014 року - 5000грн. 00коп.; березень 2014 року - 5000грн. 00коп. та квітень 2014 року - 1804грн. 64коп.

Позивач на адресу відповідача направив претензію за вих.№19 від 19.03.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №8050001189227, в якій позивач просив відповідача у семиденний термін погасити заборгованість. Проте, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На виконання своїх зобов'язань згідно укладеного між сторонами договору постачання №0528 від 28.05.2013р., відповідач неналежним чином здійснював оплату за отриманий товар оплачуючи лише частково, що підтверджується довідкою ПАТ «Банк «Київська Русь» №1307/441 від 03.10.2014р., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 16804грн. 64коп.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. За таких обставин факт отримання відповідачем товару і видаткові накладні, подані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (Постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. №12/5026/556/2012, Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 16804грн. 64коп.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, за період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно із ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із внесеними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 07.11.2011р. у справі №3-121гс11.

Пунктом 3.4. договору постачання №0528 від 28.05.2013р. сторони встановили, що у разі прострочення виконання грошових зобов'язань, покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочення від несплаченої суми, але не більше, ніж 20 (двадцять) відсотків від ціни відповідної накладної. Так, згідно п.3.4. договору постачання №0528 від 28.05.2013р., позивач за період з 01.12.2013р. по 05.09.2014р. нарахував відповідачу пеню у розмірі 2205грн. 22коп. При перевірці проведених нарахувань, судом встановлено, що позивач припустився помилки, не врахувавши 7-и денний строк встановлений договором, щодо оплати (п.3.2. договору постачання №0528 від 28.05.2013р.) та вийшовши за межі 6-ти місячного строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України. Тому пеня підлягає перерахунку за 6 місяців із врахуванням 7-и денного строку, встановленого договором, яка розраховується із фактичної суми боргу по кожній накладній окремо обмеженої 6-ти місячним нарахуванням, у період визначений позивачем у поданих розрахунках, а саме з 01.12.2013р. по 01.09.2014р. В перерахунку пеня складає 764грн. 15коп., яка підлягає задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України за прострочення оплати підставно нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 2552грн. 60коп. за період з 01.12.2013р. по 31.07.2014р. та 3% річних в розмірі 465грн. 14коп. за період з 01.12.2013р. по 05.09.2014р.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача з основного боргу в сумі 16804грн. 64коп., пені у розмірі 764грн. 15коп., інфляційних втрат у розмірі 2552грн. 60коп. та 3% річних в розмірі 465грн. 14коп. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4-3, 12, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства «ОЛНОВА» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (80500, Львівська область, м.Буськ, вул.Івасюка, буд.5, код ЄДРПОУ 22421742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вюрт-Україна» (04050, м.Київ, вул.Мельникова, буд.12, код ЄДРПОУ 20010785) 16804грн. 64коп. - основного боргу, - 764грн. 15коп. - пені, 2552грн. 60коп. - інфляційних втрат, 465грн. 14коп. - 3% річних та 1174грн. 34коп. - судового збору. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 10.10.2014р.