Ухвала суду № 40849658, 06.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/967/13-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А.М.Провадження № 22-ц/780/4271/14 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р.В.Категорія 1 06.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

06 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:Березовенко Р.В., суддів:Воробйової Н.С., Верланова С.М.,при секретарі:Черепинець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 29 травня 2014 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 вересня 1996 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, 30 січня 2001 року шлюб між ними було розірвано, однак, незважаючи на розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом однією сім'єю.

У період часу з січня 2004 року по січень 2013 року, між сторонами склалися усталені відносини, притаманні подружжю: вони спільно проводили дозвілля, обробляли город, будували будинок в с. Козинці Бородянського району.

Починаючи з лютого 2013 року спільне проживання та ведення господарства стало неможливим, і з причин розбіжностей життєвих інтересів та відмінностей характерів, відносини між позивачем та відповідачкою, як чоловіка та дружини були припинені.

У період спільного проживання однією сім'єю сторонами було набуто майно, а саме: у 2004 році придбано автомобіль марки ДЕУ, модель Ланос, д/н НОМЕР_1, зареєстрований на ім'я відповідачки, у 2009 році збудовано на належній відповідачці земельній ділянці будинок по АДРЕСА_3, у 2010 році побудовано гараж в гаражному кооперативі АДРЕСА_4.

Вважає, що оскільки він проживав з відповідачкою однією сім'єю, вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет, то вказане майно набуто ними спільно і є їх спільною сумісною власністю, а тому просив встановити факт шлюбних стосунків з відповідачкою з січня 2004 року по січень 2013 року, визнати вищевказане майно їх спільною сумісною власністю та розділити його, виділивши йому та визнавши за ним право власності на спірний автомобіль, відповідно припинивши право власності відповідачки на цей автомобіль, визнати за ним право власності на об'єкт (будівельні матеріали) - гараж АДРЕСА_4, призначити йому грошову компенсацію відповідно до його частки, а саме 35,5/100 вартості вищевказаного будинку в розмірі 142000 грн., виділити ОСОБА_6 спірний будинок, визнавши за нею право власності на даний будинок, зобов'язати відповідачку виплатити йому грошову компенсацію у вказаному розмірі, та стягнути з неї судові витрати.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 29 травня 2014 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не було доведено факту спільного проживання його з відповідачкою однією сім'єю, на час надбання нею спірного майна.

Судом встановлено, що з 07 вересня 1996 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який 30 січня 2001 року було розірвано (т. 1 а.с. 25,26).

З повідомлення УДАІ в м.Києві від 15 липня 2013 року та копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що з 18 вересня 2004 року за відповідачкою ОСОБА_6 було зареєстровано автомобіль марки ДЕУ, модель Ланос, д/н НОМЕР_1, який 15 лютого 2013 року знятий з обліку та зареєстрований за третьою особою по справі - ОСОБА_7 з д/н НОМЕР_2 (т.1 а.с. 108-109, 175, 210-212).

Згідно висновку експерта Судової незалежної експертизи від 29 серпня 2013 року ринкова вартість вказаного автомобіля на дату оцінки становить 34 559,20 грн. (т.1 а.с. 152-165).

10 грудня 2013 року ОСОБА_6 подарувала третій особі ОСОБА_7 гараж АДРЕСА_4, який належав їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою ГУЮ у м.Києві 18 липня 2013 року та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 червня 2013 року (т.2 а.с. 221).

На підставі рішення виконкому Козинцівської сільської ради від 31 серпня 2010 року, свідоцтва на забудову індивідуальної забудови від 29 жовтня 2010 року відповідачкою ОСОБА_6 на власній земельній ділянці площею 0,25 га по АДРЕСА_3 здійснено будівництво жилого будинку, який до цього часу не зданий в експлуатацію та право власності на нього не зареєстроване (т.2 а.с. 46-51, 178-186).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вказані автомобіль, гараж та будинок набуті за час їх спільного з відповідачкою проживання однією сім'єю, за спільні кошти, а тому дане майно належить їм обом на праві спільної сумісної власності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на те, що він проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю в належній їй квартирі АДРЕСА_1 з січня 2004 року по січень 2013 року не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні та суперечить зібраним по справі доказам, зокрема, згідно копії паспорту позивач з 9 грудня 2000 року і до цього часу зареєстрований в АДРЕСА_2, а згідно копій довідок ЖБК «Авіатор-11» в даній квартирі зареєстровані лише відповідачка та її донька - третя особа по справі ОСОБА_7 (а.с.23 т.1, 229,231 т.2). Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні показали, що підтримують дружні відносини з ОСОБА_6 і часто бувають в її квартирі, а тому стверджують, що з часу розлучення в 2001 році позивач в цій квартирі не проживав та сімейних відносин з відповідачкою не підтримував, що узгоджується з поясненнями самої відповідачки та третьої особи по справі ОСОБА_7 Свідок ОСОБА_11, який є сусідом відповідачки, лише показав, що іноді бачив ОСОБА_5 поблизу будинку чи біля квартири відповідачки, що не може бути підтвердженням їх спільного проживання однією сім'єю, оскільки, як визнав свідок, в самій квартирі він ніколи не був і його висновки про спільне проживання сторін ґрунтуються лише на його припущеннях. Суд першої інстанції також обгрунтовано не прийняв до уваги, як підтвердження спільного проживання сторін та спільного будівництва ними будинку і гаража покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, оскільки дані обставини їм відомі зі слів позивача та теж ґрунтуються на припущеннях, а користування позивачем автомобілем відповідачки та страхування його (а.с.78-79 т.2) саме по собі не може свідчити про спільне проживання сторін, ведення спільного господарства чи наявність взаємних прав та обов'язків.

Також суд першої інстьанції дав належну правову оцінку і правомірно не прийняв до уваги довідку ГУ внутрішніх військ МВС України від 29 квітня 2014 року про здійснення оповіщення позивача в період з 26 вересня 2005 року по 22 вересня 2011 року за адресою місця проживання відповідачки (а.с.240 т.2), так як дана довідка не може бути підтвердженням його дійсного місця проживання, а також не може бути підтвердженням даної обставини і запис цієї адреси, як його домашньої адреси в медичній амбулаторній картці позивача (а.с.163-165 т.2), оскільки ці записи жодним чином не свідчать про ведення спільного господарства сторонами та наявність взаємних прав та обов'язків між ними, як подружжям.

Придбання ж позивачем будівельних матеріалів (а.с.11-17,67-68,102-113,116-120 т.2) теж не свідчить про проведення сторонами спільного будівництва, так як жодних доказів фактичного використання даних будівельних матеріалів на будівництві спірного будинку чи гаража суду не надано.

Такі висновки суду першої інстанцї відповідають обставинам справи та вимогам закону, і судова колегія погоджується з ними виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції у своєму рішенні детально виклав показання свідків, співставив з іншими доказами у справі і давши наданим доказам належну правову оцінку, прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не доведено у судовому засіданні наявність між ним і відповідачкою усталених відносин притаманних подружжю, а саме спільне проживання, ведення спільного господарства, спільний бюджет. Свідки з боку позивача давали показання з приводу спільного проживання лише зі слів ОСОБА_5 В квартирі, в якій, як зазначав позивач, сторони спільно проживали, свідки особисто не були, про наявність у сторін спільного бюджету не свідчили.

Таким чином, судова колегія вважає, що докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 29 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: Н.С. Воробйова

С.М. Верланов