Ухвала суду № 40848064, 07.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2014 року

справа № 804/6089/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року адміністративний позов Комунального підприємства "Кривбасводоканал" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками подітків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби від 25.12.2012 р. №2142480710.

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" зареєстровано як юридична особа 08.02.2000 р., включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за ідентифікаційним кодом 03341316 та перебуває на обліку в Криворізькій південній міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (а.с. 26, 27, 43).

В податковій декларації за вересень 2012 р. Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" заявлена до бюджетного відшкодування сума податку на додану вартість 3370302,00 грн., яку сформовано підприємством з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, нарахованої за попередні (звітні) періоди.

12.12.2012 р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС (правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС) проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" заявленого відшкодування з бюджету податку на додану вартість згідно декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт №97/08-23-427/2/03341316 від 17.12.2012 р..

В акті перевірки встановлені наступні порушення допущені Комунальним підприємством "Кривбасводоканал": п. 102.5 ст. 102, п. 187.10 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2012 р. на 1716837,88 грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2012 р. на суму 136,66 грн., що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2012 р. на суму 1716974,54 грн. (а.с. 16).

На підставі акту перевірки, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №2142480710 від 25 грудня 2012 року.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 25.12.2012 року №2142480710 не відповідає вимогам п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід зазначити, що згідно до п.п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Разом з тим, пунктом 200.7 статті 200 ПК України передбачається, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 102.5 статті 102 ПК України встановлено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Виходячи з аналізу п. 102.5 ст. 102 ПК України, колегія суддів зазначає, що вказана норма права врегульовує виключно граничні строки повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або їх відшкодування. Разом з тим, варто відзначити, що вказана норма встановлює обмеження у часі (1095 днів) тільки для подання заяв на повернення сум переплат з податків та декларування бюджетного відшкодування ПДВ, і не обмежує строк, протягом якого платник податку має право декларувати у податковій звітності залишок від'ємного значення ПДВ.

Положеннями ст. 187 ПК України передбачена можливість для платників податку, які надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним та юридичним особам, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначати дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом.

Відповідно до пп. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 ПК України касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит при застосуванні касового методу є дата списання коштів з банківського рахунку платника податку.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що списання коштів з банківського рахунку підприємства для здійснення розрахунків за питну воду, отриману на підставі податкових накладних, зазначених в акті перевірки, по яких минуло 1095 днів з дня виписки, відбулося в серпні 2012 року.

Таким чином, за касовим методом, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникло у позивача в серпні 2012 року, а відповідні суми податку заявлені підприємством до бюджетного відшкодування в податковій декларації за вересень 2012 року.

Отже, матеріалами справи спростовано доводи відповідача, викладені в акті перевірки, стосовно неможливості віднесення позивачем суми податку на додану вартість 1 716 837,88 грн. до податкового кредиту, в зв'язку з тим, що ці суми зазначені в податкових накладних, по яких минуло 1095 днів з дня виписки, а отже, не приймаються судом до уваги.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовно завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2012 р. на суму 136,66 грн. в зв'язку з включенням до податкового кредиту придбання товарів (послуг), які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а саме, придбання сніданків у готелі та оплати послуг майданчика для зберігання автомобіля, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було вірно вказано на те, що можливість включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, передбачена пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі аналізу встановлених обставин справи і правовідносин, що їм відповідають, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення-рішення №2142480710 від 25.12.2012 року прийнято Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, тобто не відповідає критеріям правомірності, які пред’являються до рішень суб’єктів владних повноважень та які визначено ч. 3 ст. 2 КАС України, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко