Постанова № 40846996, 07.10.2014, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/601/14

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Василяки Д.К.,

при секретарі: Івлевій В.О., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Кір'ян Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження від 03.12.2012 № 1218,

встановив:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Бериславська РДА, відповідач), в якому просить скасувати розпорядження голови Бериславська РДА від 3 грудня 2012 року № 1218, яким визначено місце проживання його дітей: сина - неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки - малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно з цим розпорядженням син мав проживати з батьком (позивачем), а донька - з матір'ю, ОСОБА_6, з якою позивач раніше перебував у шлюбі (шлюб розірваний 22 грудня 2011 року).

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, обґрунтовує їх тим, що оскаржуване розпорядження прийняте за заявою ОСОБА_6, під час розгляду питання щодо визначення місця проживання дітей позивач не запрошувався та про результати розгляду не повідомлявся. Стверджує, що за час спільного проживання з дружиною та дітьми вихованням та матеріальним забезпеченням дітей займався батько, сукупність його доходу значно більша, ніж у ОСОБА_6 Син виявив самостійне бажання проживати разом з батьком, оскільки батько приділяє більше уваги його вихованню та завдяки батьківському вихованню неповнолітній син досягає великих результатів у фізичному вихованні, став краще навчатися у школі та впевненішим у собі, ніж за час спільного проживання з матір'ю, яка його постійно принижувала та навіть застосовувала фізичне побиття, про що він боявся сказати батьку. Донька потребує постійного догляду у зв'язку з тим, що дуже часто хворіє. За весь час відсутності матері саме батько здійснював призначений курс лікування, оскільки коли донька перебувала з матір'ю курс лікування взагалі не виконувався. Не дивлячись на те, що діти не бачаться з матір'ю - бажання проживати з матір'ю у дітей відсутнє. Протиправність дій відповідача призвела до порушення інтересів як позивача, так і його доньки.

Представник відповідача позов не визнав, в його задоволенні просив відмовити, заперечення на позов мотивує тим, що нормами Сімейного кодексу України та постановою кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. Оскаржуване розпорядження про визначення місця проживання дітей видано згідно з чинним законодавством. Крім того, в липні 2013 року судом було винесено рішення, відповідно до якого відібрано малолітню дитину ОСОБА_5 від батька та встановлено її місце проживання з матір'ю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до наступного: організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України від 09.04.1999 № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон № 586-XIV).

Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня (ч. 2 ст. 7 Закону № 586-XIV).

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами (ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 586-XIV).

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту. Місцева державна адміністрація реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді (п. 9 ст. 16, п. 1 ст. 22 Закону № 586-XIV).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (далі - Постанова № 866).

Відповідно до п. 3 Постанови № 866 органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Згідно з приписами Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161). Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви (ч.ч. 2, 3 ст. 19).

За змістом пункту 72 постанови № 866 для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Судом встановлено, що в жовтні 2012 року до Бериславської РДА із заявою про визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулась їх мати - ОСОБА_6 Згідно із заявою діти без погодження з нею проживають з батьком ОСОБА_3 за його особистим рішенням за адресою: АДРЕСА_2.

Службою у справах дітей Бериславської РДА були вжиті заходи щодо проведення обстеження житлово-побутових умов батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_3

При обстеженні житла ОСОБА_6 (матері) за адресою: АДРЕСА_1, з'ясовані умови проживання та умови для виховання та розвитку дитини, про що складено відповідний акт. Згідно цим актом за вказаною адресою проживають як сама ОСОБА_6 з дітьми, так і ОСОБА_3 (батько) - без реєстрації.

За змістом акта обстеження умов проживання ОСОБА_3 (батька) за адресою: АДРЕСА_2, працівників служби у справах дітей для обстеження не впустили.

26 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Бериславської РДА, в якій повідомив про свою незгоду із заявою ОСОБА_6

28 листопада 2012 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_6 службою у справах дітей Бериславської РДА було складено висновок про визначення місця проживання дитини. У висновку зазначено, що у співбесіді гр. ОСОБА_3 не погодився із заявою гр. ОСОБА_6; за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_2, громадянин не допустив комісію до обстеження умов проживання, мотивуючи, що він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1.

В цей же день, 28 листопада 2012 року, відбулось засідання районної комісії з питань захисту прав дитини районної державної адміністрації, про що складено протокол № 13. Згідно з протоколом на засідання запрошувались ОСОБА_6 та ОСОБА_3, проте останній на засідання не з'явився.

3 грудня 2012 року розпорядження голови Бериславської РДА винесено розпорядження про визначення місця проживання дітей (оскаржуване у даній справі). Наведені обставини свідчать, що це розпорядження винесене в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Отримання копії розпорядження позивачем (його представником) підтверджується відміткою в журналі, витяг з якого надано суду.

Що стосується обставин, які вплинули на визначення місця проживання дітей, то оцінку їм вже було надано Бериславським районним судом Херсонської області від 26.07.2013 у справі № 647/1563/13-ц, яким також визначено місце проживання доньки ОСОБА_5 з матір'ю, а сина ОСОБА_3 - з батьком. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області рішення суду першої інстанції у вказаній частині залишено без змін, ухвала набрала законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з дотриманням вимог ст.ст.69,70,86 КАС України дослідивши надані сторонами докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Врахувавши положення ч.2 ст.71 КАС України особливістю провадження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем не надано суду належних доказів на обґрунтування своїх вимог. В свою чергу, надані відповідачем докази та встановлені судом обставини свідчать про правомірність оскаржуваного розпорядження.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 жовтня 2014 р.

Суддя Василяка Д.К.

кат. 3.1.3