Постанова № 40846196, 01.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа № 5015/5589/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії суддів:

головуючого- судді: Бойко С. М.,

суддів : Желіка М. Б.,

Марка Р. І. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивачів: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза")

за участю прокурора про вступ у справу, в порядку ст.29 ГПК України для захисту інтересів держави

та представників від :

позивача-1 : з"явився

позивача-2: з"явився

позивача-3: з"явився

відповідача: з"явився

третьої особи - 1 на стороні позивачів: з'явився;

третьої особи - 2 на стороні позивачів: з'явився;

третьої особи - 3 на стороні позивачів: не з'явився;

третьої особи - 4 на стороні позивачів: не з'явився;

третьої особи - 1 на стороні відповідача: з"явився

третьої особи - 2 на стороні відповідача: з'явився;

третьої особи без самостійних вимог: не з'явився.

на рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року, в справі № 5015/5589/11

за позовом позивача-1: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу,

Клівленд Парк, Вашингтон, округ Колумбія,

позивача -2: Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів,

позивача -3: Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза"), м.Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

третя особа -1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, м. Київ,

третя особа- 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Міністерство культури України, м. Київ,

третя особа- 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Львівська обласна рада, м.Львів,

третя особа- 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів,

третя особа- 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські Інвестиційні Системи", м.Київ,

третя особа- 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, м.Львів,

третя особа -3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів,

про визнання недійсними рішень Львівської міської ради: ухвали Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвали Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвали Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктамиінфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

за результатами нового розгляду справи за № 5015/5589/11 рішенням господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року, що є предметом оскарження, відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними рішень Львівської міської ради: ухвали Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвали Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвали Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктамиінфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Правовою підставою відмови у позові за рішенням суду першої інстанції є те, що права позивачів, які б підлягали захисту в суді, не порушені. Землі, якими розпорядилася Львівська міська рада належать до державної форми власності, а отже належним позивачем міг бути КМ України, який не уповноважував позивачів на представництво своїх інтересів і не є позивачем по справі, аналогічно і прокурор не є позивачем для представництва інтересів держави.

Також місцевий суд вважає, що прийнятими рішеннями Львівської міської ради і не порушені права позивачів як національних меншин в Україні, представників релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужіння, що складали історичну частину кварталу м. Львова, використання їх за цільовим призначенням та здійснення культових обрядів, оскільки позивачами не доведено належності їм цих споруд, як і не доведено, що саме ці споруди знаходилися на спірних земельних ділянках.

При первинному розгляді справи, постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2012 р., рішення господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р., яким відмовлено у задоволенні позовних вимог і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2012 р. , якою це рішення залишено без змін - скасовано і справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду Львівської області.

Вищий господарський суд України, в постанові касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду справи суду належить з'ясувати: правовий статус і приналежність спірної земельної ділянки, підстави надання такої ділянки та її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів, зокрема, історико-культурного призначення, з урахуванням чого визначити відповідність вимогам закону розпорядження міською радою земельною ділянкою, а також дослідити наявність порушення порядку зміни цільового призначення землі, та повноваження суб'єкта на розпорядження такою землею, що в разі встановлення порушення тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 Земельного кодексу України.

Здійснюючи судовий розгляд справи судам належить дослідити доводи учасників судового процесу щодо повноважень міської ради на розпорядження земельною ділянкою державної форми власності в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, із врахуванням внесення ансамблю історичного центру м. Львова в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, та доводів стосовно того, що набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими землями можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності та наявність таких повноважень виключно у Кабінету Міністрів України.

Крім того, з врахуванням того, що на земельних ділянках по вул. Федорова, 25, 27, 28 розташований ансамбь синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із будівель: синагоги (буд 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. Федорова) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу, належить судам з'ясувати питання про надання вказаним будівлям статусу пам'яток архітектури та наявності можливості використання позивачами вказаних споруд за їх цільовим призначенням, та здійснення культових обрядів.

В апеляційній скарзі позивачі: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") просять рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. При цьому, скаржники вказували, що дане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі неповно з'ясованих обставин, що мають значення для справи які місцевий господарський суд визнав встановленими. Зокрема, апелянт зазначив, що Вищий господарський суд України переглядаючи справу дійшов висновку, що єдину обставину, яку належить встановити при новому розгляді: чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Однак, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не виконав вимог, піддав сумніву висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2013 року.

В свою чергу відповідач Львівська міська рада та третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські Інвестиційні Системи" подавали відзиви на дану апеляційну скаргу та пояснення до неї, в яких зазначали, що позивачами не доведено ні належність їм на праві власності нерухомого майна на спірних ділянках, ні знаходження релігійних чи культових споруд на даних земельних ділянках, ні наявність у них повноважень на звернення з таким позовом.

В судових засіданнях позивачі та треті особи на стороні позивачів просили суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року у справі № 5015/5589/11 та прийняти нове яким позовні вимоги задоволити, при цьому наводили доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, відзивах та поясненнях до неї.

Відповідач та треті особи на стороні відповідача, в свою чергу, просили рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року у справі № 5015/5589/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому наводили доводи, викладені у своїх відзивах та поясненнях на апеляційну скаргу.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників процесу на судових засіданнях за їх участі, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що апеляційна скарга позивачів підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 14.04.2005 р. ухвалою Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" визначено перелік таких земельних ділянок та погоджено їх місце розташування, а також надано дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проектів відведення земельних ділянок серед яких земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511га;

- 24.05.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання № 885 внесено зміни у попередню ухвалу № 2241 від 14.04.2005 р. та збільшено площу земельної ділянки, що підлягає наданню в користування на вул. Федорова, 28 до 0,0900га та доповнено перелік включивши земельну ділянку, що на вул. Федорова, 23, площею 0,0700га.

- у 2007 р. ПП "Універсал Проект" розробило Містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки для будівництва та обслуговування готелю на 12 номерів (24 місць) із підземною автостоянкою на 20 машиномісць на вул. Федорова, 23 у м. Львові. Місце розташування земельних ділянок, призначених для продажу на конкурентних засадах права оренди земельної ділянки, погоджено Управлінням охорони історичного середовища - Погодження № 04/1031 від 27.04.2007 р. та Управлінням архітектури - Висновок № 2401-130 від 05.04.2007 р., відповідно до якого на земельних ділянках на вул. Федорова, 24-28 та на вул. Федорова, 23 дозволяється нове будівництво, за умови дотримання нормативних вимог та затвердження в установленому законом порядку проектної документації і отримання відповідного дозволу.

- 05.07.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 у м. Львові" дозволено продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури земельних ділянок площею 0,0900га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661га на вул. Федорова, 23, а також права оренди об'єкта нерухомого майна, площею 600,3кв.м на вул. Федорова, 28. Затверджено стартову ціну продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності. Вирішено після проведення аукціону та визначення переможця укласти з ним відповідні договори;

- 03.09.2007 р. Управлінням земельних ресурсів міста Львова складено технічні паспорти земельних ділянок по вул. Федорова, 28 та 23 у м. Львові, які призначені для продажу права оренди на земельних торгах, з яких вбачається, що земельні ділянки належать до державної власності та відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови. За функціональним призначенням це є землі комерційного використання і їх цільовим призначенням є розміщення готелю з підземною автостоянкою;

- 14.09.2007 р. рішенням Львівської міської ради № 738 (із доповненнями, внесеними рішенням № 815 від 28.09.2007р.) затверджено істотні умови для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 призначених для будівництва готелю;

- 05.10.2007 р. відбувся аукціон, переможцем якого визначено ТОВ "Українські інвестиційні системи" відповідно до протоколу № 05 аукціону з продажу права оренди земельних ділянок від 05.10.2007 р.;

- 28.11.2007 р. між Львівською міською радою та ТОВ "Українські інвестиційні системи" із врахуванням результатів аукціону та на підставі ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. були укладені договори оренди землі № Г-481, № Г-482 для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури терміном на 49 років та договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд приміщень) на будинок на вул. Федорова, 28, від 18.12.2007 р. № Г-5874-7.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") про визнання недійсними рішень Львівської міської ради, а саме: ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. прийнявши які, як зазначали позивачі, міська рада розпорядилась земельними ділянками державної власності які, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, що належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а також з огляд у на порушення міською радою встановленого чинним законодавством порядку підготовки земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах та порядку встановлення і зміни цільового призначення земель.

Здійснюючи судовий розгляд справи було встановлено, що постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 року за № 297 створено Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова та підпорядковано його Львівському облвиконкому. Згідно цієї постанови методичне керівництво справою охорони, реставрації та використання пам'ятників архітектури, археології і мистецтва, що знаходяться на території заповідника, покладено було на Держбуд УРСР і Міністерство культури УРСР.

На виконання Указу Президента України від 02.07.1997 року "Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова", Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 року прийнято постанову № 1266 "Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова" із уповноваженням Львівської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку Всесвітньої спадщини в межах, визначених за постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесений до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У відповідності до постанови КМУ від 26.07.2001 за №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини"( 1805-14 ) затверджено Список історичних населених місць України, в тому числі до нього включено м. Львів та зобов'язано Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики разом з обласними державними адміністраціями затвердити науково-проектну документацію з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Межі історичного ареалу міста визначено рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 р. "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова" з додатком №1( т.10, а.с.112) до рішення виконкому від 09.12.2005 року за №1311, де графічно зображено межі історичного ареалу м.Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

В силу положень частини 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки. Окрім того, частиною 4 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що у документах, які посвідчують право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.

Порядок обліку пам'яток історії та культури регулювався інструкцією «Про порядок обліку, забезпечення охорони… нерухомих пам'ятників історії та культури», яка є додатком до наказу Міністерства культури СРСР від 13 травня 1986 року № 203 та яка втратила чинність відповідно до наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 року за №158(зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 1.04.2013 р. за №528/23060).

На час виникнення спірних правовідносин занесення виявлених об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України визначався «Порядком визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, а також постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1761, що діяла до вересня 2009 року (вказана постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. № 928 "Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України". Згідно п.1 цього Порядку, об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення. Згідно п.7 цього Порядку, якщо об'єкт культурної спадщини є комплексом (ансамблем) або визначним місцем, облікова документація на об'єкт включає облікову картку і паспорт на комплекс (ансамбль) або визначне місце в цілому, облікову картку і паспорт на кожний окремий об'єкт культурної спадщини, що входить до складу комплексу (ансамблю) або визначного місця, генеральний план з позначенням меж комплексу (ансамблю) або визначного місця і кожного окремого об'єкта

культурної спадщини, а також зон охорони, матеріали фотофіксації

як окремих об'єктів культурної спадщини, так і загального вигляду

всього комплексу (ансамблю) або визначного місця.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4373048 від 06.08.2004р. власником будинку на вул.І.Федорова, 28 є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради. В обліковій картці даного об'єкту зазначено, що це житловий будинок(є відповідне рішення органу місцевого самоврядування про переведення в нежитловий фонд) пам'ятка архітектури місцевого значення 1980 р. Функціональне призначення: первісне - приватна кам'яниця "Рабіновська"; інші - житловий будинок до 1590 р., талмудична школа до ХVІІІ ст., після 1837р. житловий будинок; сучасне - мешканці відселені у зв'язку з аварійним станом будинку. В графі "наявність творів мистецтва" зазначено, що їх немає.

У архівних довідках №381 від 09.10.2002р. та №399 від 21.10.2002р. Центрального державного історичного архіву України зазначено, що за документами архіву (фонд 701 Єврейська релігійна громада, м.Львів) встановлено, що Мала міська синагога "Золота Роза" належала віросповідальній громаді м.Львова. Це підтверджують наступні групи документів: статути єврейської релігійної громади м.Львова (1863-1939р.р.); статути синагоги та зміни їх параграфів (1863-1925р.р.); протоколи виборів до Правління синагоги (1824-1937р.р.); списки виборців; списки пожертвувань на утримання синагоги; листування керівництва єврейської релігійної громади м.Львова з Галицьким Намісництвом у Львові, Повітовим судом м.Львова та ін.фінансові звіти (а.с.105-107, Т.3).

У архівних довідках №М-13/945 від 07.11.2005р. та №403/01-22 від 08.11.2005р. зазначено, що згідно друкованих матеріалів архіву, фабулярного покажчика нерухомості м.Львова станом на 1920 рік зафіксовано право власності на будинок №29 по вул.Бляхарській Ціммермана Гірши та Естери; згідно адресної книги Малопольщі на 1935/1936 рік будинок на вул.Бляхарській,27 належав Львівській ізраелітській лікарні, а будинок по вул.Бляхарській,29 був у приватній власності родини Гірша та Естери Ціммерманн (а.с.108-109, Т.3).

Судом встановлено, що житловий будинок № 28 по вул. Федорова у м. Львові рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 р. внесено в перелік пам'яток архітектури, а відповідно до додатку № 13 до Наказу Міністерства культури України від 03.02.2010 р. № 58/0/16-10 "Про перелік об'єктів культурної спадщини Львівської області, що заносяться до Державного реєстру пам'яток України за категорією місцеве значення" та Акта технічного стану пам'ятки кагального будинку та ритуальної лазні з миквою ХVІІ-ХІХ століть, на вул. Арсенальній, 7 у м. Львові є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення (том 7 а.с. 71-75). На об'єкт- Кагальний будинок та ритуальна лазня з миквою, за адресою м.Львів, вул. Арсенальська, 7 оформлено облікову картку об'єкта культурної спадщини від 24.09.2008 р.(.1, ас.с.1056-113), в пункті якого міститься посилання на Постанову РМ УРСР №297 від 12 червня 1975 року, а також зазначено, що пам'ятка входить в історичну частину середмістя, яка окреслена межами Державного історико-архітекртурного заповідника і внесена в Реєстр світової спадщини ЮНЕСКО 1988 року. Відповідно до переліку, наданого Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, будинок юдейської школи ім.А. Кона і культурно-просвітнього товариства «Тарбут» за адресою м.Львів, вул Арсенальська,7(охорон.№2937-Лв), кагальний будинок та ритуальна лазня з миквою за адресою м.Львів, вул Арсенальська, 3(охоронний номер2938-Лв) є пам'ятниками архітектури, взято на облік згідно наказу Мірістерства культури і туризму України від 03.02.2010 року №58/01/16-11.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Отже, ще до відновлення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові у 2010 р. об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення (відповідно якими розпорядилася міська рада) були під охороною і вони були пам'ятками відповідно національного та місцевого значення.

Межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено у 2010 р. згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", що свідчить не про створення його, а лише відновлення, а також відсутні будь-які належні докази про зміну його категорії національного значення чи виключення з його меж спірних земельних ділянок та об'єктів нерухомості. А також відсутні будь-які дані та висновки науково-консультативної ради уповноваженої на це, що Державний історико-архітектурний заповідник втратив значення як пам'ятки національного значення(виключений з Державного реєстру пам'яток) чи будівлі нерухомості місцевого значення, що є предметом спору та знаходяться на території цього заповідника і облікуються як пам'ятки місцевого значення.

Отже, Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (2001 р.), що в наступному формувався відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", як «Державний історико-архітектурний заповідник» за категорією національного значення. Зміни категорії національного значення заповідника в установленому законом порядку судом не встановлено так і відносно пам'яток місцевого значення, що до нього входили і відносяться до предмету дослідження по даній справі.

Законом України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент прийняття Кабміном України постанови від 27.12.2001 № 1761 про занесення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові як пам'ятки історії національного значення та на момент прийняття міською радою ухвал, що оскаржуються, врегульовані правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

За статтею 3 вказаного Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. Органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування з питань, передбачених підпунктом 5 пункту "б" частини 1 статті 31 (організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії та культури, архітектури та містобудування, палацо-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників) і підпунктом 10 пункту "б" статті 32 (забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання) Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Управління в порядку, встановленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (пункт 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). До повноважень виконавчих органів сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території, забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження, інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на їх території.

Статтею 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції на час прийняття спірних ухвал) передбачено, що ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів.

У межах історико-культурного заповідника забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об'єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання; містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, проведення масових та видовищних заходів здійснюється у межах історико-культурного заповідника за погодженням з органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник.

Отже, здійснення управління історико-культурними заповідниками державного(національного) значення, яким і є Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, а тому Львівська міська рада прийнявши рішення, що є предметом оскарження, перевищила свої повноваження.

Щодо встановлення апеляційним судом порушення норм земельного законодавства міською радою при прийнятті спірних рішень, то судом встановлено наступне. Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (частина 1 статті 34 цього Закону).

Відповідно до статей 1, 2 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Главою 2 вказаного Кодексу передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин та статтею 12 встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад, б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (стаття 13 Земельного кодексу України).

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі історико-культурного призначення.

За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Здійснюючи судовий розгляд у даній справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що земельні ділянки на вул. Федорова, 23 - 28 у м. Львові належать до державної власності.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що територія ансамблю історичного центру Львова складається зі 120 га давньоруської та середньовічної частини міста Львова, при цьому пам'ятки у центральній частині м. Львова мають статус пам'яток національного та місцевого значення.

Статтею 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірних ухвал) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад. Отже, при прийнятті рішень Львівською міською радою щодо розпорядження землями, що належать до державної форми власності та відносяться згідно земельного законодавства до особливо цінних земель, судом не встановлено дотримання порядку вилучення цих земель.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (стаття 21 Земельного кодексу України).

Вилучення земельних ділянок історико-культурного, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою статті 149 Земельного кодексу України, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу, здійснює Кабінет Міністрів України.

Отже, на підставі наявних доказів по справі, апеляційним судом встановлено правовий статус спірної земельної ділянки та приналежності спірної земельної ділянки до державної форми власності, а звідси і встановлення порушення порядку зміни цільового призначення землі, та відсутності повноваження міської ради на розпорядження такою землею, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 Земельного кодексу України; визнання недійсними в судовому порядку спірних рішень на позовами зацікавлених осіб.

Покликання представника відповідача на ті обставини, що міська рада правомірно розпорядилася спірними землями, бо в земельній кадастровій документації ділянки по вул.Федорова,25 та вул.Федорова,28 у м.Львові станом на 24.05.2007р. відносились до земель м.Львова, що не надані у власність або користування та інформація щодо визначення цільового призначення зазначених земельних ділянок у період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р., зокрема, станом на 14.04.2005р., 24.05.2007р. та 05.07.2007р. відсутня, та за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р. зміни в земельно-кадастрові дані щодо земельної ділянки на вул.Федорова,23 у м.Львові земельної ділянки на вул.Федорова, 28 не вносилися; відповідно правомірно, стверджує представник відповідача, ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2006р. вилучено з користування Львівського міського управління земельних ресурсів земельну ділянку площею 0,0424 га на вул.Федорова,28, про що внесені відповідні зміни в земельно-кадастрові дані та згідно списку землекористувачів та землевласників Галицького району м.Львова, затвердженого рішенням Виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998р. "Про інвентаризацію земель м.Львова", та відповідно до зареєстрованих правовстановлюючих документів на землекористування у м.Львові у період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р. інформація про земельну ділянку на вул.Федорова, 25 у м.Львові відсутня - не спростовують вище встановлених фактів про форму власності спірної земельної ділянки як державної та наявності Державного історико-архітектурного заповідника в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова занесеного до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (2001 р.), що в наступному формувався відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", як «Державний історико-архітектурний заповідник» за категорією національного значення.

Кадастрова документація на спірну земельну ділянку, якою розпорядилася Львівська міська рада вміщує також дані без врахування постанов Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 року за № 297 про створення Державного історико-архітектурного заповідника в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова та підпорядкуванню Львівському облвиконкому; Указу Президента України від 02.07.1997 року "Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова", постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.1997 року № 1266 "Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова" із уповноваженням Львівської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку Всесвітньої спадщини в межах, визначених за постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297 та без врахування того, що на 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесений до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими землями можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності та наявність таких повноважень виключно в Кабінету Міністрів України, що не враховано міською радою.

Окрім того, Львівською міською радою не враховано, що на спірній земельній ділянці розміщується ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із будівель: синагоги (буд 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. Федорова) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу. Судом відповідно не встановлено, що вони виключені з Державного реєстру як пам'ятки місцевого значення, що вони втрачені та не підлягають відновленню, що мало б бути підтверджено дотриманням спеціальної процедури з врахуванням висновків експертних комісій чи науково-консультативної ради.

Відповідно до ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст.15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України). Таким чином, позивачем є особа, яка звернулася до суду за захистом прав і інтересів, на які вона вказує як на свої.

Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза"), яка є позивачем-3 у справі, створена 21.01.2009 р., що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А01 №206528, яке міститься у матеріалах справи.

Рішення міської ради, що оскаржуються винесені до моменту створення-реєстрації позивача як громадсько-релігійної організації, а тому охоронюваний законом інтерес цієї юридичної особи, який порушений прийнятими рішення, не підлягає захисту по суду, тому в задоволенні позовних вимог цього позивача до відповідача належить відмовити.

Встановивши, що спірні рішення Львівської міської ради прийняті з порушенням вимог норм вищезазначеного законодавства України, апеляційний суд аналізує чи оспорюваними рішеннями міської ради порушений законний інтерес позивача-1 та позивача-2, який би підлягав захисту по суду.

Відповідно до Статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу(т.2, а.с.112-127) метою діяльності є: сприяння освіти громадськості, щодо стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності та реалізація цілей- релігійних, благочинних, наукових, літературних, просвітницьких…; відповідно до Статуту Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, зареєстроване 08.06.2000 року(т.2,а.с.11-12,90-91) та свідоцтва про реєстрацію основною метою діяльності є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяння гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надання різноманітної гуманітарної допомоги, сприяння покращенню освіти … Судом встановлено, що охоронюваний законом інтерес стосується права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності позивача1,2(апелянта) як національної меншини України (ст. 11 Конституції України); 2) права на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність (стаття 54 Конституції України); 3) права на розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії (стаття 6 Закону України "Про національні меншини в Україні"); 4) права на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення (ст. 10 Закону України "Про національні меншини в Україні"); 5) інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності апелянта як національної меншини України, збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних колективних потреб.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року в справі за № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних

потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам

України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності.

На підставі вищенаведеного та у відповідності до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, абз.3 ч.2 ст.20 ГК України, оскаржувані рішення підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать законодавству і порушують законний інтерес позивачів 1,2.

З цих підстав висновок суду першої інстанції, що позивачам 1,2, не належить будь-яке речове право в цьому спорі, а тому їх права і законні інтереси, які б підлягали захисту по суду не порушені є неправильним(оскільки позивачі пред'явили позов на захист не речового права, а на захист охоронюваного законом інтересу, що захищається правом). Відповідно підлягає скасуванню рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів 1,2.

Щодо з'ясування судом порушення строку позовної давності. Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З пояснень скаржника, долучених до матеріалів справи вбачається, що про прийняття міською радою оскаржуваних ухвал позивачам було повідомлено виконавчим комітетом Львівської міської ради від 20.10.2008р. №1.7-7692/2401, тобто з урахуванням подання позову 20.09.2011р., відтак, строк позовної давності позивачами не пропущений.

Відповідно до ст. 105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись статтями 99,101-105 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу частково задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 року, в справі за №5015/5589/11 - скасувати.

Позовні вимоги Об'єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу частково задоволити.

Визнати недійсними ухвали Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвали Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвали Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

В задоволенні позовних вимогах Єврейської релігійної громади «Турей Загав» («Золота Роза») - відмовити.

Стягнути на користь Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (ідентифікаційний код 21720365) з Львівської міської ради (04055896) судовий збір в розмірі 609 грн. 00. коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 06.10.2014 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Марко Р.І.