Рішення № 40846116, 02.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9314/14 02.10.14За позовом Публічного акціонерного товариства "Норд"

до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя: Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Липська А.В. - за дов.

Бідний Є.М. - за дов.

Від відповідача Ханович К.В. - за дов.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Норд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати Публічне акціонерне товариство «БРОКБІЗНЕСБАНК» виконати обов'язок в натурі шляхом здійснення переказу грошових коштів з рахунку Публічного акціонерного товариства «НОРД» №26007027248001, відкритому в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК, у розмірі 8 490 000,00 грн. на рахунок №29099027059001, що відкритий в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» згідно з Договором поруки №52 від 26.02.201014 для часткового виконання боргових зобов'язань ПрАТ «ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС НОРД» перед ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» за Кредитним договором №07-П-ю від 27.02.2010 відповідно до платіжного доручення № 159 від 25.04.2014.

Ухвалою від 20.05.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.06.2014 р.

10.06.14р. через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

18.06.14р. через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою від 10.06.2014 р. задоволено заяву позивача про забезпечення позову, розгляд справи відкладено на 24.06.2014 р.

01.07.14р. через відділ діловодства суду, відповідачем подано заяву про скасування заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні 24.06.2014 р. оголошено перерву до 08.07.2014 р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 08.07.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Домнічевої І.О. у відпустці, справу передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою від 08.07.2014 р. суддя Літвінова М.Є. прийняла справу до свого провадження, розгляд справи призначено на 14.08.2014 р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. у зв'язку з виходом з відпустки справу передано для розгляду судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 14.08.14р. розгляд справи відкладено на 09.09.14р.

09.09.14р. через відділ діловодства суду відповідачем подано додаткові заперечення на позовну заяву.

На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 09.09.14р. оголошено перерву до 02.10.14р.

В судовому засіданні 02.10.14 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2010р. між Відповідачем та Приватним акціонерним товариством «ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС НОРД» було укладено Кредитний договір №о7-П-ю (надалі - Кредитний договір). За умовами Кредитного договору ПрАТ «ТАН» є позичальником кредитних ресурсів у Відповідача.

В свою чергу, з метою забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення кредиту за Кредитним договором було укладено такі договори:

- Іпотечний договір укладений між Відповідачем та трьома іпотекодавцями, одним з яких виступає Публічне акціонерне товариство «НОРД» (надалі - Позивач).

- Договір поруки № 52 від 26.02.2014 укладений між відповідачем та Позивачем (як Поручителем).

Відповідно до п.1.2. Договору поруки, порукою за цим договором забезпечуються вимоги відповідача щодо сплати ПрАТ «ТАН» (в тому числі повного виконання) кожного і всіх його боргових зобов'язань у розмірі, валюті, строки та порядку встановленому Кредитним договором, в межах суми, що не перевищує 8 490 000 (вісім мільйонів чотириста дев'яносто тисяч) грн. 00 коп.

18.04.2014 ПрАТ «ТАН» звернуся до Позивача як до поручителя за Договором поруки з листом у якому повідомив про свою неспроможність погасити заборгованість за Кредитним договором у зв'язку з чим просить Позивача частково виконати боргові зобов'язання ПрАТ «ТАН» перед Відповідачем в межах всієї суми забезпеченої Договором поруки.

Станом на 01.04.2014 заборгованість ПрАТ «ТАН» за Кредитним договором становить (копія Довідки Відповідача додається):

- за кредитом у гривні складає 18 140 000,00 грн. (вісімнадцять мільйонів сто сорок тисяч гривень 00 коп.);

- за відсотками - 686 508,49 грн. (шістсот вісімдесят шість тисяч п'ятсот вісім гривень 49 коп.);

- за комісією - 2 000,00 грн.

Відповідно до п.2.4.1. Договору поруки Позивач зобов'язаний виконати за ПрАТ «ТАН» боргові зобов'язання за Кредитним договором в розмірі, в порядку та в строки, що визначені Договором поруки, у випадку невиконання та/або неналежного виконання Боржником боргових зобов'язань перед Кредитором.

Пунктом з п.2.3.2. Договору поруки Позивач як поручитель має право виконати боргові зобов'язання ПрАТ «ТАН» самостійно, без отримання вимоги Відповідача, у випадку якщо Позивачу (як поручителю) стало відомо про невиконання ПрАТ «ТАН» своїх боргових зобов'язань, попередньо повідомивши про це останнього.

Як стверджує позивач, станом на 18.04.2014 на поточному рахунку №26007027248001, відкритому в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на ім'я Позивача на підставі Договору №27248/12 про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 11.06.2012 р. (надалі Договір банківського рахунку) знаходиться 8 496 355,64 грн.

Пунктом 2.4. Договору банківського рахунку встановлено, що розрахунково-касові документи Клієнта в національній валюті Банк приймає та виконує в день їх надходження за умови, що вони були надані протягом операційного часу (з 9-00 до 16-00), а документи, які надійшли після операційного часу, виконуються Банком не пізніше наступного робочого дня.

Водночас, згідно з п.3.1.3. Договору банківського рахунку Банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові та касові операції відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх документів Банку.

В свою чергу, у відповідності до п.4.2.1. та 4.2.3. Договору банківського рахунку Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України. Крім того, Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та надання інших, обумовлених цим договором, послуг.

З матеріалів справи та наданих сторонами пояснень вбачається, що на підставі вказаного Договору позивачем подано банку платіжні доручення №159 від 25.04.2014. Дане платіжне доручення №159 від 25.04.2014 було передано Відповідачу на виконання разом з листом від 28.04.2014, та одержано Відповідачем 30.04.2014, що підтверджується відміткою на примірнику листа від 28.04.2014. При цьому, наявність необхідної суми коштів для виконання платіжного доручення №159 від 25.04.2014 на поточному рахунку №26007027248001, відкритому в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на ім'я Позивача, станом на 30.04.2014 підтверджується Довідкою № 818 від 07.05.2014.

Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).

Вказані платіжні доручення банком у встановлені строки виконані не були, та отримувачі коштів ініційовані позивачем перекази не отримали.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази недостатності суми коштів на рахунках позивача для виконання вищевказаних платіжних доручень та здійснення за ними відповідних переказів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на підставі постанови Правління НБУ від 28.02.2014 № 107, було прийнято рішення № 9 від 28.02.2014 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Відповідача.

Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2014 по 02.06.2014.

Крім того, постановою Правління НБУ від 10.06.2014 № 339 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Відповідача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації Відповідача, та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та НБУ (http://www.bank.gov.ua/control/uk/index), а тому в розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.

Відтак, станом на момент звернення Позивача з даним позовом до суду у Відповідача була запроваджена тимчасова адміністрація, а на момент вирішення спору у нього було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.

За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

За приписами частин 1, 2 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Судом враховано, що всупереч вказаної норми Банк не зміг забезпечити право Компанії на безперешкодне розпорядження її коштами, що знаходяться на її поточних рахунках, відкритих в Банку на підставі Договору від 11.06.2012 № 27248/12.

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку Позивача, відкритому у Відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента Позивача є майновим зобов'язанням.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, Позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до Відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Відтак, із огляду на все вищенаведене, підстави для задоволення позову у суду відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Вжиті ухвалою суду від 10.06.2014 заходи забезпечення позову підлягають скасуванню в порядку ст. 68 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 10.06.2014.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.10.2014р.

Суддя І.О.Домнічева