Постанова № 40844395, 06.10.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2014 року Справа № 904/4823/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Подобєд І.М.

при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином,

Розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 року у справі № 904/4823/14

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до: Дочірнього підприємства "Верхньодніпровськтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, м. Верхньодніпровськ

про: стягнення 74 303,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулась Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", якою просить стягнути з Дочірнього підприємства "Верхньодніпровськтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради:

- суму, на яку збільшився борг та грошове зобов’язання у вигляді пені, внаслідок інфляційних процесів у розмірі 55 149,78 грн.

- 3% річних від основного боргу та пені у розмірі 19 153,52 грн.;

- витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору закупівлі природного газу за державні кошти № 06/10-2450БО-3 в частині своєчасної оплати природного газу, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 471 667,96грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 року (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "Верхньодніпровськтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" втрати від інфляції та 3% річних, нараховані на суму основного боргу, відповідно, у сумі 50 887,57 грн. та 17 288,52 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 676,34 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на грошове зобов’язання у вигляді пені, мотивоване тим, що зазначені нарахування не можуть здійснюватись на суму пені з тих підстав, що правова природа неустойки залишається незмінною, незалежно від наявності чи відсутності відповідного судового рішення про стягнення суми пені.

Не погодившись з даним рішенням господарського Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на грошове зобов’язання у вигляді пені. Прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на грошове зобов’язання у вигляді пені, винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права - статей 22, 259, 509, 525, 526, 530, 547, 549-551, 599, 625 ЦК України, 231, 232 ГК України та процесуального права - статей 4-7,34,43,49,83 ГПК України.

А саме, господарський суд, ухвалюючи вказане рішення, не розрізнив поняття «неустойка» та «грошове зобов’язання, яке підтверджене рішенням суду», що стало наслідком прийняття незаконного та необ’єктивного рішення, оскільки в чинному законодавстві України відсутня пряма норма про те, що пеня (неустойка) не є грошовим зобов’язанням.

Представник відповідача відзив на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання, не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, як таке, що не підтверджене відповідними доказами. Крім того, надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача.

В судовому засіданні 06.10.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом прийнято постанову у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013 року у справі 904/2786/13 за позовом ДК "Газ України" до ДП "Верхньодніпровськтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради про стягнення 582 028,37 грн. встановлено факт прострочення відповідача у зв’язку з неналежним виконанням умов договору № 06/10-2450БО-2 від 20.12.2010 р. та стягнуто з останнього 471 667,96 грн. основного боргу, 58 618,42 грн. - пені, 19 991,44 грн. - інфляційних втрат (нарахованих за період: з лютого 2011р. по січень 2013р.), 31 750,55 грн. - 3 % річних (нарахованих за період з 11.02.2011р. по 29.03.2013р.).

Вищезазначеним рішенням встановлено, що 20.12.2010р. між ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та ДК "Верхньодніпровськтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2450БО-3. Згідно з цим договором, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" зобов’язувалось передати відповідачу у період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 987,6 тис. куб.м.

Згідно п. 3.1. Договору, ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

- податок на додану вартість за ставкою 20 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн., крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 464,94 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 2 957,93 гривень.

Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 2 434 374,74 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 2 921 249,69 грн.

ДК "Газ України" свої зобов'язання згідно даного договору виконав, передавши Відповідачу протягом січня - квітня 2011 року природний газ на загальну суму 1 819 440,28 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.

Відповідач в свою чергу, зобов'язання за Договором виконав частково, за отриманий природний газ розрахувався у сумі 1 347 772,32 грн., що підтверджується копіями банківських виписок.

На момент звернення позивача з позовом до суду (у справі 904/2786/13) сума основної заборгованості за отриманий природний газ становить 471 667,96 грн.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013р. у справі №904/2786/13 набрало законної сили 27.05.2013р.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо повної оплати вартості поставленого природного газу відповідно до умов договору та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013р. в частині сплати основного боргу та пені позивачем нараховані 3% річних на суму основного боргу 471 667,96грн. - у сумі 17 288,52грн. за період з 30.03.2013р. по 20.06.2014р.; 3% річних на суму пені 58 618,42грн. у сумі 1865,00грн. за період з 28.05.2013р. по 20.06.2014р., суму втрат від інфляції на суму 471 667,96грн. основного боргу, яка стягнута за рішенням господарського суду, та на суму пені – 58 618,42грн. за загальний період з лютого 2013р. по травень 2014 року включно у сумі 55 149,78грн., а всього -74 303,3грн.

Отже, предметом розгляду у даній справі є стягнення трьох відсотків річних та суми втрат від інфляції, які нараховані на суму основного боргу та пені, стягнутої за рішенням суду.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлена в якості підстави припинення грошового зобов'язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за період з лютого 2013р. по травень 2014р. здійснено позивачем у відповідності до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ".

Так, 471 667,96грн. (основний борг) х 110,7888544 (індекс інфляції)/100% = 50 887,57грн.

Вимога позивача про стягнення трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу за період з 30.03.2013р. по 20.06.2014р. у сумі 17 288,52грн., підлягає задоволенню, як така, що відповідає чинному законодавству.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що підлягає стягненню не лише сума втрат від інфляції та 3% річних, нарахована на суму основного боргу, а й сума втрат від інфляції та 3% річних, нарахована на пеню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними кредиторові.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, виходячи із положень зазначених норм, рішення суду про стягнення неустойки не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Правова природа пені зовсім інша ніж грошового зобов’язання, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546,549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня носить допоміжний до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України "Про відновлення платспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника … не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

В той же час, у даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких встановлено судом у справі № 904/2786/13, а саме штрафні санкції.

Тому це не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог статті 625 Цивільного кодексу України, а винесенням судом рішення про стягнення пені не змінює її правову природу.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013р. в справі №904/2786/13 на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", стягнуто пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася (рішення суду про стягнення пені не перетворює останню у грошове зобов'язання), пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ч.2 ст. 625 ЦК України.

Наведене узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014р. у справі №905/909/13-ґ.

У зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що сума втрат від інфляції 4 262,21грн., нарахована на пеню в сумі 58 618,42грн., та три відсотки річних у сумі 1 865,00грн., нараховані на суму пені (58 618,42грн.) стягненню не підлягають.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів. З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 року у справі № 904/4823/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 10.10.2014 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Н.Л. Величко

Суддя І.М. Подобєд