Ухвала суду № 40842174, 19.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" серпня 2014 р. м. Київ К-23558/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Кошіля В.В., Рибченка А.О.,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином,-

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Атланта-стор" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 у справі № 6/683(22-а-2735/09)

за позовом Приватного підприємства "Атланта-стор"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2008 року Підприємство до суду оскаржило податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 08.07.2008 № 0001062306/3, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 432 414,00 грн. та фінансових санкцій 216 207,00 грн., від 08.07.2008 № 0001072306/3, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 485 942,00 грн. та фінансових санкцій 242 971,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2008 позов задоволено, визнано нечинними оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір від 19.01.2005, укладений між позивачем та ТОВ "Атланта - Ойл", є договором купівлі - продажу та не містить істотних умов договору щодо продажу товару в кредит з розстроченням платежу, а отже позивачем не надавались послуги по відстроченню розрахунків за товар. Крім цього, суд зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів здійснення позивачем будь-яких господарських операції з ПП ОСОБА_4, в тому числі не здійснювалось і відвантаження бензину А-95 на його користь, а тому донарахування валового доходу та ПДВ є безпідставним.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що оскільки момент оплати не співпадає з моментом передачі товару, згідно до договору купівлі - продажу, то фактично умова по відстроченню кінцевого розрахунку за надані у власність товари, підпадає під визначення комерційного кредиту в розумінні положень ст. 1057 Цивільного Кодексу України, а отже позивачем було надано послугу у вигляді товарного кредиту. Суд також дійшов висновку і про правомірність донарахування позивачеві податкових зобов'язань по господарській операції з продажу бензину А-95 ПП ОСОБА_4

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2007, за підсумками якої складено акт від 27.11.2007 №81-23-6-33300488.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, зокрема і порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР) та п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

Такі висновки податкового органу мотивовано тим, що позивачем не включено до валового доходу суми безоплатно наданих послуг у вигляді товарного кредиту по відстроченню кінцевого розрахунку за товар згідно договору купівлі продажу нафтопродуктів, що призвело до заниження валового доходу. Крім того, на думку контролюючого органу, зобов'язання по операціях купівлі-продажу товару здійснюваних на умовах відстрочення оплати, виникає в момент завантаження товару на залізничний транспорт, а отже позивачем також порушено вимоги пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ. Також податкова інспекція дійшла висновку, що Підприємством безпідставно до валового доходу не включено і операцію з відвантаження бензину ПП ОСОБА_4

На підставі акта перевірки від 27.11.2007, зазначених висновків та результатів адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Вирішуючи спір, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом ТОВ "Атланта - Ойл" було укладено договір купівлі - продажу нафтопродуктів від 19.01.2005 №19/01-05, згідно умов якого право власності на товари переходить від позивача до покупця з моменту підписання сторонами актів прийому-передачі товару. В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди та доповнено договір положеннями, згідно яких право власності на товар переходить в момент передачі товару ТОВ "Атланта - Ойл" на станції призначення, а покупцю було надано право здійснити оплату товару протягом 60 днів з дати прибуття вагоно-цистерн на станцію призначення покупця.

Так, згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

А відповідно до пп. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

З вказаного вище випливає, що для віднесення цивільно-правової операції до товарного кредиту необхідна сукупність таких подій: укладення відповідного договору про товарний кредит, визначення строку та суми процентів.

Як вбачається з договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 19.01.2005 № 19/01-05, договір не містить такої істотної умови кредиту, як нарахування та сплата процентів, а тому суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача, що поряд з продажем товару в межах договору купівлі-продажу, підприємством також надавались і послуги з розстроченням платежу.

Щодо твердження контролюючого органу, що зобов'язання по операціях купівлі-продажу товару здійснюваних позивачем на умовах відстрочення оплати, виникає в момент завантаження товару на залізничний транспорт, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

При цьому Закон № 168/97-ВР не містить визначення терміна "відвантаження товарів".

Водночас, під поставкою товарів, згідно визначення, наведеного у п. 1.4 ст. 1 вказаного Закону, розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Інакше кажучи, під поставкою товару в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" маються на увазі операції, що здійснюються за правилами цивільно-правових договорів, тобто за нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

З аналізу положень статей 316, 334, 655, 712 Цивільного кодексу України та 134, 265 Господарського кодексу України основною умовою здійснення операцій з постачання товарів є факт переходу права власності, визначеного в договорі.

Отже, з урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що поставка товарів (перша подія), а відтак і виникнення податкового зобов'язання відбуваються на дату переходу права власності на такі товари. Однак слід врахувати, що факт відвантаження товару перевізнику і перехід права власності не завжди збігаються.

Як встановлено судами, умовами договору, укладеного між позивачем та його контрагентом передбачена доставка товару до станції призначення, де і відбувається перехід права власності на товар, а не в момент передачі вантажу перевізнику.

Із наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність донарахування позивачу податку на додану вартість згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірного донарахування валового доходу за операцією з відвантаження бензину ПП ОСОБА_4

Як вбачається з акту перевірки від 27.11.2007 та висновків контролюючого органу, позивачем до складу валового доходу не було включено операцію з відвантаження бензину А-95 у кількості 62,7 т., який був отриманий Підприємством за зовнішньоекономічним контрактом на підставі вантажно-митної декларації від 28.11.2006 № 135664 та відвантажений ПП ОСОБА_4 відповідно до ж/д накладної від 28.11.2006 №35832842, в результаті чого відповідно донараховано валовий дохід та ПДВ.

Проте, всупереч ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України Державною податковою інспекцією не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували зазначені висновки щодо господарських взаємовідносин з ПП ОСОБА_4

Натомість судом першої інстанції було встановлено, що бензин А-95 у кількості 62,7 т., який був отриманий позивачем за зовнішньоекономічним контрактом на підставі вантажно-митної декларації від 28.11.2006 № 135664, фактично був реалізований ТОВ "Атланта-Ойл", що підтверджується актом приймання-передачі від 29.11.2006. Валовий дохід від вказаної операції відображено в складі валових доходів в декларації з податку на прибуток за 2006 рік, податкові зобов'язання з ПДВ нараховані відповідно до податкової накладної від 29.11.2006 № 289 та відображені в декларації з ПДВ за листопад 2006 року.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивач в листопаді 2006 року фактично не мав жодних господарських операцій з ПП ОСОБА_4, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування позивачеві валового доходу та ПДВ за вказаною господарською операцією.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції застосував норми матеріального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Атланта-стор" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 у справі № 6/683(22-а-2735/09) скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2008.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді В.В. Кошіль

А.О. Рибченко