Постанова № 40842074, 06.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2014 року 10:03 № 826/13676/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інстафф»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,за участю представників:

від позивачаКоротких В. О. (довіреність)від відповідачівБілокур В. В. (довіреність)ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафф» (надалі - Позивач/ТОВ «Інстафф») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 р. №117526552213;

2. Стягнути на користь Позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн. з Державного бюджету України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративним позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення 21.08.2014 р. податкового повідомлення-рішення №117526552213.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано - 09.10.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інстафф» (код ЄДРОПУ 38151163) зареєстроване 18.04.2012 р. Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 20.04.2012 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача згідно із довідки з ЄДРПОУ №892673 є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Поряд із цим, у період з 29.07.2014 р. по 04.08.2014 р. на підставі направлення на перевірку від 29.07.2014 р. №1605/26-55-22-13 та наказу від 29.07.2014 р. №2259, виданих ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.5 п.78.1 ст.78 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інстафф» з питань повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р., за результатами якої складений акт від 11.08.2014 р. №748/26-55-22-13/38151163 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інстафф» (код ЄДРОПУ 38151163) з питань повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «Сібол» (код ЄДРПОУ 37265968) та ТОВ «Вербена-Н» (код ЄДРПОУ 38150277) за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №748), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 та п.201.11 ст.201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за січень 2014 р. на загальну суму 632 200,00 грн.

Згідно із зазначеним, на підставі висновків Акту перевірки №748 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 21.08.2014 р. №117526552213, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 790 250,00 грн. (з яких 632 200,00 грн. - за основним платежем та 158 050,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Інстафф» під час проведення перевірки та прийняття 21.08.2014 р. оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р. Позивач здійснював господарські операції на підставі укладених із контрагентами тотожних договорів про надання послуг та виконання робіт (надалі - Договори про надання послуг та виконання робіт), а саме: із ТОВ «Сібол» - Договір №201 від 02.01.2014 р. та із ТОВ «Вербена-Н» - Договір №19.20/14-38 від 01.08.2013 р.

Згідно із умовами укладених Договорів про надання послуг та виконання робіт контрагенти ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» (Виконавці) зобов'язуються виконувати роботи та надавати послуги ТОВ «Інстафф» (Замовник) (щодо забезпечення процесу продажу послуг Замовника та просування бренду та бізнесу Замовника; послуги обробки вже наданих послуг для клієнтів та постачальників клієнтів Замовника, в т.ч., організація та забезпечення документообігу, який підтримує бізнес-процес Замовника; роботи та послуги по забезпеченню технічної підтримки клієнтів Замовника) в порядку та на умовах, викладених у Договорах та Додатках до них, а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконані роботи та надані послуги. Приймання виконаних робіт/наданих послуг здійснюється на підставі акту виконаних робіт/наданих послуг.

В той же час, з огляду на підписані Позивачем з Виконавцями Додатки №4 «Протокол узгодження ціни» від 31.01.2014 р. місячна загальна вартість робіт та послуг, що виконуються/надаються у відповідності до укладених Договорів про надання послуг та виконання робіт, становить: за Договором №201 - загальна сума 1 190 702,04 грн. (в т.ч. ПДВ - 198 450,34 грн.); за Договором №19.20/14-38 - загальна сума 2 602 616,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 433 769,33 грн.).

На підтвердження виконання сторонами вимог Договорів про надання послуг та виконання робіт Позивачем були надані суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: до Договору №201 - акт №4 від 31.01.2014 р. на загальну суму 1 190 702,04 грн. (в т.ч. ПДВ - 198 450,34 грн.); до Договору №19.20/14-38 - акт №17 від 31.01.2014 р. на загальну суму 2 602 616,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 433 769,33 грн.).

В той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Інстафф» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 632 220,00 грн. та включення її до складу податкового кредиту за січень 2014 р. на підставі податкових накладних, отриманих контрагентів, а саме: від ТОВ «Сібол» - суму ПДВ у розмірі 198 450,34 грн. (податкова накладна №30085 від 31.01.2014 р.) та від ТОВ «Вербена-Н» - суму ПДВ у розмірі 433 769,33 грн. (податкова накладна №30117 від 31.01.2014 р.).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №748, що також підтверджується представниками сторін, ТОВ «Інстафф» за січень 2014 р. задекларовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 636 988,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту Відповідачем встановлено його завищення на суму 632 200,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 632 200,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 11.09.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» робіт/послуг і господарською діяльністю ТОВ «Інстафф», зокрема: податкові декларації за перевіряємий період з «розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»; реєстри отриманих та виданих податкових накладних; первинні документи, що підтверджують оприбуткування, зберігання на балансі Позивача та подальше списання із балансу Позивачем отриманих у 2014 р. робіт (послуг) згідно із укладеними з контрагентами Договорами; витяги із журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарів (послуг, робіт); довіреності уповноважених представників Позивача, які отримували ТМЦ (роботи, послуги); оборотно-сальдові відомості по рахункам Позивача; платіжні доручення та оригінали виписок з розрахункових рахунків Позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати Позивачем вартості придбаних товарів (робіт, послуг); документи за укладеними Договорами із контрагентами, зокрема, але не виключно: додаткові угоди та додатки до укладених Договорів; акти виконаних робіт; рахунки-фактури; податкові накладні; штатний розпис; письмові пояснення із їх документальним підтвердженням щодо існуючих на час отримання послуг (робіт) постачальників торговельних мереж та клієнтів Позивача та докази проведення контрагентами переговорів із ними стосовно використання продуктів, товарів (послуг) ТОВ «Інстафф»; інформація щодо підрахування Позивачеві його контрагентами кількості залучених ними клієнтів; докази наявності у Позивача постачальників торговельних мереж разом із доказами проведення із ними переговорів контрагентами ТОВ «Інстафф»; укладені Позивачем контракти, згідно із якими контрагентами здійснювався контроль за виконанням плану оплат; отримані Позивачем від клієнтів заявки щодо налаштування програмного забезпечення та докази їх виконання контрагентами; докази надання контрагентами поточного аналізу та обробки первинної документації; інформація про діючі програми, рекламні акції Позивача та докази її надання контрагентами покупцям (клієнтам) останнього; пояснення із їх документальним підтвердженням щодо забезпечення Позивачем доступу працівників контрагентів до об'єктів (також інформацію про такі об'єкти), на яких виконувались роботи (послуги); інформацію та її документальне підтвердження щодо існуючих на об'єкті Позивача правил охорони праці, внутрішнього трудового розпорядку, інших внутрішніх правил та регламентів, а також докази ознайомлення із ними контрагентами; інформацію про уповноважених осіб Позивача та його контрагентів, призначених для взаємодії між ними, разом із виписаними та отриманими копіями довіреностей на підтвердження таких повноважень; інші належним чином засвідчені документи (або письмові пояснення), що посвідчують мету здійснення такої операції та зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку; докази, які посвідчують факт реєстрації та перебування контрагентів Позивача в стані платників ПДВ на момент виписки йому податкових накладних за спірними операціями; надані Позивачем до перевірки лист-пояснення від 01.08.2014 р. №0108/1 разом із доданими до нього документами (договори №011113, №27/09-13, №17/09/01, №19.08/13-1, №110/13, 30/09/13, податкові накладні, акти надання послуг/здачі-прийняття робіт (надання послуг)); належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними, розрахунковими документами, документами бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємств, тощо) наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у Позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, складських і офісних приміщень, виробничого і спеціального технічного обладнання, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів на перевезення придбаних товарів, приміщень, складів тощо; інші документи, які, на думку Позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за Договорами.

Так, на виконання вимог ухвали суду, Позивачем були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «Інстафф» та його контрагентами ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н», до яких, в свою чергу, суд відноситься критично з огляду на наступне.

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

В той же час, відповідно до умов укладених Позивачем із ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» Договорів №201 та №19.20/14-38 предметами надання послуг та виконання робіт, зокрема, є:

1. забезпечення процесу продажу послуг Замовника та просування бренду та бізнесу Замовника, критеріями оцінки якості та повноти надання послуг та виконання робіт є: кількість проведених переговорів з потенційними клієнтами Замовника з метою укладення контрактів між клієнтом та Замовником, кількість проведених переговорів з існуючими постачальниками торговельних мереж, клієнтів Замовника, щодо використання продуктів та послуг Замовника (кількість транзакцій в поточний період у існуючих клієнті); кількість введених до використання нових типів документів; кількість проведених інтеграцій; кількість підключених користувачів.;

2. послуги обробки вже наданих послуг для клієнтів та постачальників клієнтів Замовника, в т.ч., організація та забезпечення документообігу, який підтримує бізнес-процес Замовника, критеріями оцінки якості та повноти надання послуг та виконання робіт є: кількість обробленої первинної документації, кількість отриманих та відправлених додаткових угод та протоколів розбіжностей;

3. забезпечення технічної підтримки клієнтів Замовника, критеріями оцінки якості та повноти надання послуг та виконання робіт є: кількість виконаних заявок від клієнтів Замовника та кількість надання покупцям інформації про діючі програми, рекламні акції.

Разом із тим, за змістом наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт/послуг до Договорів про надання послуг та виконання робіт вбачається, що ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» були надані інформаційно-консультаційні послуги на загальні суми вартості, які відповідають загальним сумам вартості, вказаним у Протоколах узгодження ціни до кожного із укладеного Позивачем Договору №201 та №19.20/14-38 за весь встановлений такими Договорами перелік робіт/послуг, тобто, надані Позивачем акти посвідчують отримання ТОВ «Інстафф» від Виконавців робіт/послуг у повному обсязі (за всіма трьома предметами).

Проте, суд звертає увагу на те, що з огляду на додані Виконавцями до актів здачі-прийняття робіт/послуг звіти наданих послуг судом встановлено, що роботи/послуги надавались Виконавцями Позивачу лише за двома напрямками, зокрема: ТОВ «Сібол» - щодо існуючих клієнтів Замовника, а ТОВ «Вербена-Н» - стосовно потенційних клієнтів Позивача, що, в свою чергу, свідчить про часткове виконання контрагентами встановлених Договорами зобов'язань.

При цьому відповідно до пояснень представника Позивача, у перевіряємий період існуючими клієнтами ТОВ «Інстафф» були ТОВ «Юг-Центр», ТОВ «Е-КОМ», ТОВ «Транспортне підприємство Укравтосервіс», ТОВ «Дель-Пак Сістемс Україна» та ДП «Фуршет Центр», однак на підтвердження вказаних пояснень суду не було надано ані укладених Позивачем договорів із вказаними клієнтами, ані жодного похідного від таких договорів первинного документу.

Крім того, Позивач стверджує, що як і реальність здійснення спірних господарських операцій так і мета таких операцій посвідчується укладеними ТОВ «Інстафф» договорами із новими клієнтами, виявленими під час виконання зобов'язань, відповідно до звіту, ТОВ «Вербена-Н», а саме: Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (договір №0502/14 від 05.02.2014 р.); ТОВ «МД АЛЬЯНС Груп» (договір №2802/14-1 від 28.02.2014 р.); ТОВ «МД Євротрейд» (договір №2802/14-2 від 28.02.2014 р.); ТОВ «Айварис» (договір №04/02-1-2014 від 04.02.2014 р.); ТОВ «СЕА ОДС» від 27.02.2014 р.

Однак, відповідні твердження Позивача суд не приймає до уваги, оскільки одні лише наявні договори із новими клієнтами не свідчать про фактичне використання ТОВ «Інстафф» отриманих від ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» робіт/послуг у своїй господарській діяльності, а також не відображають рух активів у процесі здійснення спірних господарських операцій. Більше того, відсутність будь-яких первинних та похідних від зазначених договорів документів (окрім самих договорів) дає суду підстави для висновку про лише формальне відображення таких операцій з новими клієнтами, відповідно, такі господарські операції, що відображені у вказаних договорах не відбулись.

В той же час, суд погоджується із доводами податкового органу щодо відсутності фактичного придбання Позивачем робіт/послуг від контрагентів ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н», про що свідчать наявні акти наданих послуг, які не містять реального змісту та обсягу господарських операцій за укладеними із ними Договорами №201 та №19.20/14-38, а саме: яким чином фактично здійснювалось виконання робіт та надання послуг; дата, об'єм, одиниці виміру робіт (послуг) та їх вартість; щодо осіб, якими надавались відповідні роботи та послуги.

Разом із тим, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на те, що надані звіти не містять інформацію, яка б свідчила про місце, час та яким чином Виконавці здійснювали певну роботу та надавали послуги, що також підтверджує викладені в Акті перевірки №748 висновки перевіряючих щодо відсутності реальності здійснення спірних господарських операцій.

При цьому на спростування відповідних висновків та, ігноруючи вимоги ухвали суду, Позивачем не було надано суду доказів щодо реального виконання контрагентами ТОВ «Інстафф» своїх зобов'язань за укладеними Договорами про надання послуг та виконання робіт, а саме: підготовленого та продемонстрованого ТОВ «Вербена-Н» потенційним клієнтам презентаційного матеріалу, який висвітлює інформацію про послуги, що надаються Замовником, сферу їх застосування; комерційних пропозицій, які були надані потенційним клієнтам; наданої ТОВ «Вербена-Н» до Позивача інформації про потенційних клієнтів (Державної інноваційної фінансово-кредитної установи; ТОВ «МД АЛЬЯНС Груп»; ТОВ «МД Євротрейд»; ТОВ «Айварис»; ТОВ «СЕА ОДС»; проектів нових договорів, актів, заявок та реєстрів, що були предметом проведених ТОВ «Сібол» переговорів із існуючими клієнтами; первинної документації (рахунків-фактур, актів, податкових накладних), щодо якої здійснювався Виконавцями поточний аналіз та обробка; розроблених Виконавцями звітів, друкованих матеріалів, додаткових типів документів; заявок від клієнтів Замовника щодо налаштування програмного забезпечення; укладених ТОВ «Інстафф» контрактів, згідно із якими Виконавцями здійснювався контроль за виконанням плану оплат; інформації про діючі програми, рекламні акції Позивача.

Поряд із цим, Позивачем також не надано доказів здійснення ним у повному обсязі оплати отриманих від ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» робіт/послуг, оскільки наявні в матеріалах справи платіжні доручення свідчать лише про часткову їх оплату. Крім того, докази стягнення вказаними контрагентами суми заборгованості з ТОВ «Інстафф» у судовому порядку Позивачем надавались, які і не надавались докази відшкодування Позивачем вказаної суми зазначеним контрагентам.

Таким чином, відсутність будь-яких належних документів (окрім актів здачі-прийняття робіт/послуг та звітів до них), які б підтвердили реальність виконання спірних господарських операцій за укладеними Позивачем із ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» Договорами №201 та №19.20/14-38, а також посвідчували рух активів, дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення сторонами відповідних операцій та мети настання реальних наслідків.

В той же час, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Проте, на підтвердження наявності у ТОВ «Інстафф» будь-яких приміщень (об'єктів), що використовуються для здійснення своєї господарської діяльності, а також наявності персоналу Позивачем не було надано жодного належного доказу.

Водночас, суд не приймає наявний в матеріалах справи укладений між Позивачем та ТОВ «Київський завод металоконструкцій №2» договір оренди нежитлових приміщень №КЗМ-14-39 від 11.07.2014 р. та штатні розписи від 03.03.2014 р., від 05.05.2014 р. та від 02.12.2013 р., оскільки вказані докази не посвідчують наявність у Позивача управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських (офісних) приміщень у січні 2014 р., тобто на час здійснення ТОВ «Інстафф» спірних господарських операцій із ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н».

Разом із тим, за умовами укладених Позивачем із ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» Договорів про надання послуг та виконання робіт Замовник зобов'язаний забезпечити доступ працівників Виконавців до об'єктів, на яких виконувались роботи (послуги); ознайомити Виконавців з існуючими на об'єкті правилами охорони праці, внутрішнього трудового розпорядку та іншими внутрішніми правилами; Замовник та Виконавці зобов'язані призначити уповноважених осіб, для взаємодії між ними.

Однак, під час розгляджу справи суд не отримав від представника Позивача ані будь-яких пояснень із їх документальним підтвердженням щодо уповноважених осіб ТОВ «Інстафф» та Виконавців (ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н»), призначених для взаємодії між ними, ані виписаних та отриманих копій довіреностей на підтвердження таких повноважень представників сторін. Також суду не було надано відповідної інформації щодо об'єктів, на яких виконувались ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» роботи/послуги.

Крім того, суд критично ставиться до наданих Позивачем Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Інстафф» від 17.09.2013 р. та від 01.08.2013 р. як доказ наявності в останнього працівників та як на доказ виконання Замовником передбачених Договорами №201 та №19.20/14-38 зобов'язань щодо ознайомлення із такими Правилами Виконавців, оскільки суду не надано жодного доказу про ознайомлення із вказаними Правилами як працівників Виконавців, так і працівників Позивача.

З огляду на викладене, викладені вище обставини дають суду підстави для висновку про відсутність у ТОВ «Інстафф» фізичних, технічних та технологічних можливостей, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст відповідної господарської діяльності.

Разом із тим, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на отримані матеріали щодо контрагентів Позивача (акти ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 р. №1011/26-55-22-07/37265968 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сібол» та №1016/26-55-22-07/38150277 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вербена-Н»), якими встановлено відсутність підприємств за податковими адресами, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновників та директорів контрагентів, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Таким чином, у зв'язку із ненаданням Позивачем при проведенні перевірки документації по господарським взаємовідносинам із його контрагентами ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н» у період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р., податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій, що не дозволяє формувати дані податкового обліку. Згідно із цим, у перевіряємому періоді ТОВ «Інстафф» було завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 632 200,00 грн.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

З огляду на вищевикладене, оскільки при розгляді даної справи Позивачем також не було надано належних первинних документів на підтвердження факту реальності здійснення господарських взаємовідносин між ТОВ «Інстафф» та його контрагентами ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н», які б надали суду можливість пересвідчитись у правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту у січні 2014 р., суд погоджується із висновками податкового органу щодо заниження Позивачем суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. При цьому, доводи Позивача про те, що наявність у ТОВ «Інстафф» права на відображення у податковому обліку спірної суми ПДВ підтверджується саме наданими до перевірки, а також до суду документами, вказаних висновків суду не спростовують.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг та виконання робіт, що обумовлені укладеними між ТОВ «Інстафф» та його контрагентами ТОВ «Сібол» та ТОВ «Вербена-Н», фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на фактичне настання правових наслідків, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями Закону №996 пов'язують виникнення у Позивача права включення спірної суми ПДВ розміром 632 200,00 грн. до податкового кредиту за січень 2014 р., що, в свою чергу, призвело до заниження ПДВ на 632 200,00 грн.

Таким чином, суд вважає правомірним прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення від 21.08.2014 р. №117526552213 та не вбачає підстав для його скасування, відповідно, відмовляє у задоволенні позовних вимог ТОВ «Інстафф».

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір на користь Позивача не відшкодовується.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, оскільки сплачена ТОВ «Інстафф» сума судового збору становить 487,20 грн., відповідно, решта суми судового збору (4384,80 грн.) має бути стягнута з Позивача, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафф» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафф» (адреса: 01101, м. Київ, вул. Рибальська, 2 «В», кімната 2/4, код ЄДРПОУ 38151163) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/13676/14».

Контроль за виконанням даного пункту покласти на Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін