Рішення № 40841881, 06.10.2014, Франківський районний суд м. Львова

1326/9346/2012

2/465/1234/14

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2014 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Кузь В.Я.

при секретарі - Гевко А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 та п'ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, визнання заповіту недійсним, визнання ідеальних часток спадкового майна та їх розподіл між спадкоємцями першої черги за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3, що виступає на стороні позивача та п'ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, визнання заповіту ОСОБА_5, посвідченого п'ятою Львівською державною нотаріальною конторою 22 червня 1992 року недійсним, визнання ідеальних часток спадкового майна та їх розподіл між спадкоємцями першої черги за законом.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог покликається на те, що вона, позщивач , та члени її сімї, а сме: чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1.

Крім них, у даному житловому будинку, тобту у будинку АДРЕСА_1, зареєстровані та проживають: сестра - ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_8 та їхні діти - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12. У цьому будинку також зареєстрована її сестра - ОСОБА_2 із донькою ОСОБА_13, однак останні, фактично мешкають за іншою адресою.

З 1966 року даний будинок складався із одного поверху та підвальних приміщень і належав на праві особистої власності їх матері- ОСОБА_5, на підставі договору купівлі - продажу від 08.09.1966 року.

У 1988 році ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 2/10 житлового будинку, розміщеного на земельній ділянці 600 кв. м., що складався з: житлової кімнати площею 9,0 кв. м.; житлової кімнати площею 14 кв. м. та коридору площею 4,6 кв. м. Даний договір посвідчений пятою державною нотаріальною конторою та оформлений в Львівському міжміському БТІ. Згідно цих документів, було видано реєстраційне посвідчення на право власності на частину житлового будинку.

У власності ж та користуванні ОСОБА_5, залишилось усі приміщення першого поверху та підвальні приміщення, що склали 8/10 частини будинковолодління.

При цьому, між нею, позивачем, її сестрою ОСОБА_3 та їхньою померлою матірю - ОСОБА_5 була усна домовленість про визначення ідеальних часток в будинку, в результаті чого, в користування її позивача, ОСОБА_1, та її сім'ї переходили саме ті житлові приміщення, щоб були зазначені в договорі дарування ОСОБА_3, а сам договір дарування укладався задля того, аби отримати дозвіл на реконструкцію та надбудову житлового будинку.

Рішенням виконкому Радянської районної ради народних депутатів м.Львова № 439 від 12.07.1988 року було задоволено заяву ОСОБА_5 та дозволено провести реконструкцію будинку з розширенням житлової площі за рахунок надбудови другого поверху. Проектні пропозиції передбачали реконструкцію першого та надбудову другого поверхів, після чого на першому поверсі було запроектовано 4 житлові кімнати площею 68,6 кв. м. , кухня 8,4 кв. м., санвузол та два коридори площею 8 кв.м., що мали належати їй позивачу та ОСОБА_5. На другому поверсі передбачалось 4 житлові кімнати площею 79,9 кв. м.; кухні 8,4 кв.м.; санвузол та коридор, що відводились її сестрі ОСОБА_3 та членам її сім'ї. Реконструкція першого поверху та підвальних приміщень проводилася за її, позивача, кошти та за кошти ОСОБА_5 Другий поверх будувався силами сестри ОСОБА_3.

Починаючи з 2004 року між ОСОБА_3 та матірю - ОСОБА_5 існував спір, що розглядався Франківським районним судом м. Львова за участю третіх осіб, а саме: членів сімї ОСОБА_3; ОСОБА_2 та її дочки надії; ОСОБА_1 та членів її сімї; Львівської міської ради; Львівського обласного бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки; Львівського міського управління земельних ресурсів та Франківської районної адміністрації про реальний розподіл будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_5 про виділення належної їй частки в праві спільної часткової власності.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22.12.2010 року позов ОСОБА_3 був задоволений частково в частині поділу будинку, а у решті позовних вимог, як і у зустрічному позові, відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку. За результатами апеляційного розгляду, рішенням апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012 року рішення суду першої інстанції, в частині часткового задоволення позову ОСОБА_3 щодо реального розподілу будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано та ухвалено нове рішення, яким здійснено реальний розподіл будинку частково задоволивши позовні вимоги ОСОБА_1 та частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_5 про виділ в натурі належної їй частини в спільній частковій власності на будинок та виділення частки земельної ділянки по АДРЕСА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Звертає увагу суду, що догляд за матірю в період хвороби здійснювала вона, позивач, та деколи її старша сестра ОСОБА_2, яка проживала окремо від них, проте часто навідувалась до мами. Витрати по похованню матері вона, позивач, взяла повністю на себе.

У встановлені законом терміни, вона звернулись із заявою про прийняття спадщини до П"ятої Львівської державної нотаріальної контори. З такою ж заявою звернулася і її сестра ОСОБА_3, оскільки знали , що покійна матір заповіту не залишала. Однак, при цьому їм стало відомо, що у вересні 2012 року їх старша сестра ОСОБА_2 подала в нотаріальну контору про прийняття спадщини, додавши заповіт матері багаторічної давності. Відповідно до заповіту, померла ОСОБА_5, усе належне їй майно заповіла заповіла ОСОБА_2. Разом з тим, про наявність даного заповіту нікому відомо не було, а тому вона , позивач ОСОБА_1, ставить під сумнів його дійсність.

Просить визнати за нею право власності на 1/3 частину спадкового майна покійної матері ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом , а саме 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1, що належав матері на праві особистої власності. Визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 22.06.1992 року П"ятою Львівською державною нотаріальною конторою, а також визначити ідеальні частки частини житлового будинку АДРЕСА_1, що входить в склад спадкового майна ОСОБА_5 та здійснити реальний розподіл між позивачем ОСОБА_1, відповідачкою ОСОБА_2 та третьою особою у справі ОСОБА_3, як спадкоємцями померлої ОСОБА_5 першої черги за законом у відповідності до цих часток.

В судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали. Пояснення дали аналогічні викладеним в позовній заяві та додатково пояснили, що вона, позивач, не володіє будь-якими правовстановлюючими документами на будинковолодіння будинку та виділення часткою земельної ділянки по АДРЕСА_1.

На даний час вона та члени її сім'ї займають дві кімнати, одна з яких належить ОСОБА_3, після реконструкції. Про заповіт на ім"я сестри - ОСОБА_2 ні їй, позивачу, ні сестрі ОСОБА_3 відомо не було. Більш того, вона, позивач , постійно проживала із мамою, вела з нею спільне господарство, спільними зусиллями вони проводили реконструкцію будинку, а тому на її, позивача думку мама не могла скласти заповіт на ОСОБА_2. Вважає, що заповіт не відповідає дійсності або волі матері. Як позивач, так і її представники вважають, що підпис в заповіті не належить заповідачу.

Відповідач ОСОБА_2 позовних вимог не визнала, подала суду письмові заперечення згідно яких вважає себе єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_5.

В судові засідання відповідач не прибувала, за виключенням судового засідання від 08 травня 2013 року, проте направила представника. Представник відповідача позовні вимоги в судовому засіданні заперечив, пояснивши, що заповіт був написаний покійною ОСОБА_5 в 1992 році, згідно норм , дійсного на той час Цивільного кодексу в редакції 1963 року. Зазначив, що з часу складання заповіту, він міг бути скасованим або змінений, проте покійна цього не зробила, а тому заповіт відповідав її волі. Що стосується тверджень позивача та третьої особи про те, що їм не було відомо про заповіт, то це цілком реально, оскільки існує таємниця заповіту. Вважає, що підстав для визнання заповіту недійсним не існує, а усні домовленості між покійною та позивачкою про розподіл будинку не мають правового характеру.

Третя особа ОСОБА_3, що діє на стороні позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Пояснила, що відповідач ОСОБА_2 є їх з позивачем, рідною сестрою. Із батьківського дому виїхала в 1985 році, коли вийшла заміж. Вона часто провідувала матір, проте не проживала із нею однією сім'єю. Всі витрати на догляд за матір'ю та її поховання взяла на себе позивач ОСОБА_1, тому остання має право на свою частку в будинку.

Представник третьої особи - П'ятої Львівської державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, надіслав до суду заяву про слухання справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали інвентаризаційної справи № 601 будинку АДРЕСА_1 та матеріали спадкової справи № 461/2012 по смерті ОСОБА_5, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами у відношенні до яких померла ОСОБА_5 , являлась матірю.

Відповідно до довідки ЛКП "Вулецьке" № 883 від 09.04.2012 року, в житловому будинку АДРЕСА_1 ( особняк), зареєстровані та проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 , ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_2 , ОСОБА_13. Останні дві зареєстровані, проте фактично не проживають. До дня смерті в даному будинку була зареєстрована та проживала ОСОБА_5, що сторонами не заперечується (а.с.19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 29 березня 2012 року (ас. 27, 71).

Після її смерті відкрилася спадщина, у звязку з чим, Пятою Львівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 461/2012, копія якої, долучена до матеріалів цивільної справи.

Відповідно до ст.. 1261 ЦК України, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом.

Із змісту статті 1223 ЦК України слідує, що право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а уже після, у встановлених законом випадках, спадкоємці за чергою.

В матеріалах справи міститься заповіт, з якого вбачається, що він складений ОСОБА_5 22 червня 1992 року на імя дочки ОСОБА_2. Як зазначено у заповіті, спадкодавець заповідає 7/10 частини житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно із довідкою № 3/476 від 12 березня 2012 року, будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві часткової власності: 8/10 ч. за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності посвідченого Сьомою Львівською державною нотаріальною конторою 08 вересня 1966 року в Р.№ 11998; 2/10 ч. - за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого Пятою Львівською державною нотаріальною конторою 22 червня 1988 року в Р. № 4331 (ас. 89).

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012 року здійснено реальний розподіл будинку та ОСОБА_5 виділено в натурі належну їй частину в спільній частковій власності на будинок із виділенням частки земельної ділянки по АДРЕСА_1 ( АС. 24 -25).

Дані фактичні обставини справи сторонами не заперечуються, а крім того встановлені судовим рішенням яке набрало законної сили, у звязку з чим, в силу вимог ч. 2 ст. 61 ЦПК України, суд звільняє сторін та учасників процесу від доказування даних обставин.

Згідно із ст.. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.

Як вбачається із матеріалів спадкової справи, всі три спадкоємці подали письмові заяви про прийняття спадщини, перших дві за законом, а остання - відповідач ОСОБА_2, за заповітом ( ас. 69, 70, 91). Таким чином, відповідач прийняла спадщину відповідно до вимог закону, а відтак у позивача ОСОБА_1 та третьої особи - ОСОБА_3 відсутні підстави претендувати на право спадкування за законом, Отже, позовні вимоги про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину спадкового майна покуйної матері ОСОБА_5, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за законом, є безпідставними в силу наявності заповіту.

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним заповіту ОСОБА_5, посвідченого п'ятою Львівською державною нотаріальною конторою 22 червня 1992 року недійсним то такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з недоведеністю таких.

Так судом встановлено, що ОСОБА_5 22 червня 1992 року склала заповіт, на імя дочки ОСОБА_2. Як зазначено у заповіті, спадкодавець заповідає 7/10 частини житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1. Даний заповіт посвідчений старшим державним нотаріусом Ткачук Г.І. та зареєстрований у реєстрі за № 5356.

Будь - яких підтверджень того, що нотаріус навела у заповіті недостовірні дані, у тому числі й, що заповіт підписаний у її, нотаріуса, присутності та, що особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено, позивачем та іншими учасниками процесу суду не надано.

За таких обставин суд відхиляє твердження позивача, щодо відсутності волі спадкодавця та сумніву у належності підпису саме ОСОБА_5

До такого висновку суд також приходить з урахуванням висновків судово-почеркознавчої експертизи № 4734 від 18.02.2014 року, відповідно до яких, ким виконані підписи від імені ОСОБА_5 в графі "Підпис" на примірнику заповіту від її імені від 22.06.1992 року в графі "Розписка про одержання оформленого документу" в реєстрі для нотаріальних дій т. № 3 за 1992 рік під № 5356, встановити не виявилось можливим з причин, викладених в дослідницькій частині висновку. Продовження дослідження даного факту, суд вважає недоречним, оскільки судом вичерпані можливості у збиранні об'єктів для експертного дослідження і такі можливості пояснюються збігом часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Разом з тим, позивач та її представники не довели жодної з підстав, передбачених ст.. 203 та 205 ЦК України для скасування правочину, більш того, сторона навіть не покликалася на вимоги вказаних вище норм закону.

Як вказано в п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 " Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування ", відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту. На підставі ст. 215 ЦК України, визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. У разі наявності відповідного спору, вимога про встановлення нікчемності заповіту підлягає розгляду судом.

З огляду на викладене, суд також вважає, що позивач та його представники не довели в судовому засіданні підстав недійсності заповіту, як це визначено ст.. 1257 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57-61, 88 , 169, 208-210, 212- 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна у будинку АДРЕСА_1, належного ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за законом; визнання ідеальних часток спадкового майна та їх розподіл між спадкоємцями першої черги за законом, за безпідставністю таких.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 та п'ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання заповіту ОСОБА_5, посвідченого п'ятою Львівською державною нотаріальною конторою 22 червня 1992 року недійсним, у зв'язку з недоведеністю таких.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з часу його проголошення через суд, що ухвалив рішення.

Суддя В. Кузь