Рішення № 40831824, 29.08.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14049/14-ц

Провадження № 2/755/4032/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Галагана В.І.,

при секретарі Шилохвості А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину квартири за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 травня 1975 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих на підставі рішення Печерської ради від 28.04.1975 року № 294 було видано ордер № 255843 на житлове приміщення на ім'я ОСОБА_5 на сім'ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_5, його дружини ОСОБА_1, сина ОСОБА_2, на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1. 30 грудня 1989 року було сплачено в повному обсязі суму пайового внеску за дану квартиру у розмірі 6 488,44 крб., що складає суму паєнакопичення. 05 березня 1996 року шлюб між ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу за домовленістю подружжя позивачка залишилась проживати в спірній квартирі, а ОСОБА_5 переїхав до іншої квартири, що також була придбана в шлюбі, за адресою: АДРЕСА_3, де проживав до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_5. Після смерті ОСОБА_5 відповідачі, як спадкоємці за законом, звернулись до нотаріальної установи із заявами про прийняття спадщини. Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року за позивачкою визнано право власності на ?? частину квартири АДРЕСА_1. З 28 травня 1975 року і до часу звернення з даним позовом до суду позивачка постійно проживає в спірній квартирі, володіє та користується квартирою, про що свідчать документальні докази, долучені до матеріалів справи, а саме: квитанції про оплату комунальних послуг, що підтверджують факт оплати позивачкою комунальних послуг з 1996 року за адресою спірної квартири. Тобто, з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_5, тобто з 1996 року, позивачка відкрито, безперервно володіє та користується квартирою АДРЕСА_1, що, на думку позивачки, є підставою для набуття нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю. Загальний строк користування позивачкою квартирою складає понад 13 років, ОСОБА_5 не реєстрував своє право власності на дану квартиру у Київському БТІ і не заперечував проти користування квартирою позивачкою, що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, у зв'язку з чим позивачка вважає, що нею фактично набуто право власності на спірну частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю, що є підставою звернення позивачки з даним позовом до суду.

Представник позивачки ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, однак надав суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, однак надав суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, однак надав суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, однак надала суду заяву, відповідно до якої проти позову заперечує в повному обсязі, з підстав, що містять письмові заперечення, долучені до матеріалів справи, просить провести розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши матеріали спадкової справи № 437/2012 щодо майна померлого ОСОБА_5, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Судом встановлено, що на підставі ордеру № Г 255843, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_5, як члену ЖБК „Урожай", та члена його сім'ї: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано право на вселення в двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 5)

За даними Довідки, виданої Житлово-будівельним кооперативом „Урожай", від 29.05.2012 року № 25, сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 6 488,44 грн. сплачено 30.12.1989 року, у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення. (а.с. 6)

05.03.1996 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району м. Києва, актовий запис № 250. (а.с. 7)

13.09.1996 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району м. Києва, актовий запис № 1043. (а.с. 113)

За даними свідоцтва про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті в м. Києві, актовий запис № 41, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 64 роки. (а.с. 8)

26.05.2012 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справи № 437/2012, реєстровий № 52864036, щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_5. (а.с. 9)

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкування за законом відбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини. При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця. Центральним субінститутом спадкування за законом є інститут черговості, який полягає в тому, що за загальним правилом кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування за відсутності бодай одного спадкоємця попередньої черги, обумовленого різними причинами: фізичною відсутністю, усуненням від права на спадкування, неприйняттям спадщини або відмовою від прийняття спадщини.

Згідно положення статті 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно Довідки Форми № 3, виданої Житлово-будівельним кооперативом „Урожай", від 05.06.2012 року № 16, в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 14)

Згідно Листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, від 07.06.2012 року № 21992 (И-2012), станом на 05.06.2012 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. (а.с. 44)

26.05.2012 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5. (а.с. 99, 105)

29.08.2012 року ОСОБА_4 звернулась до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5. (а.с. 111, 113)

06.11.2012 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5. (а.с. 118, 125)

12.11.2012 року ОСОБА_1 звернулась до Десятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5. (а.с. 125, 102)

Згідно Глави 10 п. 4.15., 4.18 „Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 02.2012 року № 296/5, видача Свідоцтв про право на спадщину на нерухоме майно, проводиться нотаріусом після подання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Тобто, як убачається з вказаної норми, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності, тобто права, яке вже мало виникнути до її проведення.

21.11.2012 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою Листом № 6035/02-14 повідомлено ОСОБА_1 про те, що спадкоємцями щодо майна після смерті ОСОБА_5 є сини померлого ОСОБА_3, ОСОБА_2 та переживша дружина померлого ОСОБА_4, які своєчасно подали заяви про прийняття спадщини. До складу спадкового майна входить квартира, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Бальзака, б. 55, кв. 182; квартира АДРЕСА_1, гаражний бокс НОМЕР_1 по АДРЕСА_4. Згідно статті 71 Закону України „Про нотаріат" та Розділу ІІ глави 11 п. 2 „Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, в разі смерті одного з подружжя, видається нотаріусом на підставі заяви одного з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. Керуючись вищенаведеним, нотаріальною конторою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на ? частку майна, тому що на момент смерті ОСОБА_5, позивачка ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з померлим не перебувала, шлюб був розірваний у 1996 році. (а.с. 126)

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 року визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням суду встановлено, що відповідно до статті 15 Закону України „Про власність" ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, а згідно ст. 22 КпШС України квартира є спільним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_1, тому на підставі ч. 1 ст. 28 КпШС України ОСОБА_1 має право на ? частину зазначеної квартири.(а.с. 10-13)

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року № 5, ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Судом встановлено, що предметом спору є визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю, вказуючи на те, що згідно ордеру № 255843 від 16.05.1975 року спірну квартиру отримано її колишнім чоловіком ОСОБА_5, як членом ЖБК „Урожай", на сім'ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_5, його дружини ОСОБА_1, сина ОСОБА_2, та підставі рішення Апеляційного суду м. Києва 12.12.2013 року за позивачкою визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. З моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_5, тобто з 1996 року, та після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 і до часу звернення з даним позовом до суду позивачка відкрито, безперервно володіє та користується спірним нерухомим майном, самостійно несе витрати на житлово-комунальні послуги, що на думку позивачки, є підставою для визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири за набувальною давністю.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, керуючись положеннями діючого законодавства України, ураховуючи вищенаведені роз'яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року № 5, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яку рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 року визнано спільним майном колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_5 та позивачки ОСОБА_1, визнавши при цьому право власності на 1/2 частину спірної квартири за позивачкою, - оскільки судом встановлено що спірна частина квартири АДРЕСА_1 є складовою спадкової маси після смерті колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_5, з яким позивачка розірвала шлюб у 1996 році, та спадкоємцями за законом після смерті якого є діти спадкодавця, тобто відповідачі по справі ОСОБА_3, ОСОБА_2, та дружина спадкодавця, відповідачка по справі ОСОБА_4, які у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної установи із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, в тому числі і на спірну частину квартири АДРЕСА_1, право власності на яку рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 року визнано як таку, що набута ОСОБА_5, та, ураховуючи відсутність в матеріалах справи доказів видачі свідоцтва про право власності на спірну частину спадкового майна, станом на день судового розгляду справи відсутній факт правонаступництва після смерті колишнього власника спірної частини квартири ОСОБА_5, та, відповідно, свідчить про передчасність звернення позивачки з даним позовом до суду, про що остання була обізнаною станом на день судового розгляду справи, оскільки в матеріалах спадкової справи наявна також заява позивачки до нотаріальної установи про прийняття спадщини після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5, що також свідчить про відсутність у позивачки, попри відкрите та безперервне володіння спірною нерухомістю, обов'язкової ознаки підстав набуття права власності за набувальною давністю, а саме - ознаки добросовісного володіння спірною нерухомістю.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за набувальною давністю є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 321, 344, 392, 1218, 1258, 1261 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень", Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року № 5, ст.ст.1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 88, 131, 208, 209, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за набувальною давністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я :