Постанова № 40830229, 08.09.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2014 року о/об 15 год. 19 хв.Справа № 808/6683/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Гудименко Я.А., розглянувши у місті Запоріжжі у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області

про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області (надалі - відповідач, ДФІ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд: 1) визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення компенсації позивачу, відповідно до чинного трудового законодавства за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках та нездійснення повного розрахунку при звільненні; 2) стягнути з відповідача заробітну плату за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках у подвійному розмірі в сумі 3992 грн. 99 коп.; 3) стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати щодо заробітної плати з 18.04.2011 по день фактичного розрахунку, що станом на 01.08.2013 становить 147 грн. 38 коп.; 4) стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 18.04.2011 по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, що станом на 01.08.2013 становить 147581 грн. 72 коп.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2014 позовні вимоги у частині визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення компенсації позивачу, відповідно до чинного трудового законодавства за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках та нездійснення повного розрахунку при звільненні - залишено без розгляду (а.с.14-17).

Позивачем у позові зазначено, що з 02.08.1999 він працював в Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (після реорганізації якого правонаступником є Державна фінансова інспекція в Запорізькій області). З 18.04.2011 позивача звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів за угодою сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України). На момент звільнення позивач обіймав посаду начальника відділу інспектування в АПК та сфері використання природних ресурсів. За період роботи у відповідача на посаді начальника відділу впродовж 2009-2010 років позивачу доводилось у зв'язку з виробничою необхідністю згідно наказів начальника КРУ в Запорізькій області працювати у святкові, вихідні або неробочі дні, а саме: у січні, травні 2009 року, березні, травні та жовтні 2010 року та інші. Вказане підтверджується листом ДФІ в Запорізькій області №08-09-16-16/623 від 23.01.2013, а також наказами №417-0 від 16.12.2008, №2-0 від 09.01.2009, №79-0 від 28.04.2009, №40 від 04.03.2010, №120-0 від 30.04.2010, №123-0 від 07.05.2010, №323-0 від 22.10.2010, доповідними записками від 30.04.2010, від 07.05.2010, від 22.10.2010 тощо. Згідно вищевказаних документів позивач відпрацював у КРУ в Запорізькій області 10 робочих днів у наступні вихідні та неробочі дні: 04 та 05 січня 2009 року; 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року. Водночас позивачу компенсовано відповідачем шляхом надання інших днів відпочинку за раніше відпрацьований час лише 24 січня та 07 лютого 2009 року, тобто за 2 відпрацьовані раніше вихідні та неробочі дні (04 та 05 січня 2009 року). Таким чином, за решту 8 днів (03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року) відпрацьованих позивачем у вихідні дні відповідачем не надано позивачу ані інших днів відпочинку, ані здійснено розрахунку грошової компенсації за раніше відпрацьований час та виплати таких сум при звільненні 18.04.2011. Позивач, посилаючись на приписи ст.1 та ст.24 Закону України «Про оплату праці», ст.20 Закону України «Про державну службу» наполягає, що чинним законодавством визначено обов'язок керівника органу (суб'єкта владних повноважень), де працює державний службовець, компенсувати відповідно до вимог трудового законодавства роботу (службу) в святкові, вихідні та неробочі дні. Посилаючись на приписи ст.72, ч.3 ст.107 КЗпП України позивач зазначає, що відповідно до наказу №40 від 04.03.2010 (про чергування у вихідний день 7 березня 2010 року), питання щодо узгодження порядку компенсації роботи у вихідний день шляхом надання іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі між позивачем та відповідачем не розглядалось, більше того вказане рішення було прийнято одноосібно відповідачем посилаючись виключно на п.4 наказу ГоловКРУ України від 03.03.2010 №106-0 «Про організацію чергування 6-8 червня 2010 року». Згідно з п.2 вказаного наказу КРУ в Запорізькій області 04.03.2010 №40 зобов'язано надати працівникам, залученим до чергування у вихідні дні іншого дня відпочинку відповідно до поданих ними заяв, що є неправомірним оскільки згода на виключно такий порядок компенсації я не надавав. Тобто позивача навіть ніхто не запитував з вказаного питання, та відповідної згоди щодо порядку компенсації роботи (чергування) у вихідний день (07 березня 2010 року) виключно шляхом надання іншого дня відпочинку позивач відповідачу не надавав. У зв'язку з відсутністю у позивача непереборного бажання на отримання іншого дня відпочинку, за раніше відпрацьований час у вихідні дні (03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010), позивач під час роботи у КРУ в Запорізькій області впродовж 2009-2011 років до моменту звільнення (18.04.2011) і не наполягав на остаточній та виключній реалізації своїх прав та інтересів в частині отримання відповідної компенсації за роботу у вихідні дні саме шляхом отримання іншого дня відпочинку або отримання грошової винагороди, чи в інший спосіб отримати компенсацію у порядку ст.107 КЗпП України. Водночас, в останній день роботи у КРУ в Запорізькій області, а саме: 18.04.2011 позивачем у порядку ст.116 КЗпП України подано відповідачу письмову вимогу про розрахунок, саме у грошовій формі шляхом здійснення з ним розрахунку при звільненні з виплатою всіх сум, що належать йому до виплати, через касу установи. Вказану заяву подано позивачем також через те, що (у зв'язку зі звільненням з КРУ в Запорізькій області з 18.04.2011), банківська установа (ПАТ «КБ Приватбанк») за заявою позивача припинила обслуговування карткового рахунку ОСОБА_1 саме з 18.04.2011. При подачі ОСОБА_1 письмової вимоги про розрахунок його повідомлено посадовими особами КРУ в Запорізькій області, що всі належні позивачу кошти при звільнені він зможе отримати лише 19.04.2011 через складнощі розрахунково-касового та казначейського обслуговування. Тобто, відповідно до ст.72 та ст.107 КЗпП України, ст.43 Конституції України у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_1 бажання при звільненні отримати інші дні відпочинку, він виявив бажання отримати компенсацію, за роботу та чергування у вихідні дні у грошовій формі через касу установи. При звільненні (18.04.2011) всупереч ст.116 КЗпП України позивач не отримав від відповідача належні йому кошти від установи при звільненні (грошову компенсацію) ані в двократному розмірі за 8 днів роботи та чергування у не робочі (вихідні) дні 03 та 04 травня 2009 pоку, 07 березня 2010 pоку, 04, 08 та 10 травня 2010 pоку, 23 та 24 жовтня 2010 pоку, як то передбачено ч.1 ст.107 КЗпП України, ані навіть в однократному розмірі, ані інші дні відпочинку. Таким чином, фактично до теперішнього часу робота позивача за 8 днів роботи та чергування у не робочі (вихідні) дні 03 та 04 травня 2009 року, 7 березня 2010 року, 04 травня 2010 року, 08 та 10 травня 2010 року, 23 та 24 жовтня 2010 року залишилась, на його думку, не оплаченою відповідачем, що є грубим порушенням ст.43 Конституції України. Будь-яких заяв (письмових або усних) позивач до КРУ в Запорізькій області про надання йому грошової компенсації або надання відпустки за невикористану частину щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за відповідний період роботи з 2007 по 2011 роки не подавав. Водночас, відповідно до наказу КРУ в Запорізькій області №97-о від 18.04.2011 відповідна грошова компенсація позивачу самостійно нарахована та виплачена відповідачем. Позивач наполягає, що до часу ознайомлення з наказом КРУ в Запорізькій області №97-о від 18.04.2011 він не знав про кількість днів невикористаної основної щорічної та додаткової відпусток, а так само не знав про кількість невикористаних днів за час його роботи та чергування у вихідні (не робочі) дні, про що дізнався лише після 23.01.2013 коли отримав лист ДФІ в Запорізькій області від 23.01.2013 №08-09-16-16/623 та копії відповідних розпорядчих та інших документів. Затримка ж виплати всіх належних позивачу під час звільнення виплат (у тому числі за відпрацьований час у святкові, вихідні та неробочі дні) допущена з вини ДФІ в Запорізькій області. Оскільки, позивач звернувся із заявою до начальника КРУ в Запорізькій області від 18.04.2011 про здійснення розрахунку при звільненні з виплатою всіх сум, що належать позивачу до виплати, з видачею розрахунку при звільненні. Проте повного розрахунку при звільненні за 8 днів роботи та чергування у не робочі (вихідні) дні 03 та 04 травня 2009 року, 7 березня 2010 року, 04, 08 та 10 травня 2010 року, 23 та 24 жовтня 2010 року, або компенсації в інший спосіб позивач не отримав. Тобто у період з 18.04.2011 по теперішній час у зв'язку з не виплатою позивачу заробітної плати у розмірах та строки визначені чинним законодавством позивачу повинна бути виплачена компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Про наявність у позивача права отримати компенсацію за невикористані раніше відпрацьовані дні позивач дізнався після 23.01.2013, коли отримав лист ДФІ в Запорізькій області від 23.01.2013 №08-09-16-16/623 «Про розгляд звернення» де позивачу повідомлено про кількість невикористаних днів за роботу у вихідні та свят кові дні, водночас згідно вказаної відповідні позивачу відмовлено в здійсненні перерахунку та виплаті несплачених коштів за роботу у святкові, вихідні та неробочі дні - тобто з цього часу позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів, які гарантуються Конституцією України та охороняються Законами України. У зв'язку з чим позивач після 23.01.2013, звернувся до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя за захистом своїх прав та інтересів, але через те, що лише 24.07.2013 ухвалою Апеляційного суду Запорізької області у справі №331/3006/13-ц позивачу роз'яснено, що вказана справа підсудна судам адміністративної юрисдикції, позивачем підготовлено дану позовну заяву.

Позивач повідомлений належним чином про день, час і місце судового розгляду справи у судове засідання не прибув, причину не повідомив. Заяв, клопотань до суду не подавав.

Відповідач проти позову заперечує. У поданих до суду письмових запереченнях (а.с.146-157) зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1, несуть у собі визнання неправомірною бездіяльність Держфінінспекції в Запорізькій області щодо не забезпечення компенсації за 8 відпрацьованих днів у святкові і неробочі дні, про стягнення заробітної плати, компенсації втрат частини доходів, виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач не зазначає та не спирається на норми матеріального права, які порушені відповідачем при проведені з ним розрахунку при звільненні щодо невиплати йому заробітної плати за 8 відпрацьованих днів у святкові і неробочі дні, оскільки чинне законодавство не передбачає гарантій та компенсацій працівникам, які не скористалися правом на день відпочинку до часу звільнення. Вважає позов необґрунтованим та таким, що не стосується порушення законодавства про оплату праці та стягнення заробітної плати на підставі ч.2 ст.233 КУпП України, оскільки у відповідності до положень ст.ст.72, 107 КЗпП України, ст.20 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 працював у святкові і неробочі дні на підставі наказів КРУ в Запорізькій області, якими за бажанням ОСОБА_1 та домовленістю сторін визначено, що за час роботи у святкові і неробочі дні йому надається інший день відпочинку. Крім того, при наявності незгоди з положеннями цих наказів позивач на підставі ч.1 ст.233 КЗпП України мав можливість звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Однак, накази КРУ в Запорізькій області, відповідно до яких ОСОБА_1 залучався до роботи у вихідні та неробочі дні: від 28.04.2009 №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року; від 30.04.2010 №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року; від 07.05.2010 №123-0 про роботу 08 та 10 травня 2010 року; від 22.10.2010 №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року; від 04.03.2010 №40 про чергування 07 березня 2010 року - не оскаржені позивачем. На підставі доповідних записок ОСОБА_1 щодо залучення до роботи у вихідні дні працівників КРУ та його самого, видано накази КРУ в Запорізькій області: від 28.04.2009 №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року; від 30.04.2010 №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року; від 07.05.2010 №123-о про роботу 08 та 10 травня 2010 року; від 22.10.2010 №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року. У доповідних записках ОСОБА_1 просив залучити до роботи у вихідні дні (03 та 04 травня 2009 року; 04, 08 та 10 травня 2010 року, 23 та 24 жовтня 2010 року) працівників з наданням у подальшому їм інших днів відпочинку за їх заявам, у тому числі і йому. Тому у вищевказаних наказах КРУ в Запорізькій області визначено надання працівникам, залученим до роботи у вихідні дні, інших днів відпочинку за їх заявами, у тому числі і позивачу. При цьому, пунктами 3 наказів №79-о від 28.04.2009, №120-о від 30.04.2010, №323-о від 22.10.2010 та пунктом 6 наказу №123-о від 07.05.2010 зобов'язано ОСОБА_1, як начальника відділу ознайомити працівників підпорядкованого підрозділу, залучених до роботи у вихідні дні, під особистий розпис. Також, відповідно до графіка чергування працівників КРУ в Запорізькій області 6-8 березня 2010 року, затвердженого наказом КРУ в Запорізькій області від 04.03.2010 №40 «Про організацію чергування 6-8 березня 2010 року», позивач чергував 07.03.2010. Відповідно до пункту 2 цього наказу, працівникам залученим до чергування у вихідні дні надається інший день відпочинку відповідно до поданих ними заяв (у тому числі і ОСОБА_1). Таким чином, розпорядчими документами (наказами КРУ в Запорізькій області) було визначено спосіб компенсації роботи у вихідний день: надання дня відпочинку в інший день. Крім того позивач знав, що працівникам, залученим до чергування та роботи у вихідні дні, будуть надані інші дні відпочинку відповідно до поданих заяв. За час роботи в КРУ в Запорізькій області позивачем не подавались заяви до керівництва КРУ в Запорізькій області щодо надання йому днів відпочинку за роботу та чергування у вихідні дні. Для державних службовців встановлено дещо інший порядок залучення у вихідні, святкові та неробочі дні, передбачений ст.20 Закону України «Про державну службу». Тобто, залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Спосіб компенсації роботи у вихідний день (надання іншого вихідного дня чи підвищеної оплати) визначається за згодою сторін трудового договору, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день роботодавець конкретно зазначає, в який саме спосіб працівникові буде компенсуватися робота у вихідний день. Таким чином, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін (незалежно від того, від кого виходить ініціатива), і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням може бути надано інший день відпочинку - відгул (тобто ініціатива має виходити від працівника шляхом надання заяви). Наведене вище свідчить, про те що між позивачем та керівництвом КРУ в Запорізькій області досягнуто згоди щодо компенсації роботи та чергування у вихідні дні шляхом наданням інших днів відпочинку відповідно до поданих ним заяв. Тобто за наявності у позивача відпрацьованого раніше часу у святкові та неробочі дні, при отриманні дня відпочинку, на умовах узгоджених наказів КРУ в Запорізькій області, дні відпочинку було б оплачено у одинарному розмірі виходячи із постійних складових заробітної плати у місяці якому він, за наявності бажання, мав відпочивати. Проте ОСОБА_1 не скористався можливістю подати заяви на дні відпочинку, а відповідач не мав правових підстав видати наказ про надання позивачу днів відпочинку в односторонньому порядку. При цьому компенсація роботи та чергування у вихідні дні шляхом підвищеної оплати не узгоджувалась, про що свідчать доповідні записки позивача щодо залучення до роботи у вихідні дні працівників КРУ в Запорізькій та накази КРУ в Запорізькій області про роботу у вихідні дні у 2009 та 2010 роки.

Відповідачем подано до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження, проти позову заперечує.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

Згідно копії Трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 02.08.1999 по 18.04.2011 проходив державну службу у Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (після реорганізації якого правонаступником є Державна фінансова інспекція в Запорізькій області) (а.с.18-20).

Дослідженням Наказу №97-о від 18.04.2011 «Про звільнення ОСОБА_1» встановлено, що п.1 цього Наказу позивача 18.04.2011 звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів КРУ в Запорізькій області за угодою сторін, п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с.21, 160).

Відповідно до п.2 Наказу №97-о від 18.04.2011 відділу бухгалтерського обліку та звітності КРУ в Запорізькій області наказано виплатити ОСОБА_1: - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів за період з 02.08.2007 по 01.08.2008; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 4 календарні дні за період з 02.08.2008 по 01.08.2009; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 3 календарні дні за період з 02.08.2009 по 01.08.2010; - грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 11 календарних днів за період з 02.08.2010 по 18.04.2011; - грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи в державних органах понад 11 років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №250.

Судом досліджено Заяву ОСОБА_1 від 02.03.2011, в якій він власноручно зазначив: «… Прошу надати з 02.03.2011 невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 02.02.2007 по 01.08.2009 тривалістю 16 календарних днів, невикористану частину у зв'язку з хворобою щорічної основної відпустки за період з 02.08.2009 по 01.08.2010 тривалістю 13 календарних днів, частину щорічної основної відпустки за період з 02.08.2010 по 01.08.2011 тривалістю 11 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 7 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати з подальшим звільненням мене із займаної посади 18.04.2011 за угодою сторін згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпПУ …» (а.с.67, 161).

Тобто, у вказаній заяві позивач, усвідомлюючи своє бажання припинити трудові відносини і державну службу у Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області - не ставив питання про виплату йому заробітної плати за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках у подвійному розмірі в сумі 3992 грн. 99 коп. Звідси, спору з приводу виплати заробітної плати у позивача з роботодавцем не існувало.

Судом досліджені Накази КРУ в Запорізькій області: від 28.04.2009 №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року (а.с.30, 162); від 30.04.2010 №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року (а.с.32, 166); від 07.05.2010 №123-о про роботу 08 та 10 травня 2010 року (а.с.33, 169); від 22.10.2010 №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року (а.с.36, 173). Даними розпорядчими документами відповідачем визначено спосіб компенсації роботи у вихідний день: надання дня відпочинку в інший день. Звідси, сторони трудових правовідносин узгодили спосіб компенсації роботи у вихідний день. Вказані Накази не оскаржені позивачем ані вищестоящому керівництву, ані у судовому порядку.

Також, судом досліджені доповідні записки ОСОБА_1, в яких він просив залучити до роботи у вихідні дні (03 та 04 травня 2009 року; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року) працівників з наданням у подальшому їм інших днів відпочинку за їх заявам, у тому числі і йому (а.с.168, 172, 176).

Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці (ч.1 ст.85 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України)).

Наявність необхідності у додатковому оплачувальному робочому часі, понаднормовій праці співробітників відділу інспектування в агропромислового комплексу та сфері використання природних ресурсів ініційована ОСОБА_1 і є, на думку суду, з боку позивача порушенням ст.85 КЗпП України. Звідси, є неправомірним перекладання власної неможливості своєчасного виконання обумовленої роботи на роботодавця.

Крім того, відповідно до графіка чергування працівників КРУ в Запорізькій області 6-8 березня 2010 року, затвердженого Наказом КРУ в Запорізькій області №40 від 04.03.2010 «Про організацію чергування 6-8 березня 2010 року», ОСОБА_1 чергував 07.03.2010. У п.2 даного Наказу №40 від 04.03.2010 начальником КРУ в Запорізькій області наказано працівникам, залученим до чергування у вихідні дні, надати інші дні відпочинку відповідно до поданих ними заяв (а.с.164, 165).

Звідси, позивач на день звільнення чітко усвідомлював, що працював у понадурочний час і мав змогу, перебуваючи у трудових правовідносинах з КРУ в Запорізькій області, до дати звільнення вимагати компенсації такої роботи відповідно до вимог ст.ст.72, 107 КЗпП України днями відпочинку або у грошовому еквіваленті.

Позивачем не надано до суду доказів того, що він звертався до керівництва відповідача для компенсації роботи позивача відповідно до вимог ст.ст.72, 107 КЗпП України та наказів КРУ в Запорізькій області №79-о від 28.04.2009, №120-о від 30.04.2010, №323-о від 22.10.2010, №123-о від 07.05.2010, якими передбачено спосіб компенсації роботи у вихідні дні.

Також, позивачем не доведено не усвідомлення ним змісту наказів КРУ в Запорізькій області №79-о від 28.04.2009, №120-о від 30.04.2010, №323-о від 22.10.2010, №123-о від 07.05.2010 щодо обов'язку ознайомити працівників підпорядкованого підрозділу, залучених до роботи у вихідні дні, з цими наказами під розпис та з викладеним у них способом і механізмом компенсації відпрацьованого понаднормативного часу.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про державну службу» тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

Згідно з ч.1 ст.71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення (ч.2 ст.71 КЗпП України).

Як зазначено у ст.72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-2 ст.73 КЗпП України встановлено такі святкові дні: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) - Трійця.

У ч.5 ст.73 КЗпП України вказано, що робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

За матеріалами справи позивач не працював у святкові і неробочі дні, а працював лише у вихідні дні.

Згідно з ст.107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Посилання у ст.72 КЗпП України на ст.107 КЗпП України означає лише використання способів підрахунку подвійного розміру оплати, викладених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої ст.107 КЗпП України, якщо сторони дійшли згоди щодо способу компенсації за роботу у вихідний день шляхом оплати у підвищеному розмірі.

Тобто, вихідні дні, в які працював ОСОБА_1, відповідно до вимог ст.72 КЗпП України, могли компенсуватися (за згодою з роботодавцем) або наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється, у такому разі, за правилами ст.107 КЗпП України.

Лише за роботу у святковий і неробочий день ОСОБА_1 роботодавець міг надати інший день відпочинку з одночасною грошовою компенсацією роботи, як то прямо зазначено у ст.107 КЗпП України.

Наведене відповідає викладеному у п.16 Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Суд погоджується з думкою відповідача про те, що ОСОБА_1 маючи реальну можливість до свого звільнення скористатися правом отримання днів відпочинку, відповідно до ст.72 КЗпП України - не вжив будь-яких активних дій для використання у належному обсязі свого права, а відповідач не мав правових підстав видати наказ про надання позивачу днів відпочинку в односторонньому порядку. Не вжив таких заходів ОСОБА_1 і перед власним звільненням.

Згідно з ч.1-2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням обставин справи, поданих сторонами доказів, з'ясовано, що спір між ОСОБА_1 та відповідачем полягає не в оплаті робочого часу та з приводу заробітної плати, а щодо компенсації відпрацьованого понадурочно часу у вихідні дні.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ч.2 ст.116 КЗпП України).

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця (ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці»).

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості (ч.6 ст.24 Закону України «Про оплату праці»).

Досліджені судом розрахункові документи підтверджують виплату ОСОБА_1 належних йому сум заробітної плати у обсязі, зазначеному наказом КРУ в Запорізькій області №97-о від 18.04.2011 «Про звільнення ОСОБА_1».

Даний Наказ №97-о від 18.04.2011 ОСОБА_1 - не оскаржує в частині невідповідності компенсації його роботи грошима.

Як зазначено у ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Керуючись ст.ст.11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.167, 186, 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.167, 186 КАС України.

Постанова у повному обсязі виготовлена 08.09.2014.

Суддя О.О. Прасов