Постанова № 40829650, 01.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа№ 910/7163/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Руденко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Пушкар О.М., представник за довіреністю №67/ЗОВ від 26.12.2013р.;

від відповідача : не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. (підписано - 07.07.2014р.)

у справі №910/7163/14 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

третя особа: ОСОБА_3

про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20 560,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди 20 560,19 грн., заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2014р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» прийнято до провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, який являється страхувальником за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8307910, який був укладений з відповідачем.

В обґрунтування вимог Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» посилалося на те, що останнім за Договором добровільного страхування наземного транспорту №010-07-2086-10 від 15.10.2013р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, було здійснено виплату страхового відшкодування за письмовою заявою страхувальника автомобіля марки Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1) - ТОВ «ВО «Інтеграл», а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1187, 1188 ЦК України отримано право зворотньої вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки транспортний засіб - автомобіль ЗАЗ 110270, державний номер НОМЕР_2, за участю якого сталась дорожньо-транспортна пригода, водій якого ОСОБА_3 визнаний винним у її скоєні, застрахований у Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» згідно з Договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8307910, позивач просив стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 20560,19грн.

Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» позовні вимоги не визнало, у відзиві на позовну заяву посилалось на те, що з урахуванням Звіту №10553 від 12.12.2013р. вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 14 187,78 грн., а тому в порядку Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхового відшкодування за шкоду заподіяну транспортному засобу не може перевищувати 14187,78грн., тоді як позивач заявив до стягнення суму у розмірі 20560,19грн. Крім того, відповідач зазначив, що розмір страхового відшкодування завжди зменшується на суму франшизи - 1000,00 грн. За твердженнями відповідача, у нього відсутні правові підстави для відшкодування розміру ПДВ, який був включений експертом у вартість відновлювального ремонту автомобіля.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» страхове відшкодування у розмірі 20560,19грн. та 1827,00грн. судового збору.

Задовольняючи позов повністю, місцевий господарський суд виходив з того, страховик має право на відшкодування за рахунок винної особи тієї суми страхового відшкодування, яка фактично виплачена страховиком страхувальнику, тобто в межах суми фактичних витрат страхувальника за мінусом франшизи, передбаченої договором.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що при виплаті суми страхового відшкодування не був врахований коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, суд першої інстанції послався на ту обставину, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, тоді як реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжний документ про здійснення такої виплати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» 7372,41грн. матеріальної шкоди, та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» у розмірі 13187,78грн., в решті позовних вимог відмовити.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував, що рішення господарського суду прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

На думку апелянта, місцевим господарським судом неправомірно задоволено позовні вимоги у повному обсязі і не враховано коефіцієнт фізичного зносу згідно зі звітом №10553 від 12.12.2013р.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Жук Г.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. у справі №910/7163/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Жук Г.А., Руденко М.А. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 17.09.2014р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р. у справі №910/7163/14 у зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. у справі №910/7163/14 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.10.2014р. у зв'язку з неявкою третьої особи.

25.09.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання 01.10.2014р. за відсутності представника апелянта.

25.09.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики.

У судове засідання 01.10.2014р. представники відповідача та третьої особи не з'явились.

Разом з тим, від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання 01.10.2014р. за відсутності представника апелянта.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Як вбачається з відмітки про відправку, яка міститься на звороті останньої сторінки оригіналу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р., якою розгляд справи було відкладено на 01.10.2014р., копії вказаного процесуального документу було відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 22.09.2014р.

Таким чином, учасники судового процесу про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Явка представників учасників судового процесу не визнавалася обов'язковою.

Разом з тим, будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський не бачить підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

За таких обставин справи судова колегія визнала можливим розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та третьої особи, повідомлених належним чином.

У судовому засіданні 01.10.2014р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.10.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі - страховик, позивач) та ТОВ «ВО «Інтеграл» (далі - страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту №010-07-2086-10 від 15.10.2013р., у відповідності до умов якого застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки Volkswagen Golf, державний номер НОМЕР_1.

06.12.2013р. згідно з Довідкою №9313297 про дорожньо-транспортну пригоду в м. Вишневе по вул. Жовтнева, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Golf державний номер НОМЕР_1 (власник ТОВ «ВО «Інтеграл»), під керуванням ОСОБА_4 (водій ТОВ «ВО «Інтеграл» з 01.11.2005р. згідно Розпорядження №28-к/05 від 31.10.2005р. та згідно наказу №02-а/13 від 03.01.2013, автомобіль Volkswagen Golf державний номер НОМЕР_1 був закріплений за ОСОБА_4) та ЗАЗ 110270 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, що призвела до механічних пошкоджень автомобіля Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1).

06.12.2013 року про пошкодження автомобіля Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1) та настання страхового випадку позивач був письмово повідомлений страхувальником - ТОВ «ВО «Інтеграл», шляхом подачі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 21, т. 1).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2013р. в адміністративній справі №369/12197/13-п ОСОБА_3, який керував автомобілем ЗАЗ 110270 (державний номер НОМЕР_2), визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Районним судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3 в результаті порушення ним п.п. 1.5, 2.3 Правил дорожнього руху. В результаті ДТП відбулося зіткнення двох автомобілів: Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1) та автомобіля ЗАЗ 110270 (державний номер НОМЕР_2).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_3 від 20.09.2011р.) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику, ТОВ «ВО «Інтеграл», автомобіля марки Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1) внаслідок вказаного ДТП, за результатам складено Звіт про оцінку №10553 від 12.12.2013р. та калькуляцію від 16.12.2013р. (а.с. 14-20, т. 1), згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, завданого власнику Автомобіля, що його пошкоджено при ДТП склала 14187,78грн.

Крім того, відповідно до рахунку-фактури №12-405 від 16.12.2013р. (а.с. 23, т. 1), складеного ФО-П ОСОБА_6 , вартість відновлювального ремонту складала 21959,19грн.

Згідно рахунку-фактури №12-405 від 16.12.2013р., страхового акту №10127-Т від 10.01.2014р. (а.с. 11, т. 1) за страховим випадком, що стався 06.12.2013р., за Договором добровільного страхування наземного транспорту №010-07-2086-10 від 15.10.2013р., з урахуванням розрахунку до виплати в якості страхового відшкодування призначено 21560,19грн.

Зі змісту заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 06.12.2013р., вбачається, що ТОВ «ВО «Інтеграл» погодило виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №68 від 20.01.2014р. (а.с. 14, т. 1), на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №010-07-2086-10 від 15.10.2013р., Страхового акту №10127-Т від 10.01.2014р., позивач перерахував ФО-П ОСОБА_6 21560,19грн. З відмітки банку на вказаному платіжному дорученні слідує про перерахування страхового відшкодування на користь особи, яка здійснювала ремонт автомобіля Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1), у повному обсязі.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконав умови договору страхування та виплатив потерпілій особі, ТОВ «ВО «Інтеграл», страхове відшкодування у розмірі 21560,19грн.

Виплата страхового відшкодування страхувальнику, в силу ст. 993 ЦК України, є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у страховика у межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічним чином вирішено вказане питання і у статті 27 Закону України «Про страхування», за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», адже за змістом ст. 3 цього Закону одним із принципів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням вказаних норм матеріального права, погоджується з вірним висновком суду першої інстанції у тому, що позивач, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування і виплативши застрахованій ним особі страхове відшкодування, набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи вбачається, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як особи, яка на законних підставах експлуатувала автомобіль ЗАЗ 110270 (державний номер НОМЕР_2), була застрахована ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на підставі договору у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8307910 зі строком дії з 03.10.2013 року по 02.10.2014 року. Цим полісом встановлено франшиза в розмірі 1000,00грн.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Франшиза - частина збитків, які не відшкодовуються страховиком за договором страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).

Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля марки ЗАЗ 110270 (державний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_3 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП) має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2014р. позивач звертався до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування у розмірі 21560,19грн., яка отримана відповідачем 06.03.2014р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 22, т. 1). Однак, вказана регресна вимога позивача залишена ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» без реагування.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, на думку колегії суддів, дійшов правомірного та вмотивованого висновку, що ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» повинне відшкодувати ПАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега» шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком, (50000,00грн.), виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Golf (державний номер НОМЕР_1), при цьому, в межах суми, що перейшла до позивача в порядку регресу в зв'язку із виплатою страхового відшкодування (21560,19грн.) за мінусом франшизи (1000,00грн.), а отже - в сумі 20560,19грн.

Разом з тим, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги рахунок, страховий акт, платіжне доручення в якості доказу розміру завданих збитків, а не звіт експертного дослідження, колегія суддів оцінює критично і відхиляє такі доводи, з огляду на наступне.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту №010-07-2086-10 від 15.10.2013р. досягнуто згоди, що розмір збитку та виплата страхового відшкодування визначається на підставі Страхового акту (п.п. 6.4.5., 6.4.6, 6.4.9. договору страхування).

Отже, договором страхування, що укладений між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності.

Крім того, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» місцевим господарським судом правильно взято до уваги наявність страхового акту №10127-Т від 10.01.2014р., платіжного доручення №68 від 20.01.2014р. та рахунку-фактури №12-405 від 16.12.2013р., виставленого ФО-П ОСОБА_6, яка надала послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Разом з тим, судова колегія відхиляє безпредметні посилання скаржника на необхідність доведення шкоди, шляхом проведення автотоварознавчої експертизи, адже вказана позиція апелянта не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Поряд з цим у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у листі від 19.07.2011р щодо судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди та визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Крім того, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування розміру ПДВ, оскільки розмір ПДВ не значився, ні в платіжному дорученні, ні в рахунку-фактурі.

За таких обставин справи, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення Господарського суду міста Києва немає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. у справі №910/7163/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014р. у справі №910/7163/14 - без змін.

2.Матеріали справи №910/7163/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.А. Руденко

Л.Г. Смірнова