Вирок № 40819863, 05.08.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/28972/13-к

В И Р О К

іменем України

"05" серпня 2014 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

при секретарі Куса Л.І., Гаєвському О.С.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Григоренко Л.Ю., Чубарова В.С., Нідзельської Л.А., Пономарьової М.С., Постемської Ю.Ф., Морунова Д.В.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012110040001439 від 15.12.2012 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, росіянина, громадянина України, з середньо-технічною освітою, розлученого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_8, раніше судимого 24.07.2006 року Дніпровським районним судом в м. Києві за ч. 2 ст. 307 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільненого 16.12.2009 року з Березанської виправної колонії Київської області, із застосуванням ст. 81 КК України, умовно-достроково на 1 рік 10 місяців 20 днів,

- у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

в с т а н о в и в:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3, маючи не погашену і не зняту в установленому законом порядку судимість, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та, вчинив новий тяжкий умисний злочин проти життя та здоров'я особи, а саме 19 грудня 2009 року, приблизно о 22 год. 00 хв. ОСОБА_3 перебував у квартирі АДРЕСА_1, разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4, де спільно вживали алкогольні напої.

В цей час, на грунті особистих неприязних відносин, а саме ревнощів, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 взяв кухонного ножа та, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій і передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, вийшовши з однієї кімнати та, зайшовши до іншої, у квартирі АДРЕСА_1, де ОСОБА_1 дивися телевізор, наблизився до останнього, та умисно заподіяв удар ножем в область грудної клітини з правого боку, заподіявши внаслідок цього тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно висновку експерта № 2/е від 16.02.2010 року «При дослідженні медичних документів на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, виявлено: проникаюче колото-різане торакоабдомінальне поранення грудної клітки справа з ушкодженням діафрагми, печінки та тонкої кишки, правобічний гемоторакс, внутрічеревна кровотеча. Зазначені ушкодження спричинені гострим предметом, за давністю можуть відповідати 19.12.2009 р. та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя)».

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями), доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) не визнає, сукупність зібраних стороною обвинувачення доказів вважає такою, що є сфальсифікованою відносно нього. При цьому пояснивши суду, що 19.12.2009 року близько 09 год. 00 хв. йому зателефонувала ОСОБА_4 і запропонувала приїхати до неї відсвяткувати день Святого Миколая. Він погодився, та купивши продукти, приїхав до останньої, за адресою: АДРЕСА_1, допоміг накрити на стіл. Близько 13 год. 00 хв. йому зателефонував знайомий ОСОБА_26, повідомив, що перебуває у м. Києві, а тому він запросив його приїхати в гості. Коли знайомий прибув, вони усі разом сіли за стіл святкувати. Близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_4 зателефонував співмешканець - ОСОБА_1, якого вона також запросила в гості. Коли він прибув, вони усі разом стали розпивати спиртні напої. Конфліктів за столом не було, усі були веселі. О 18 год. 00 хв. ОСОБА_1 зателефонував його брат ОСОБА_7, якого також запрошували в гості, однак він відмовився так, як хотів побути зі своєю дівчиною на одинці. Після телефонного дзвінка, ОСОБА_1 відлучився та через 30-40 хвилин повернувся. Близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_26 зателефонував хтось із знайомих ,він попрощався з усіма та поїхав. Через деякий час він став себе погано почувати та, з дозволу ОСОБА_4, приліг в іншій кімнаті на дивані, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишися за столом удвох. Десь о 22 год. 00 хв. він прокинувся від шуму в квартирі - сильно стукнули вхідні двері, вийшовши на кухню з кімнати, помітив там ОСОБА_4 в збентеженому стані, яка пояснила, що у неї виник конфлікт з ОСОБА_1, через її майно, у зв'язку з чим, він пішов стукнувши дверима. О 22 год. 15 хв. йому зателефонував його знайомий ОСОБА_26 та запропонував поїхати до спільних знайомих, у зв'язку з чим він одягнувся, попрощався з ОСОБА_4 та пішов. Біля під'їзду ОСОБА_4 зустрів брата ОСОБА_1 - ОСОБА_7 разом з дівчиною, який у грубій формі пояснив йому, що його брат прийшов додому порізаний у крові. В цей час до них підійшов ОСОБА_26, та вони з ним поїхали. В подальшому, зі слів ОСОБА_4, він дізнався, що ОСОБА_1 після того, як пішов з квартири мав тілесне ушкодження, а її забрала міліція, пропонувала все взяти на себе.

Серед іншого, обвинувачений пояснив суду, що він від слідства не переховувався, увесь час мешкав у м. Києві та неофіційно працював на будівництві та займався ремонтом житла. В один із днів, коли прямував на роботу був затриманий працівниками міліції при перевірці документів.

Допитаний з дотриманням правил, передбачених частиною другою, третьою, п'ятою-чотирнадцятою статті 352 КПК України, у судовому засіданні та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпілий ОСОБА_1 зазначив, що 19.12.2009 року він перебував у квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4, обвинуваченим та другом останнього на ім'я ОСОБА_26, оскільки його запросила знайома ОСОБА_4 та вони випивали і святкували звільнення з в'язниці ОСОБА_3. Близько 22 год. 00 хв., він вирішив подивитися телевізор та пішов до кімнати ОСОБА_4, однак через хвилин десять в кімнату зайшов обвинувачений та наніс йому тілесні ушкодження. Він не одразу зрозумів що сталося, відштовхнув нападника, взяв свої речі та пішов додому, за адресою: АДРЕСА_3. В подальшому він зрозумів, що ОСОБА_3 наніс йому тілесне ушкодження в область грудної клітки з правого боку.

При цьому потерпілий зазначив, що коли вони сиділи за столом та випивали усі разом, конфліктів між ними не було, обстановка була нормальна, усі пили алкогольні напої та спілкувалися.

Вказані показання потерпілого суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів, та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку, встановленому КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями).

Відомостей регламентованих ст. 87 КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями) в ході судового слідства встановлено не було.

Крім того, допитаний, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_10, зазначив суду, що як ст. о/у ВКР Дніпровського РУ в м. Києві приймав участь при проведені процесуальних дій у рамках даного провадження, безпосередньо самі обставини кримінального правопорушення та оперативні події того дня не пам'ятає, у зв'язку з великим часовим проміжком, однак, наскільки йому здається, то йому ОСОБА_4 повідомляла, що тілесні ушкодження потерпілому наніс ОСОБА_3.

При цьому свідок ОСОБА_10 переконливо зазначив суду, що будь-якого фізичного чи психологічного впливу до свідка ОСОБА_4 він не застосовував та в його присутності до останньої нічого подібного не застосовувалось і йому про це нічого не відомо.

Тож суд, аналізуючи зміст показань вказаного свідка, в частині повідомлення про особу, яка нанесла тілесні ушкодження потерпілому зі слів іншої особи, виходячи з положень ч. 7 ст. 97 КПК України, не визнає допустимими, оскільки вони здійснені з чужих слів співробітником оперативного підрозділу під час здійсненням ним кримінального провадження. В частині відомостей про перебіг та порядок допиту свідка ОСОБА_4 дані показання свідка отримані у порядку, встановленому КПК України, а відтак, на думку суду, з точки зору допустимості є прийнятними та належними. В іншій частині покази свідка безпосередньо самих обставин кримінального правопорушення ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом, як належні.

Крім того, будучи допитаним, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_11 зазначив суду, що як слідчий Дніпровського РУ в м. Києві приймав участь при проведені процесуальних дій у рамках даного провадження, та здійснював останнє безпосередньо. Обставини кримінального правопорушення та оперативних дій проведені у провадженні не пам'ятає, у зв'язку з великим часовим проміжком.

При цьому свідок ОСОБА_11 переконливо зазначив суду, що будь-якого фізичного чи психологічного впливу до свідка ОСОБА_4 він не застосовував та в його присутності до останньої нічого подібного не застосовувалось і йому про це нічого не відомо.

Таким чином, суд, аналізуючи зміст показань вказаного свідка, в частині відомостей про перебіг та порядок допиту свідка ОСОБА_4 враховує, що дані показання свідка отримані у порядку, встановленому КПК України, а відтак, на думку суду, з точки зору допустимості є прийнятними та належними. В іншій частині покази свідка безпосередньо самих обставин кримінального правопорушення ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом, як належні.

В свою чергу, судом, у судовому засіданні, з урахуванням п. 1 ч. 3 ст. 97 КПК України, у зв'язку зі смертю було оголошено покази свідка ОСОБА_4 надані на стадії досудового розслідування, виходячи з наступного.

Враховуючи положення КПК України, як у редакції 1960 року, так і 2012 року (зі змінами та доповненнями), джерелами доказів є показання, тобто відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком.

Згідно п. 8 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями), допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Згідно ст. 306 КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, у випадках неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива.

Так, з протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 31.12.2009 року, оголошеного судом у судовому засіданні, у відповідності до положень КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями) вбачається, що остання, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, пояснила, що знайома з ОСОБА_3 приблизно з 2004 року і до жовтня 2005 року вони співмешкали у неї дома. У жовтні 2005 року їх було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України та у 2006 році засуджено, а саме ОСОБА_3 до 6 років позбавлення, а її до 5 років з відстрочкою на 3 роки. Доки ОСОБА_3 перебував у місцях позбавлення волі, вона познайомилася з ОСОБА_1. З 16.10.2009 року вони стали співмешкати, однак 16.12.2009 року з колонії звільнився ОСОБА_3 та прийшов до неї додому у той же день, чи 17 грудня, разом з ОСОБА_26 та залишився ночувати у неї, бо вони святкували його звільнення. ОСОБА_1 пішов же того дня додому. ОСОБА_26 вона бачила вперше і повних його даних та адреси проживання не знала, проте, ОСОБА_3 пояснив їй, що він разом з ним відбував покарання у колонії, тільки він звільнився на 6 місяців раніше. Загалом вони кілька днів святкували звільнення ОСОБА_3. 19.12.2009 року протягом дня вона з ОСОБА_3 та ОСОБА_26 святкували звільнення ОСОБА_3., розпиваючи спиртні напої. Приблизно о 19.30 до них прийшов ОСОБА_1, оскільки перед цим вона запросила його до себе. ОСОБА_3 знав, що вона співмешкала з ОСОБА_1. Спочатку його це обурило, однак потім, як їй здалося, ОСОБА_3 змирився з тим та побажав їм щастя. Коли прийшов ОСОБА_1, вони продовжили розпивати горілку. Приблизно о 22.00 год. ОСОБА_1 сказав, що хоче подивитися телевізор та пішов до її кімнати, а вона залишилася на кухні разом з ОСОБА_26 та ОСОБА_3. Коли сиділи за столом всі разом, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ніяких конфліктів не було, однак приблизно через 10 хвилин, коли ОСОБА_1 пішов в кімнату, ОСОБА_3 раптово встав та прискореним кроком пішов до кімнати, де був останній. Це відбулося так швидко, що вона не зрозуміла, чому він туди пішов. Через 1-2 хвилини з кімнати вибіг ОСОБА_1, тримаючись за бік правою рукою і побіг у напрямку виходу з квартири. Потім до кухні зайшов ОСОБА_3 тримаючи в руках ніж, вона запитала його про те, що трапилося, а ОСОБА_3 відповів: «я его порезал». Вона запитала навіщо він це зробив, той відповів: «я его приревновал». Потім ОСОБА_3 помив ніж у мийці і поклав на сушилку до інших ножів, зібрався з ОСОБА_26 та вони пішли з квартири. Крім того свідок зазначила, що ніж має рукоятку блакитного кольору з квітками червоного кольору, довжиною 5-6 см та довжиною леза близько 12-13 см.

Таким чином, суд, виходячи з п. 8 Розділу ХІ КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями), та положень КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями) визнає оголошені покази свідка ОСОБА_4, допустимими та належними, оскільки вони містять у собі відомості, які надані в письмовій формі під час допиту в якості свідка щодо відомих їй обставин у кримінальному провадженні, мають значення для цього кримінального провадження, прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та останні отримані у порядку, встановленому КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).

При цьому, оцінюючи позицію захисту про те, що покази свідка ОСОБА_4 є не допустимими, оскільки надані під тиском працівників правоохоронних органів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ході судового слідства було встановлено, що помічником прокуратура Дніпровського району м. Києва О.В. Голінченком, за погодженням з заступником прокурора району І. Головань, 08.10.2010 року було ухвалено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за зверненням ОСОБА_4 щодо неправомірних дій старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_11, та старших о/у ВКР Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_14 та ОСОБА_10 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), оскільки в їхніх діях відсутні ознаки злочинів передбачені ст.ст. 364, 365 КК України.

Вказане процесуальне рішення прокурора прокуратури було направлено 08.10.2010 року за вих. № 276 пр.10 заявнику та зацікавленим особам, їм було роз'яснено їхнє право, у відповідності до положень ст.ст. 99-1, 236-1 КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями) оскаржити його вищестоящому прокуророві або до Дніпровського районного суду м. Києва.

При цьому, суд бере до уваги той факт, що ОСОБА_4 померла у ІНФОРМАЦІЯ_6, тобто мала достатню кількість часу, при наявності бажання, оскаржити постанову від 08.10.2010 року у порядку ст.ст. 99-1, 236-1 КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).

На період розгляду кримінального провадження у суді, сторонами кримінального провадження не було надано суду будь-яких рішень, які б свідчили про те, що постанова від 08.10.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи за зверненням ОСОБА_4 є скасованою, у зв'язку з чим, дане процесуальне рішення, суд визнає допустимим доказом, та відкидає, в даній частині, доводи захисту про тиск на свідка ОСОБА_4, як не обґрунтовані та сумнівні, тобто вважає такими, що не знаходять свого підтвердження у ході судового слідства.

Крім того, останні цілком і повністю спростовуються наступними доказами: показаннями потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та безпосередньо показами самої ОСОБА_4, від 31.12.2009 року, які судом, у розумінні положень КПК України у редакції 1960 та 2012 року, визнано належними та допустимими.

Щодо наявних у провадженні копій постанов органів досудового розслідування про відмови в порушенні кримінальних справ від 15.03.2010 року та 10.05.2010 року за заявами ОСОБА_4 стосовно шахрайський дій у 2009 року з боку ОСОБА_1 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), то суд бере до уваги той факт, що заявник вкотре мала змогу оскаржити вказані процесуальні рішення у порядку КПК України ( у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), однак своїм правом не скористалась, на даний період останні є чинними.

При цьому, суд вважає, що дані процесуальні рішення від 15.03.2010 року та 10.05.2010 року стосуються тільки періоду сумісного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1, їхніх особистих взаємовідносин, тож, виходячи з вищезазначених положень кримінально процесуального законодавства України, беззаперечно не є належними, адже ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

Допитана у судовому засіданні у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК, свідок ОСОБА_15, зазначила суду, що 20.12.2009 року близько 00 год. 00 хв. спала в квартирі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_16, за адресою: АДРЕСА_3, однак до них постукав старший син ОСОБА_7 та розбудив їх. Коли вона прокинулася, відкрила двері кімнати, то побачила в коридорі на підлозі молодшого сина - ОСОБА_1, який лежав, з плямою крові на одязі. Зі слів ОСОБА_1, який у той час, ще мав можливість розмовляти, вона дізналася, що його підрізав співмешканець його дівчини ОСОБА_4. Вона викликала міліцію та швидку допомогу, яка забрала ОСОБА_1 до лікарні. Безпосередньо самі обставини кримінального правопорушення їй не відомі.

Допитаний у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_7, надав суду аналогічні за змістом покази, що і свідок ОСОБА_15, додатково зазначивши, що у двері помешкання за адресою: АДРЕСА_3 брат зайшов самостійно, а він прокинувся, аби подивитися в якому стані останній прийшов додому.

Допитана у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_17, зазначила суду, що працюючи лікарем судово-медичним експертом, і будучи ознайомленою з правами та обов'язками експерта, та попередженою про кримінальну відповідальність згідно положень ст.ст. 384, 385, 387 КК України, здійснювала з 04.01.2010 року по 16.02.2010 року, на підставі постанови слідчого від 29.12.2009 року судово-медичну експертизу за матеріалами кримінальної справи № 04-22334 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5. Експертизу було здійснено у відповідності до положень законодавства України. Зроблені висновки цілком і повністю відповідають дійсності, тобто за своєю суттю є правдивими. Безпосередньо самі обставини пов'язані з проведенням висновку, не пам'ятає, у зв'язку з великим часовим проміжком.

Суд, аналізуючи зміст показань свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_7, в частині повідомлення про особу, яка нанесла тілесні ушкодження потерпілому зі слів іншої особи, враховуючи, що вони кореспондуються у даному випадку з показами особи, на яку здійснюється посилання - ОСОБА_1 та невстановленістю обставин визначених ч. 7 ст. 97 КПК України, вважає за можливе визнати їх допустимими та належними.

В іншій частині покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_7, та свідка ОСОБА_17 підтверджують існування обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, отриманні у передбачений кримінально процесуальним порядком спосіб, а тому можуть бути прийняті судом, як належні та допустимі.

Допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_18 пояснив суду, що 19.12.2009 року був черговим ГУ по м. Києві, тож запис у журналі заяв і повідомлень про злочини, що вчиненні або готуються (ЖРЗПЗ) з повідомленням № 26349 від 19.12.2009 року, який вівся у Дніпровському районі м. Києва, він не здійснював. Довідку бази «Армор» на подію, що сталася 19.12.2009 року о 22 год. 00 хв. не складав, карточку заводить оператор служби « 102» (посадова особа, яка безпосередньо відповідала на телефонний дзвінок-виклик). Додав, що безпосередньо сама довідка формується поетапно в наступній послідовності: фабула та телеграма - формуються РУ; зведення здійснюється помічником чергового ГУ; повідомлення 102 - здійснюється оператором служби « 102» зі слів особи, яка телефонує.

При оцінці показів даного свідка суд враховує, що дані показання свідка отримані у порядку, встановленому КПК України, а відтак, на думку суду, з точки зору допустимості є прийнятними та належними. В іншій частині покази свідка, безпосередньо самих обставин кримінального правопорушення ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом, як належні.

Допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_19 пояснив, що з 2009 року працював о/у у Дніпровському РУ м. Києва. Здійснював виїзд у складі групи на квартиру, у якій стався даний злочин. Пам'ятає, що у квартирі на кухні були ножі. Процесуальні дії вчиняв за вказівкою слідчого. У рапортах від 20.12.2009 року складеним ним, як о/у, відображені відомості, які дійсно мали місце у провадженні та були проведені ним. Будь-яких інших подій кримінального правопорушення не пам'ятає, у зв'язку з великим проміжком часу.

При цьому свідок ОСОБА_19 переконливо зазначив суду, що будь-якого фізичного чи психологічного впливу до свідка ОСОБА_4 він не застосовував та в його присутності до останньої нічого подібного не застосовувалось і йому про це нічого не відомо.

Аналізуючи зміст показань вказаного свідка, в частині відомостей про перебіг та порядок допиту свідка ОСОБА_4, суд враховує, що дані показання свідка отримані у порядку, встановленому КПК України, а відтак, з точки зору допустимості, є прийнятними та належними. В іншій частині покази свідка, безпосередньо самих обставин кримінального правопорушення ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом, як належні.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що в 2009 року працював старшим о/у у Дніпровському РУ м. Києва. У двадцятих числах грудня 2009 року виїздив за викликом про отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, опитував останнього, складав з його слів заяву про злочин. ОСОБА_1 пояснив, що тілесні ушкодження йому наніс ОСОБА_3 по вул. Курнатовського. Зі свого боку тиск на потерпілого та свідка ОСОБА_4 він не здійснював. Відомості викладені у заяві про злочин відповідають дійсності та зазначені зі слів заявника. Будь-яких інших подій кримінального правопорушення не пам'ятає, у зв'язку з великим проміжком часу.

Суд, аналізуючи зміст показань вказаного свідка в частині повідомлення про особу, яка нанесла тілесні ушкодження потерпілому зі слів іншої особи, виходячи з положень ч. 7 ст. 97 КПК України, не визнає допустимими, оскільки вони здійснені з чужих слів співробітником оперативного підрозділу під час здійсненням ним кримінального провадження. В частині відомостей про перебіг та порядок допиту свідка ОСОБА_4 дані показання свідка отримані у порядку, встановленому КПК України, а відтак, є прийнятними та належними. В іншій частині покази свідка, безпосередньо самих обставин кримінального правопорушення ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом, як належні.

В свою чергу, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.

У протоколі огляду місця події - квартири АДРЕСА_1, достовірно встановлено місце де було виявлено та вилучено ніж, що беззаперечно, вкотре, підтверджує факт того, що саме за даною адресою потерпілому було нанесено тілесні ушкодження.

З довідки № 376 від 20.12.2009 року Київської міської лікарні швидкої медичної допомоги, вбачається, що ОСОБА_20, доставленому у реанімаційне відділення встановлено наступний діагноз: проникаюче колото-різане поранення з пошкодженням діафрагми, правої долі печінки. тонкої кишки.

У протоколі слідчого експерименту проведеного з 13 год. 44 хв. до 14 год. 10 хв. 22.10.2013 року за участю потерпілого ОСОБА_1, у присутності понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 (а.п. 52-55, том № 2), викладено відомості щодо обставин заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, що узгоджуються між собою та дослідженими судом показами свідка ОСОБА_4.

Вказані документи, суд визнає належними та допустимими доказами у провадженні, оскільки останні у повній мірі відповідають вимогам ст.ст. 84-86 та § 4 Глави 4 КПК України (у редакції 2012 року зі змінами та доповненнями), а ті, що здобуті до дії даного КПК України, не суперечать КПК України (у редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).

Серед іншого, суд враховує й дані, що містяться у протоколі одночасного допиту з 14 год. 23 хв. до 15 год. 48 хв. від 22.10.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в частині показань потерпілого, які є послідовними та логічними, узгоджуються з показами наданими у судовому засіданні та показами свідка ОСОБА_4, що були досліджені судом (а.п. 57-59, том № 2).

Разом з тим, викладені у протоколі одночасного допиту покази обвинуваченого ОСОБА_3 суд сприймає критично в частині їх достовірності та вважає такими, що спрямовані стороною захисту на можливість уникнення кримінальної відповідальності, оскільки вони в жодній мірі не узгоджуються з показами потерпілого, свідка ОСОБА_4 та навіть з первинними показами самого ОСОБА_3, крім того в різних частинах суперечать, одне одному.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту в частині суперечностей у довідці бази «Армор» на подію, що сталася 19.12.2009 року о 22 год. 00 хв. № 231 від 21.12.2009 року та журналі заяв і повідомлень про злочини, що вчиненні або готуються (ЖРЗПЗ) з повідомленням № 26349 від 19.12.2009 року, суд виходить з наступного.

З наданої Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві копії довідки з бази «Армор» на подію, що сталася 19.12.2009 року о 22 год. 00 хв. № 231 від 21.12.2009 року та дослідженої судом в судовому засідання у порядку ст. 358 КПК України вбачається, що відповідно до фабули (телеграма № 744 від 20.12.2009 01:07:33): «в ЛШМД в відділення політравма доставлений гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, прож. АДРЕСА_3, діагноз: ножове поранення правого підребріння, пояснив що 19.12.2009 23:30 по АДРЕСА_4 наніс невідомий». З опису злочину слідує, що його датою є 19.12.2009 року, місце скоєння - АДРЕСА_4 (а.п. 9 том № 2).

Аналогічні за своєю суттю дані містить і телеграма № 1142 від 29.12.2009 17:08:45 довідки бази «Армор» на подію з уточненням того, що « АДРЕСА_3 виявлено чоловіка з ножовим пораненням» та повідомлення 102 № 621708 і № 621711 довідки бази «Армор» на подію (а.п. 9 том № 2).

Щодо повідомлення 102 за № 621786, яке міститься у вказаній довідці, то суд звертає увагу на той факт, що його зміст зафіксований зі слів лікаря бригади № 11 СКРБ ОСОБА_8, з якого випливає, що потерпілий 20.12.2009 року о 00:47:00 повідомив останньому, що тілесні ушкодження йому наніс ОСОБА_27 о 23:00 за адресою: АДРЕСА_7 (а.п. 9 том № 2).

Тобто, дані відомості були зазначені лікарем, імовірно, зі слів іншої особи, при цьому, сторона захисту в ході судового слідства від допиту даного свідка відмовилася, що дає підстави вважати, що надаючи такі покази/свідчення, повідомляючи на 102, ОСОБА_8 не був попереджений про кримінальну відповідальність згідно ст.ст. 384, 385 КК України, а тому суд, враховуючи положення КПК України у редакції 1960 року та 2012 року, беручи до уваги, що вони суперечать вище дослідженим доказам, що визнані належними та допустимими, вважає за необхідне відкинути дані відомості, як недопустимі, та врахувати решту даних, які містяться у довідці бази «Армор» на подію, як належний та допустимий доказ.

Крім того, з дослідженого судом у судовому засіданні, у порядку ст. 358 КПК України, оригіналу журналу заяв і повідомлень про злочини, що вчиненні або готуються (ЖРЗПЗ) та копії, що міститься у матеріалах провадження, слідує що у ньому зафіксовано повідомлення № 26349 від 19.12.2009 року, яке за своєю суттю відповідає змісту телеграми № 744 від 20.12.2009 01:07:33 фабули довідки з бази «Армор» на подію (а.п. 2-4 том № 2) та не суперечить змісту довідки-витягу з ЖРЗПЗ № 26349 (а.п. 66 том № 1), тобто є належним і допустимим доказом у провадженні.

Стосовно наявності у журналі заяв і повідомлень про злочини, що вчиненні або готуються (ЖРЗПЗ) запису № 26349 частково поза межами встановлених граф, то даний факт не свідчить про неправдивість безпосередньо самого запису-повідомлення, та може бути лише підставою для порушення дисциплінарного провадження стосовно відповідного працівника, за наявності в його діях порушень порядку ведення останнього.

При цьому, з досліджених судом, у порядку § 3 Глави 28 КПК України, у судовому засіданні, висновків експертів, тобто докладних описів проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, судовим слідством встановлено наступне.

Згідно висновку експерта № 2/е від 16.02.2010 року: «при дослідженні медичних документів на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, виявлено: проникаюче колото-різане торакоабдомінальне поранення грудної клітки справа з ушкодженням діафрагми, печінки та тонкої кишки, правобічний гемоторакс, внутрічеревна кровотеча. Зазначені ушкодження спричинені гострим предметом, за давністю можуть відповідати 19.12.2009 р. та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя)» (а.п. 118-120, том справи № 1).

Відповідно до висновку експерта № 45-МК від 19.03.2010 року: « 1. На одязі ОСОБА_1 виявлено два наскрізних пошкодження на джемпері і одне наскрізне пошкодження на сорочці, які розташовані на передніх поверхнях і є колото-різаними та утвореними від дії плаского односторонньо-гострого колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа, що має обушок П-подібного перетину та лезо. Пошкодження № 2 на джемпері та пошкодження на сорочці співпадають за локалізацією між собою та з раною на тілі потерпілого. 2. Параметри знаряддя, яким спричинені пошкодження, у властивостях самих пошкоджень не відобразились завдяки еластичним якостям трикотажу та плетінню полотна сорочки з товстих ниток. 3. Пошкодження на джемпері і сорочці ОСОБА_1 утворені одним травмуючи знаряддям. 4. Будь-яких сторонніх нашарувань та включень, а також металізації сполуками заліза в зоні пошкоджень на одязі ОСОБА_1 не виявлено. 5. Пошкодження на одязі ОСОБА_1 могли бути спричинені клинком ножа № 4 що представлений на експертизу» (а.п. 121-133, том справи № 1).

Зазначені висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України 1960 року та 2012 року (зі змінами та доповненнями).

При цьому, суд вважає висловлені в ході судового розгляду стороною захисту доводи та докази сумнівними з вищезазначених підстав, що прямо суперечить вище вказаним нормам КПК України та практиці ЄСПЛ, адже наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Серед іншого суд враховує, що згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

У судовому засіданні прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва Постемською Ю.Ф., яка у розумінні ст.ст. 36-37 КПК України, наділена повноваженнями прокурора, було заявлено клопотання про відмову від допиту свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25, яке ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, а саме з боку обвинувачення та захисту, з урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України задоволено.

Крім того, у судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_2 за безпосередньої згоди самого обвинуваченого ОСОБА_3, було заявлено клопотання про відмову від допиту свідка ОСОБА_8, яке ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, з урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України задоволено.

Тож, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, провівши судовий розгляд кримінального провадження тільки у межах висунутого обвинувачення, дослідивши усі докази зі сторони обвинувачення та зі сторони захисту, враховуючи відсутність клопотань про доповнення судового розгляду постановив ухвалу, у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, переходу до судових дебатів та надання останнього слова обвинуваченому.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, встановлених судом, оскільки він своїми умисними діями вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя в момент заподіяння.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.

Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_3, відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочину та вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, з 11.12.2003 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом розлади психіки і поведінки внаслідок вживання каннабиноїдів, вживання зі шкідливими наслідками, має постійне місце реєстрації та проживання, допустимі характеристики, раніше судимий, не працюючий, розлучений, відсутність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім, наявності зв'язків з антигромадськими елементами, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, не виражає міцних соціальних зв'язків; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, які безумовно превелюють над принципом поваги до свободи особистості, та вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому міра покарання повинна бути пов'язана з позбавленням волі та визначена у межах санкції частини першої статті 121 КК України.

При цьому, суд переконаний, що, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Враховуючи те, що 16 грудня 2009 року ОСОБА_3 був звільнений з місць відбуття покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24.07.2006 року умовно-достроково на 1 рік 10 місяців 20 днів, а 19 грудня 2009 року вчинив новий злочин, суд вважає, що при призначенні покарання необхідно застосувати положення ст. 71 КК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -

з а с у д и в:

ОСОБА_3 визнати винним вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

В силу ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання визначеного вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2006 року, остаточно визначити ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шість) місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_3 залишити без змін - тримання під вартою та вважати його продовженим до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання рахувати з 02.09.2013 року.

Речові докази у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012110040001439 від 15.12.2012 року - знищити.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

С у д д я: О.В. Бірса