Рішення № 40818678, 29.09.2014, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/14382/13-ц

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шаховніної М. О. ,

при секретарях - Гуменюк А. О., Карпенко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" про визнання договору дійсним,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 року ПрАТ "Київміськбуд-1" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Свої вимоги мотивують тим, що 20 липня 2011 року між ними та відповідачкою укладено договір бронювання № ВГ2-Б/10, відповідно до умов якого позивач зобов'язався закріпити за ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та продати її в майбутньому останній, а відповідачка повинна була купити дану квартиру за ціною 873 050 грн.

31 серпня 2011 року між ПрАТ "Київміськбуд-1" та ОСОБА_1 підписано Додаткову угоду №1, згідно якої відповідачка зобов'язалася у строк до 22.07.2011 року сплатити позивачу аванс у розмірі 50 тис. грн., а залишок до 21.12.2011 року.

Позивач зазначає, що будівництво спірного будинку завершено та введено його в експлуатацію.

У позові зазначено, що 01 січня 2008 року між ПрАТ "Київміськбуд-1" та ОСОБА_1 у відповідності до умов Договору № ВГ2-Б/10 укладено договір оренди спірної квартири та позивачем відповідачці передано по акту прийому-передачі вказану квартиру.

Посилаючись на те, що відповідачка протягом останніх двох років не сплачує орендну плату за спірну квартиру, не виконала в повному обсязі зобов'язання по договору бронювання та посилаючись на ч. 3 ст. 116 ЖК України, просили усунути перешкоди в користуванні належним їм нерухомим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 без надання їй іншого житла та стягнути з відповідачки судові витрати.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПрАТ "Київміськбуд-1" про визнання договору дійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що 20 липня 2011 року між нею та ПрАТ "Київміськбуд-1" було укладено договір бронювання № ВГ2-Б/10, відповідно до умов якого ПрАТ "Київміськбуд-1" зобов'язався закріпити за нею квартиру АДРЕСА_1 та продати її в майбутньому останній, а ОСОБА_1 повинна була купити дану квартиру за ціною 873 050 грн.

Зазначає, що нею фактично було сплачено 260 тис. грн. по договору бронювання, після чого вона припинила подальші платежі, оскільки ПрАТ "Київміськбуд-1" відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору бронювання, а саме ухиляється від його нотаріального посвідчення, відмовляючись передати у власність вищевказану квартиру.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила визнати дійсним Договір бронювання № ВГ2-Б/10, укладений між нею та ПрАТ "Київміськбуд-1" 20 липня 2011 року.

У судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, зустрічний позов не визнав. Пояснив, що відповідачка на даний час проживає та користується квартирою АДРЕСА_1 без належних на те підстав, оскільки не сплачує орендну плату за дану квартиру протягом останніх двох років та не виконала в повному обсязі зобов'язання по Договору бронювання.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги ПрАТ "Київміськбуд-1" не визнали та просили відмовити в задоволенні позову, зустрічний позов підтримали у повному обсязі. Відповідачка пояснювала, що вона дійсно фактично сплатила за спірну квартиру лише 260 тис. грн. по договору бронювання, після чого припинила подальші платежі, оскільки ПрАТ "Київміськбуд-1" відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору бронювання, а саме ухиляється від його нотаріального посвідчення, відмовляючись передати у власність вищевказану квартиру, а тому у неї відсутні гарантії на те, що після сплати повної суми внеску вона зможе вільно розпоряджатися своїм майном.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачки та її представника, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити, з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ПрАТ "Київміськбуд-1" (а.с. 5).

07 листопада 2007 року між сторонами було підписано протокол про наміри про вселення та проведення оздоблювальних робіт (а.с. 6).

01 січня 2008 року між ПрАТ "Київміськбуд-1" та відповідачкою укладено договір оренди квартири № КВГ2Б010 (а.с. 7-8).

Відповідно до умов даного договору, позивач передає в тимчасове користування, а ОСОБА_1 приймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язується своєчасно перераховувати орендну плату на умовах, вказаних в цьому Договорі.

Згідно акту прийому-передачі від 01 січня 2008 року ПрАТ "Київміськбуд-1" передав, а відповідачка прийняла квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9).

20 липня 2011 року між ПрАТ "Київміськбуд-1" та ОСОБА_1 укладено договір бронювання № ВГ2-Б/10 (а.с. 82-83).

Відповідно до п. 1, 2.1 даного договору позивач зобов'язався закріпити за ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та продати її в майбутньому останній, а відповідачка повинна була купити дану квартиру за ціною 873 050 грн.

31 серпня 2011 року між сторонами підписано Додаткову угоду №1, згідно якої відповідачка зобов'язалася у строк до 22.07.2011 року сплатити позивачу аванс у розмірі 50 тис. грн. 00 коп., а залишок до 21.12.2011 року.

Звертаючись до суду з позовом про виселення, позивач свої вимоги обґрунтував ч. 3 ст. 116 ЖК України, відповідно до якої осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено у судовому засіданні, та не заперечувалося представником позивача, відповідачка вселилася до спірної квартири за згодою позивача, оскільки між сторонами було укладено договір оренди квартири № КВГ2Б010, що свідчить про існування між сторонами договірних відносин, за якими відповідачці було надано право на користування жилим приміщенням за кошти визначені за угодою сторін.

За таких обставин, ОСОБА_1 не може бути виселена із займаного нею житла без надання іншого жилого приміщення із зазначених позивачем підстав (ч. 3 ст. 116 ЖК України), оскільки вселилася у це приміщення правомірно.

Крім того, між сторонами було укладено договір бронювання квартири № ВГ2-Б/10 та відповідачкою частково було сплачено внесок по спірній квартирі.

Зі змісту ст. ст. 27, 31 ЦПК України вбачається, що позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав позову.

У ч. 1 ст. 11 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин, суд, розглядаючи у межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Київміськбуд-1" про виселення на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України задоволенню не підлягають.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Як встановлено у судовому засіданні, у відповідності до п. 3 договору бронювання договір купівлі-продажу майна укладається сторонами тільки після надання нотаріусу стороною -1 листа, який підтверджує проведення розрахунків, а саме: перерахування коштів в сумі 100% загальної вартості майна на поточний рахунок сторони-1.

Пунктом 5 даного договору передбачено, що договір купівлі-продажу майна укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та державній реєстрації.

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За правилами зазначеної статті визнання дійсним договору можливе лише за відсутності передбачених законом обмежень для його укладення та у разі наявних письмових доказів про узгодження сторонами усіх істотних умов договору, при цьому повинно мати місце ухилення однією зі сторін від нотаріального посвідчення договору.

Абз. 3 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9 при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Як зазначає у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1, вона припинила виплати по договору бронювання, оскільки відповідач ухилявся від його нотаріального посвідчення.

Однак, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що відповідач дійсно ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Суд бере до уваги також той факт, що сама ж ОСОБА_1 не виконала умови договору бронювання у повному обсязі.

Також позивачем не доведено, що вона вчиняла будь-які дії, спрямовані на те, щоб нотаріально посвідчити цей договір (зверталася до нотаріуса, надсилала відповідачеві повідомлення із вказівкою часу та місця, куди необхідно з'явитися відповідачеві для нотаріального посвідчення договору), щоб свідчило про те, що ухилення від нотаріального посвідчення договору було одностороннім (мало місце лише з боку відповідача), а не було двостороннім (мало місце як з боку позивача, так і з боку відповідача).

Крім того, у судовому засіданні представник ПрАТ "Київміськбуд-1" не заперечував, що договір діє і до сьогодні, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даного позову.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 209, 220 ЦК України, ст. ст. 109, 116 ЖК України, ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 27, 31, 56, 58, 60, 88, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Київміськбуд-1» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київміськбуд-1» про визнання договору дійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. О. Шаховніна