Рішення № 40816498, 30.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р.Справа № 922/3241/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арасан", м. Костанай, Казахстан про стягнення коштів в розмірі 313783,70 євро (5086904,45 грн.) за участю представників сторін:

Представник позивача - Титов Р.В., дов. від 01.09.2014 року.

Представник відповідача - не з"явися.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "УКпостач", м. Красноперекопськ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арасан", м. Костанай, Казахстан, про стягнення заборгованості в сумі 313783,70 євро (5086904,45 грн.), яка виникла внаслідок порушення відповідачем умов контракту №003086 від 20.02.2014р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 04.08.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2014р. об 11:15 год.

Ухвалами господарського суду від 02.09.2014р., 16.09.2014р. розгляд справи відкладався, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

У призначеному судовому засіданні 30.09.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 33635), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 32663), в якому позовні вимоги визнав повністю та просив суд задовольнити позов Приватного акціонерного товариства "УКпостач". Наданий відзив судом долучено до матеріалів справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2014р. між Приватним акціонерним товариством "Укпостач" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Арасан" (відповідач, покупець) було укладено контракт № 003086, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та сплатити за холодильні шафи, а також пивоохолоджувачі , виробництва ПАТ "Укпостач" (Україна, Красноперекопськ).

Загальна сума контракту складає 739661,6 євро. (п. 3.4. контракту)

Пунктом 3.5. контракту сторони узгодили, що оплати за отриманий товар здійснюється покупцем за наступним графіком (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 24.02.2014р.):

- 10% від вартості контракту - до 01.03.2014р.;

- 10% від вартості контракту - до 15.03.2014р.;

- 5% від вартості контракту - до 15.04.2014р.;

- 75% від вартості контракту не пізніше, ніж 80 календарних днів з моменту відвантаження товару.

Контракт діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами (п. 9.6.).

Додатковою угодою № 6 від 25.04.2014р. сторони домовились, що при виникненні спорів, які не можуть бути вирішені мирним шляхом, сторони будуть звертатись до господарського суду Харківської області, відповідно до діючого законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, позивач, на умовах контракту, здійснив відповідачеві поставку товару на загальну суму 434376,8 євро, що підтверджується вантажно-митними деклараціями (форма МД-2):

Згідно до вантажної митної декларації № 807100001/2014/002426 від 08.04.2014р. - на загальну суму 94476, 80 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100001/2014/002427 від 08.04.2014р. - на загальну суму 37400,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100001/2014/002629 від 15.04.2014р. - на загальну суму 35200,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100001/2014/002631 від 15.04.2014р. - на загальну суму 35000,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/016866 від 25.04.2014р. - на загальну суму 29400,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/016900 від 25.04.2014р. - на загальну суму 29400,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/017323 від 29.04.2014р. - на загальну суму 29400,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/018909 від 13.05.2014р. - на загальну суму 30450,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/018924 від 13.05.2014р. - на загальну суму 30100,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/021651 від 28.05.2014р. - на загальну суму 33500,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/022199 від 30.05.2014р. - на загальну суму 19950,00 євро.

Згідно до вантажної митної декларації № 807100000/2014/022200 від 30.05.2014р. - на загальну суму 30100,00 євро.

Таким чином, позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару в повному обсязі. Однак, всупереч умовам контракту, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, та, на час звернення до господарського суду, сума боргу відповідача складає 313783,70 євро. Зазначена сума заборгованості визнана відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Нормами чинного законодавства України та нормами міжнародного права передбачено, що господарські суди вправі вирішувати спори за участю сторони нерезидента України у випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність). Такі норми містить Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (далі по тексту Угода), укладена державами-учасницями СНД у м. Києві 20.03.1992 р. (ратифікована постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року N 2889-ХІІ). Згідно з п. 2 ст. 4 Угоди, Компетентні суди держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи у випадках, якщо про це письмова згода Сторін про передачу спору цьому суду.

Додатковою угодою № 6 від 25.04.2014р. сторони домовились, що при виникненні спорів, які не можуть бути вирішені мирним шляхом, сторони будуть звертатись до господарського суду Харківської області, відповідно до діючого законодавства України.

Частиною 9 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 року № 959-ХІІ встановлено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, що вибрана сторонами при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції (надалі Конвенція) "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

В силу дії частини 1 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч. І ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона зобов'язується доставити ввірений їй другою вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Згідно ч. І ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Так, відповідно до матеріалів справи, позивач поставив та передав у власність відповідача товар на загальну суму 434376,8 євро, що підтверджується вантажно-митними деклараціями (форма МД-2) та не заперечується відповідачем. Проте, всупереч вимогам контракту від 20.02.2014р., відповідач свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 313783,70 євро.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за контрактом від 20.02.2014р.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач визнав суму боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 313783,70 євро (5086904,45 грн.) заборгованості за контрактом від 20.02.2014р. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 16, 509, 525, 526, 598, 599, 612, 625-629, 692, 712, 929 Цивільного кодексу України; ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193, 306, 307 Господарського кодексу України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірми "Арасан" (м. Костанай, вул. Каірбекова, 238, Республіка Казахстан, 110008, РНН 391700044626, БИН 990140005187, ИИК КZ 44914398412 ВС02114 (КZТ), БИК SABRKZKA, Свідоцтво про постановку на облік по НДС: серія 39001, № 0002477 від 21.11.2009р., код призначення платежу 710, філіал ДБ АО "Сбербанк Росії" в м. Костанай) на користь Приватного акціонерного товариства "УКпостач" (62301, Харківська область, Дерчачівський район, вул. Залізнична, 31-С, код ЄДРПОУ 30169718) суму боргу за отримани товар в розмірі 313783,70 євро, що відповідно до довідки АТ "Райффайзен Банк Аваль", станом на 01.08.2014р., становить 5086904,45 грн. та судовий збір в розмірі 73080,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.10.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3241/14