Ухвала суду № 40816105, 30.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1744/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Зеленківської Л.І., представника відповідача - Паншиної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський ковальський завод» до державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівський ковальський завод» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2014 №№ 0000342200, 0000352200, 0000362200, 0000372200, від 21.02.2014 № 0000672200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Чернігівський ковальський завод» з питань дотримання вимог законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ПГ Фапром», ТОВ «Лігнан», ТОВ «Матадор», ТОВ «Підприємство «Енергострой», ПП «Ітера», ПП «Феррум плюс», ТОВ «Різнопрофіль», ТОВ «Сі Гнйт Ейдженсі» за період з 01.08.2011 по 31.12.2012.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10.01.2014 № 11/22/33586107, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на 22 191,0 грн.. в т.ч. за: 08.2011 - 567 грн., 09.2011 - 273 грн., 01.2012 - 5 266 грн., 05.2012 - 2 925 грн., 08.2012 - 300 гри., 12.2012 - 12 860 грн.; п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3. п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено ПДВ до відшкодування на 55 768 грн., в т.ч. за: 11.2011 - 951 грн., 03.2012-5 157 грн., 07.2012 - 4574 гри.. 10.2012 - 18 527 грн., 11.2012 - 26 559 грн.; пп. 14.1.27 пп.14.1 ст.14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ст.149 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток 35 721 грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2011 року - 2 059 грн.. за 2012 рік - 33 662 грн.; пп. 14.1.27 пп.14.1 ст.14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ст.149 Податкового кодексу України, п.57.1 ст.57 та п.2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового Кодексу України та Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Податкової декларації з податку на прибуток підприємства" № 1213 від 28.09.2011 р., в результаті чого підприємством занижено значення рядка 34 "Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2013р. та січні-лютому 2014р." Декларації з податку на прибуток за 2012 рік в сумі 25 254 грн. (за березень-листопад 2013) та авансовий внесок, що підлягає сплаті у січні-лютому 2013 р. в сумі 5 076 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.01.2014 № 0000362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 33287,00 грн., в т. ч. за основним платежем 22191,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 11096,00 грн.; від 23.01.2014 № 0000372200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 55768,00 грн., в т. ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 27884,00 грн.; від 22.01.2014 № 0000352200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 41420,00 грн., в т.ч. за основним платежем 33136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8284,00 грн.; від 22.01.2014 № 0000342200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 44137,00 грн., в т.ч. за основним платежем 35721,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8416,00 грн.; від 21.02.2014 № 0000672200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 8416,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді ТОВ «Чернігівський ковальський завод» мало господарські взаємовідносини із ТОВ «ПГ Фапром», ТОВ «Лігнан», ТОВ «Матадор», ТОВ «Підприємство «Енергострой», ПП «Ітера», ПП «Феррум плюс», ТОВ «Різнопрофіль», ТОВ «Сі Гнйт Ейдженсі».

Так, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «ПГ Фапром» було укладено договір № 76 від 21.08.2012, відповідно до якого постачальник зобов'язується протягом терміну дії договору поставляти й передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати майно - верстат токарно-гвинторізний 16М30Ф3 зі стойкою НЦ31, що був у використанні.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: специфікація, платіжні доручення, рахунок та накладна, податкові накладні.

Також, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «Лігнан» було укладено угоду щодо поставки шліф головки, на підтвердження виконання якої позивачем надано: платіжне доручення, видаткову накладну, податкову накладну.

Крім того, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «Матадор» укладено договір № 17/11/11 від 17.11.2011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується провести поставку товару покупцю відповідно специфікації.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: специфікація; платіжні доручення; податкові накладні; видаткові накладні; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); акти-реєстри; ордер.

Також, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «Підприємство «Енергострой» було укладено угоду щодо поставки товару, на підтвердження виконання якої позивачем надано: платіжні доручення, видаткові накладні, накладна, прибутковий ордер, податкові накладні.

Крім того, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ПП «Ітера» було укладено договір надання охоронних послуг № 13/12/11 від 01.12.2011, відповідно до якого замовник замовляє, а охорона надає охоронні послуги, а саме приймає під охорону об'єкт, вказаний в дислокації.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: платіжні доручення; акт надання послуг; податкові накладні.

Також, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ПП «Феррум плюс» було укладено договір поставки № 040303 від 04.03.2011, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар відповідно накладної, а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах, передбачених у дійсному договорі.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: платіжні доручення; расходні накладні; прибутковий ордер; видаткові накладні; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні.

Між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «Різнопрофіль» було укладено угоду щодо поставки товару, виконання якої підтверджується платіжними дорученнями, прибутковими ордерами та видатковими накладними, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт.

Також, між ТОВ «Чернігівський ковальський завод» та ТОВ «Сі Гнйт Ейдженсі» було укладено угоду щодо надання транспортно-експедиційних послуг, реальність виконання якої підтверджується платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.

Крім того, позивачем суду надано журнал реєстрації довіреностей, оборотно-сальдові відомості, картки рахунку по контрагентам на підтвердження доставки від ТОВ «ПГ «Фапром» придбаного станка, що доставлявся третьою особою - ТОВ «Український кардан», а також надано: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), копію подорожнього листа, товарно-транспортну накладну.

На підтвердження доставки товару від ТОВ «Лігран» кур'єрською службою компанія «Гюнсел» суду надано декларацію отримання багажу та накладну.

На підтвердження доставки товару від ТОВ «Різнопрофіль» двома транспортними компаніями суду надано товарно-транспортні накладні «Нова пошта» та акт отримання багажу.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на отримані від: ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт від 23.11.2012 № 1326/224/38113374 «про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПГ Фапром» щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень, жовтень 2012 року», від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт від 28.12.2012 № 7250/224/3465676 «про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Лігран»», від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт від 21.12.2012 № 7200/224/31820299 «про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Матадор»», від ДПІ Київського району м. Харкова акт від 05.02.2013 № 478/22-406/25464924 «про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Підприємство «Енергострой» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень-травень 2011, серпень-грудень 2011 року», від Кіровоградської ОДПІ акт від 24.12.2012 № 1204/1520/37059196 «про результати документальної позапланової невиїзної перевірки «ПП «Ітера» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року, січень-квітень 2012 року», від ДПІ Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська акт від 12.07.2013 № 10/22-5/33004887 «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Феррум плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Лігран» за період з 01.03.2012 по 31.08.2012, ТОВ «Шоковіта» за період з 01.09.2012 по 31.12.2012, ТОВ «Ривс» за період з 01.04.2012 по 31.05.2012», довідку ДПІ у Калінінському районі м. від 04.04.2013 № 1484/15-212/37379574 «про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість», від ДПІ у Суворовському районі м. Одеси акт від 29.08.2013 № 55/15-54-22-03 «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Сі Гнйт Ейдженсі» щодо підтвердження сум податкового зобов'язання та податкового кредиту задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість за період липень 2012 року - лютий 2013 року».

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаних актів, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ПГ Фапром», ТОВ «Лігнан», ТОВ «Матадор», ТОВ «Підприємство «Енергострой», ПП «Ітера», ПП «Феррум плюс», ТОВ «Різнопрофіль», ТОВ «Сі Гнйт Ейдженсі» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.В. Федотов

Ухвалу в повному тексті виготовлено 06.10.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.