Постанова № 40815517, 08.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року 810/4752/14

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

7 серпня 2014 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» (ТОВ «ТД-ПАК», товариство) із позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2013 року №0004082210.

Зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності, а податковий орган не наділений повноваженнями визнавати угоди нікчемними. Звертали увагу на наявність у товариства усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операцій. Наголошували, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на припущеннях і не підтверджуються доказами.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Позивач і відповідач у судове засідання не з'явились, про дату, місце і час розгляду справи повідомлені належним чином, направили клопотання про розгляд справи без їх участі. Тому судом, на підставі положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою від 1 жовтня 2014 року вирішено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача 25 вересня 2014 року подав до суду письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання позивача із податку на прибуток та стягнення штрафних санкцій. Звертав увагу на порушення податкового законодавства контрагентом позивача; наголошував, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі свого контрагента.

Дослідивши докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта № 239/22-1/36369651 від 8 листопада 2013 року, у період з 30 жовтня 2013 року по 1 листопада 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року (т.1 а.с.10-27).

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, товариством порушено, зокрема, вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у зв'язку із констатацією нікчемності договорів укладених позивачем із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», через що стверджено заниження податку на прибуток на 71583,00 грн.

На підставі Акта перевірки 5 грудня 2013 року відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0004082210, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 71583,00 грн. за основним платежем і на 4095,00 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.28).

Зі змісту Акта перевірки видно, що приводом для перевірки та підставою для твердження про нікчемність угод між ТОВ «ТД-Пак» та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» стали опосередковані дані про укладення контрагентом позивача договорів страхування та перестрахування не спрямованих на реальне настання наслідків, зокрема Акт ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 з питань дотримання ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» є юридичною особою, зареєстроване 24 березня 2009 року, тобто є суб'єктом господарської діяльності (т.1 а.с.194-195).

Основним видом діяльності підприємства є неспеціалізована оптова торгівля.

У ході судового розгляду встановлено, що 1 лютого 2011 року між ТОВ «ТД-ПАК» та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» укладено генеральний договір добровільного страхування майна №0201/05-320 (т.1 а.с.55-60), за умовами якого страховик (ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд») зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати страхувальнику (ТОВ «ТД-ПАК») завдані внаслідок цієї події збитки (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: товари (флакон, ампула, пробка гумова, ковпачок та інше) на складі, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Русанівка, вул. Молодіжна, 7. Вигодонабувачем за цим договором є страхувальник.

Страховими випадками за таким договором є збитки страхувальника в результаті пошкодження або загибелі майна внаслідок двох груп ризиків: 1) пожежі; стихійного лиха; 2) вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин; аварії водопровідної, каналізаційної чи опалювальної системи, а також системи пожежогасіння, за винятком пошкодження водою з автоматичних спринклерних систем пожежогасіння; протиправних дій третіх осіб; пошкодження або знищення майна внаслідок падіння льоду, дерев, стовпів, іншого майна, метеоритів, астероїдів, інших небесних тіл, космічних апаратів та їх частин, пілотованих апаратів і вантажів, що ними перевозяться. Страховий тариф складає 2,5 % від страхової суми, яка визначена додатковою угодою, по кожній із груп ризиків. В останній день поточного місяця за обсягами прийнятого на страхування майна в поточному місяці страховиком складається акт виконаних робіт.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем подано належним чином засвідчені копії таких документів:

- додаткові угоди, в яких передбачено перелік ризиків, страхова сума, страховий платіж, загальний страховий платіж, строк страхування (т.1 а.с.62, 64, 66, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, т.2 а.с.51);

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод, складені в останній день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с.63, 65, 67, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, т.2 а.с.52, 53);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за відповідні послуги (т.2 а.с.24-37).

Крім того, 1 березня 2011 року між позивачем та ПрАт «СК «Прогрес-Фонд» укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів №0301/01-309 (т.1 а.с.89-91) предметом якого були майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажами, що перевозяться наземним, водним та повітряним транспортом. Вигодонабувач за цим договором - страхувальник (ТОВ «ТД-ПАК»). Договір укладений на умові: «З відповідальністю за всі ризики», при цьому підлягають відшкодуванню: збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини застрахованого вантажу, що сталися з будь-якої причини, крім випадків, передбачених в пункті 5.1 цього договору; збитки, втрати і внески по загальній аварії, встановлені у відповідності з договором перевезення та/чи діючим законодавством України, що викликані необхідністю запобігти загибелі вантажу з будь-якої причини, крім випадків, що виключають відповідальність страховика; всі необхідні та доцільно зроблені витрати по рятуванню вантажу, а також по зменшенню збитку та визначенню його розмірів, якщо збиток відшкодовується згідно умов страхування.

Строк дії генерального договору добровільного страхування вантажів №0301/01-309 від 1 березня 2011, з урахуванням умов додаткової угоди №1 від 31 грудня 2011 року (т.1 а.с.92), - з 1 березня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За умовами такого договору відповідальність страховика починається з моменту, коли вантаж прийнятий до перевезення в пункті, зазначеному в реєстрі перевезень (додаток №1). Страховий тариф складає 4% від страхової суми, вказаної в реєстрі перевезень. В останній день поточного місяця за реально здійсненим страхуванням вантажів в поточному місяці страховиком складається акт наданих послуг.

З метою підтвердження виконання вказаного договору позивачем подано належним чином засвідчені копії таких документів:

- акти виконаних робіт, складені в останній день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с.94, 96, 98, 99, 101, 103, 105, 106, 108, 110, 111, 113, т.2 а.с.54);

- реєстри перевезень (т.1 а.с.93, 95, 97, 100, 102, 104, 107, 109, 112);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за вказані послуги (т.2 а.с.38-46).

На засвідчення відображення таких операцій у бухгалтерському обліку товариства «ТД-ПАК» надано картку рахунку 631 за січень 2011 року - грудень 2012 року по контрагенту ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (т.1 а.с.198-214).

Також подано копії митних декларацій як доказ наявності у позивача майна, яке було застраховане (т.1 а.с.215-250, т.2 а.с.1-11).

Судом з'ясовано, що ТОВ «ТД-ПАК» перед підписанням згаданих договорів, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності страхової компанії «Прогрес-Фонд», зокрема отримало копію свідоцтва про реєстрацію юридичною особою, копію свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із статуту, копію протоколу загальних зборів акціонерів та анкети ідентифікації юридичної особи-резидента (т.1 а.с.114-135).

До того ж, товариством «СК «Прогрес-Фонд», на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі, надано копії генерального договору добровільного страхування майна №0201/05-320 від 1 лютого 2011 року та генерального договору добровільного страхування вантажів №0301/01-309 від 1 березня 2011 року, укладених із ТОВ «ТД-ПАК», як доказ надання позивачеві послуг із страхування (т.1 а.с.141-152).

Судом досліджено і Акт від 21 вересня 2012 року №12/13-8 планової інспекції Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань додержання вимог чинного законодавства у сфері фінансових послуг та дотримання вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» та інших нормативно-правових актів з питань фінансового моніторингу за період з 6 серпня 2011 року по 6 серпня 2012 року, за висновками якого встановлено порушення лише пункту 91 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо відсутності в договорі про надання фінансових послуг підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надана клієнту. Інших порушень не виявлено (т.1 а.с.153-176).

Крім того, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у зв'язку із витребуванням судом відповідної інформації, надано письмове пояснення, в якому вказано, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» внесене до Державного реєстру Держфінпослуг (свідоцтво серії АО1 №725559) та зареєстровано за адресою: вул. Гоголівська, буд. 8, місто Київ, 01054. Також зазначено, що товариству Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 28 липня 2009 року видано безстрокову ліцензію серії АВ №469822 на право провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна. При цьому повідомлено, що розпорядженням Нацкомфінпослуг від 27 лютого 2014 року №567 тимчасово зупинено дію ліцензій ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на право здійснення страхової діяльності та надано копію такого розпорядження і копії ліцензій (т.1 а.с.179-188). Тобто зупинення дії ліцензії мало місце 27 лютого 2014 року, а тому ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» у період співпраці із позивачем по досліджуваним податковим органом операціям мало діючі ліцензії на право здійснення страхової діяльності.

Також Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг подано примірники попередніх ліцензій на право здійснювати страхову діяльність ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (т.1 а.с.185-188), з яких видно, що контрагент позивача був повноважений на проведення відповідної діяльності у період з 29 липня 1999 року і по 27 лютого 2014 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються, зокрема, такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

До 1 квітня 2011 року спірні відносини регулювалися Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», за положеннями статті 3 якого об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За змістом статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До їх складу включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Однак, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

У підпункті 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 цього ж Закону закріплено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

За приписами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, право на формування валових витрат виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів/послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання.

З метою встановлення факту здійснення господарських операцій судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку; наявність належно оформлених первинних документів.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентами підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток; валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначається податкове зобов'язання платника податків, повинно прийматися податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин його господарської діяльності, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі послуги не надавалися.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів товариства «ТД-ПАК» не робили, а відобразили в Акті перевірки лише суб'єктивну думку посадових осіб іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарських договорів ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини та право здійснювати страхову діяльність.

Суд звертає увагу, що відповідач жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем первинних документів як під час проведення перевірки, так і у ході судового розгляду справи - не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку таких документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам Інспекція суду не надала.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача, відображення у податковому та бухгалтерському обліку підтверджується документально; подані товариством «ТД-ПАК» докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій.

Суд наголошує, що у випадку, який розглядається, податковим органом не було надано доказів нереальності операцій між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, доводи Інспекції про заниження позивачем податкового зобов'язання із податку на прибуток у ході судового розгляду не підтвердились.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 183,00 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 5 грудня 2013 року №0004082210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» судовий збір у сумі 183 (сто вісімдесят три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.