Ухвала суду № 40815451, 09.10.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2097/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53, 54 Морозов В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБондаренка С. І.суддівВініченка Б. Б. , Новікова О. М. при секретаріПосипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ЗАТ «Агрошляхбуд» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ЗАТ «Агрошляхбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, інших виплат та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

В червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Агрошляхбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, інших виплат та моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що наказом №23-к від 18 липня 2011 року він був прийнятий на роботу на підприємство ЗАТ «Агрошляхбуд» охоронником виробничої бази в МОП-1. Наказом №6-к від 26.04.2012 року його було звільнено з цієї посади на підставі ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

При звільненні ОСОБА_6 була видана трудова книжка, але не були проведені розрахунки щодо виплати заробітної плати. Довідку про суму заборгованості заробітної плати також видано не було, хоча позивач неодноразово звертався з цим проханням безпосередньо до директора ЗАТ «Агрошляхбуд» Тертишного С.М.

За розрахунками позивача, при звільненні заборгованість ЗАТ «Агрошляхбуд» по заробітній платі відносно нього складала понад 4000 тисячі гривень. За цей період відповідач в рахунок погашення заборгованості декілька раз видавав кошти в сумі по 300 грн. і на даний час сума заборгованості відповідача по невиплаченій заробітній платі становить близько 2000 тисяч гривень.

ОСОБА_6 неодноразово звертався до керівництва підприємства і до бухгалтерії, як за виплатою заборгованої зарплати, так і відносно довідки про заборгованість, а саме в червні, серпні, листопаді 2012 року, в лютому та квітні місяці 2013 року, однак його звернення були проігноровані, невиплату коштів на момент звільнення відповідач мотивував скрутним матеріальним становищем та запевняв, що кошти будуть виплачені пізніше.

22.05.2013 року позивач звернувся вже з письмовою заявою про видачу довідки про заборгованість, однак і це його звернення було проігноровано.

Позивач вважає, що має право на компенсацію в зв'язку з тим, що ЗАТ «Агрошляхбуд» не розрахувалось із ним до теперішнього часу. Виходячи із заробітку 1094 гривень на час звільнення (мінімальна заробітна плата) і часу затримки розрахунку (починаючи з 26.04.2012 року) на час пред'явлення заяви до суду, сума компенсації становить 15316 гривень.

Крім того, діями відповідача позивачу завдана і моральна шкода, яка полягає в тому, що з вини ЗАТ «Агрошляхбуд», він залишився в скрутному матеріальному стані, вимушений був позичати кошти на прожиття. Не міг надати допомогу своїм батькам похилого віку 75 та 76 років. Неодноразові звернення до відповідача про виплату зароблених грошей та видачу довідки про суму заборгованості, безпричинне ненадання розрахунку, без пояснень, привели до приниження людської гідності. Наведені дії відповідача, а точніше його бездіяльність призвели до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків. Тому спричинену моральну шкоду він оцінює у 1000 гривень.

На підставі наведеного, позивач просив суд витребувати із ЗАТ «Агрошляхбуд» довідку про суму заборгованості заробітної плати, яка не виплачена на момент звільнення, та стягнути із ЗАТ «Агрошляхбуд» на його користь нараховану але не виплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки виплати розрахунку, а також моральну шкоду у сумі 1000 грн..

В поданій заяві від 04.02.2014 року, ОСОБА_6 збільшив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з ЗАТ «Агрошляхбуд» на його користь:

- заборгованість за оплату простою за період з 18.07.2011 року по 30.09.2011 pік в сумі 1468.6 гривень;

- недоплачену заробітну плату за період з 01.10.2011 року по 26.04.2012 року за прихований простій в сумі 2162.97 гривни;

- заборгованість за оплату роботи в нічний час за період роботи з 18.07.2011 року по 26.04.2012 pоку в сумі 272.82 гривни;

- компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 18.07.2011 року по 26.04.2012 року в сумі 594.01 гривна;

- безпідставно утримані із заробітної плати гроші на покриття матеріальної шкоди у сумі 960 гривень;

- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в сумі 22974 гривни;

- заподіяну моральну шкоду в сумі 1000 гривень.

Крім цього, позивач в своїй заяві від 25.04.14 року збільшив свої позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди до 3000 грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року, з врахуванням виправлених описок, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ЗАТ «Агрошляхбуд», на користь ОСОБА_6:

- заборгованість за оплату простою за період з 18.07.2011 року по 30.09.2011 рік у сумі 1285 грн. 66 коп.;

- недоплачену заробітну плату за період з 01.10.2011 року по 26.04.2012 рік та прихований простій у сумі 1888 грн. 01 коп.;

- компенсацію за невикористану відпустку у сумі 437 грн. 47 коп.;

- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 21860.72 грн.;

- моральну шкоду у сумі 1000 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ЗАТ «Агрошляхбуд» посилаючись на те, що дане рішення незаконне, не відповідає обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, як винесене з порушенням чинного законодавства.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, правомірно виходив з того, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.07.2011 року ОСОБА_6 прийнятий на роботу охоронником виробничої бази підприємства в МОП - 1 в ЗАТ «Агрошляхбуд».

26.04.2012 року ОСОБА_6 звільнений за власним бажанням.

Частиною 1 статті 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно табелів обліку використання робочого часу у період з 18.07.2011 року по 30.09.2011 року ОСОБА_6 фактично не працював, заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати не подавав, що є простоєм не з вини працівника, а у період з жовтня 2011 року по березень 2012 року не виробляв місячну норму робочого часу , що є також простоєм, оскільки позивачу підприємство не встановлювало неповного робочого часу.

В порушення вимог ч.ч.1,2 ст.115 КЗпП та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата за період з 18.07.2011 року по 31.12.2011 року та в період з 01.02.2012 року по 26.04.2012 року не виплачувалась.

Частиною 1 статті 83 КЗпП встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

В порушення даних норм законну, при звільненні позивача, з ним не був проведений розрахунок, а тому суд першої інстанції, вірно прийшов до висновку, що при звільненні позивача, йому не були виплачені всі належні суми, а згідно частини 1 ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Про порушення допущенні відповідачем свідчать також листи Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області від 20.09.2013 року та від 29.11.2013 року, крім того відомості щодо обліку робочого часу, відпусток, нарахування та виплати заробітної плати та інших виплат, знаходяться на підприємстві, а тому докази щодо таких виплат належить надати відповідачу.

Посилання апелянта на те, що постановою апеляційного суду Черкаської області від 24.01.2014 року підтверджено відсутність заборгованості відповідача, не звільняло відповідача від доведення вказаної обставини, оскільки в даній справі вирішувалось питання наявності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності. З таких же підстав не звільняла від доказування відповідача і ухвала Черкаського районного суду.

Крім того з мотивувальної частини даної постанови вбачається, що дійсно при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок, а щодо заборгованості компенсації за невикористану відпустку зазначено про недоведеність, що не позбавляло сторін в цивільній справі доводити такі обставини.

Доводи апелянта, що судом невірно розрахований період відпустки не ґрунтується на законі, оскільки частиною 1 ст.6 Закону України «Про відпуски» встановлено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпуску встановлено ст..9 вказаного Закону.

Ні вказаними статтями, ні ст..24 Закону України «Про відпустки» не передбачено неврахування в стаж, що дає право на щорічну відпустку, періоду простою, а нарахування компенсації, не підтверджує її виплату.

Необґрунтованим є також посилання апелянта на пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення.

Частиною 2 ст.233 КЗпП встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позовні вимоги про оплату простою, заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку входять в структуру заробітної плати, стаття 2 Закону України «Про оплату праці», а тому такі вимоги не обмежені будь-яким строком.

Також до таких висновків прийшов і Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року в справі №1-13/2013.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 справа №1-5/2012 вирішено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки судом встановлено, що фактично відповідач, не розрахувався з позивачем, то відповідно позивачем не пропущений строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки та моральної шкоди.

За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що судом першої інстанції було ухвалене правильне по суті та справедливе рішення, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст..ст.303,307,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ЗАТ «Агрошляхбуд» - відхилити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :