Ухвала суду № 40812496, 01.10.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 р.Справа № 820/8117/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Ульянова Д.М., відповідача - Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі № 820/8117/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Саваш" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Саваш") звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просить суд визнати недійсними:

- податкове повідомлення-рішення № 0001202201 щодо нарахування платежу - податок на прибуток у загальній сумі 59083,75 грн. від 18.04.2014 р. визнати недійсним;

- податкове повідомлення-рішення № 0001212201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46821,00 грн. від 18.04.2014 р. визнати недійсним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі №820/8117/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001202201 щодо нарахування платежу - податок на прибуток у загальній сумі 59083,75 грн. від 18.04.2014 р.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001212201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46821,00 грн. від 18.04.2014 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваш" судові витрати у розмірі 284,89 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі №820/8117/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі та його представник у судовому засіданні зазначив про порушення судом першої інстанції вимог п. 39.4, п. 39.10 ст. 39, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 1.20.2 та п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст. 69, 70, 72, 86, 159 КАС України. Вказав на порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в актах перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на законних підставах.

Позивач, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу, та його представник у судовому засіданні, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Вказав на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Вважає висновки актів перевірки неправомірними, а вказані податкові повідомлення - рішення такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Саваш" зареєстроване як юридична особа 27.04.2012 р., перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з 24.04.2012 р. за № 69501, є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 01.06.2012 р. №200045567, індивідуальний податковий номер 381592820308.

Фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Саваш" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 24.04.2012 р. по 31.12.2013 р.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем були укладені договори на поставку м'ясопродуктів та сала свиного мороженого з ФОП ОСОБА_3, який є імпортером сала свинного мороженого та шкіри свиної мороженої, та з ФОП ОСОБА_4, який, як було встановлено відповідачем, отримав сало свине морожене у ТОВ "Асміт" та ПМП "Ектон", які є імпортерами. Згідно сертифікату якості, отриманий позивачем товар є виробництва - Польща.

Результати перевірки оформлені актом №1293/20-30-22-01/38159288 від 11.04.2014 р. (а.с. 9-36). В акті зазначено про порушення ТОВ "Саваш":

- п. 39.4, п. 39.10 ст. 39, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, з урахуванням п.п. 1.20.2 та п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 47267,00 грн., втому числі за 3 квартал 2012 року на суму 29258,00 грн. та за 2013 рік на суму 18009,00 грн.;

- п. 39.4, п. 39.10 ст. 39, п. 198.3 ст. 198 ПК України, п. 1, п.п. 2 п. 2 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" ПК України, п.п. 1.20.2 та п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення "Залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на кінець перевіряє мого періоду у сумі 46821,00 грн. (а.с. 35-36).

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем 18.04.2014 р. прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0001202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 59083,75 грн., з яких 47267,00 грн. - за основним платежем, 11816,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001212201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 46821,00 грн. (а.с. 37, 38).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 18.04.2014 р. № 0001202201 та № 0001212201, ТОВ "Саваш" звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у сумі 47267,00 грн., втому числі за 3 квартал 2012 року на суму 29258,00 грн. та за 2013 рік на суму 18009,00 грн. та завищення "Залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на кінець перевіряє мого періоду у сумі 46821,00 грн. На думку відповідача, ТОВ "Саваш" до складу податкового кредиту декларацій з ПДВ за перевіряємий період віднесено ПДВ з договірної ціни на товар (сало свинне морожене, шкіра свинна морожена), яка вище від звичайної ціни на такий товар, на суму ПДВ 46821,00 грн.

Колегія суддів вважає вказані доводи відповідача хибними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що первинні документи по відображенню господарських операцій, є основою для податкового обліку.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено ході апеляційного розгляду, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Так, між ТОВ "Саваш" (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Постачальник) було укладено договір поставки №1 від 15.06.2012 р., згідно умов якого Постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність з покупця товар. (а.с. 67-70).

Як вбачається з матеріалів справи, умовами даного договору (п.3.3.) передбачено доставку товару постачальником замовнику за місцезнаходженням покупця, а також передбачено умови оплати за поставлений товар в українській валюті(п.5.3.) на умовах, визначених в рахунку-фактурі на такий товар(п.5.2.).

Постачання товару за вказаним договором здійснено відповідно до видаткової накладної 2/07 від 27.07.2012 р. на суму 263327,40 грн. (а.с. 73), товарно-транспортної накладної №28/07 від 08.07.2012 р. (а.с. 75), податкової накладної №7 від 27.07.2012 р. (а.с. 76), видаткової накладної №12/08 від 22.08.2012 р. на суму 352319,90 грн. (а.с. 80), податкової накладної №15 від 22.08.2012 р. (а.с 83). Позивач здійснив оплату поставленого товару відповідно до умов договору в повному обсязі, згідно виписок з банківського рахунку (а.с. 77-79, 84-90).

Оплату поставленого товару відповідно до умов договору здійснено в повному обсязі, що підтверджується випискою із банківського рахунку від 17.07.2012року (а.с. 77), випискою із банківського рахунку від 27.07.2012року (а.с. 78), випискою із банківського рахунку від 30.07.2012року (а.с. 79), випискою із банківського рахунку від 01.08.2012року (а.с. 84), випискою із банківського рахунку від 20.08.2012року (а.с. 85), випискою із банківського рахунку від 21.08.2012року (а.с. 86), випискою із банківського рахунку від 28.08.2012року (а.с. 87), випискою із банківського рахунку від 29.08.2012року (а.с. 88), випискою із банківського рахунку від 23.10.2012року (а.с. 90).

Також, між ТОВ „Саваш" (Покупець) та ФОП ОСОБА_4 (Продавець) було укладено договір поставки №20 від 02.09.2013 р. (а.с. 91-93).

Постачання товару за вказаним договором здійснено відповідно до видаткової накладної №10 від 06.09.2013 р. на суму 270000,00 грн. (а.с. 97), товарно-транспортної накладної №10 від 06.09.2013 р. (а.с. 100), податкової накладної №12 від 06.09.2013 р. (а.с. 101), видаткової накладної №17 від 14.11.2013 р. на суму 260000,00 грн. (а.с. 104), товарно-транспортної накладної б/н від 14.11.2013 р. (а.с. 107), податкової накладної №1 від 01.11.2013 р. (а.с. 114), податкової накладної №2 від 04.12.2013 р. (а.с. 115), податкової накладної №9 від 11.11.2013 р. (а.с. 116), податкової накладної №17 від 13.11.2013р. (а.с. 117), податкової накладної №18 від 14.11.2013 р. (а.с. 118), видаткової накладної №24 від 25.12.2013року на суму 90528,00грн. (а.с. 119), товарно-транспортної накладної №24 від 25.12.2013 р. (а.с. 122), податкової накладної №11 від 11.12.2013 р. (а.с. 124), податкової накладної №12 від 12.12.2013 р. (а.с. 123). Позивач здійснив оплату поставленого товару відповідно до умов договору в повному обсязі, згідно виписок з банківського рахунку (а.с. 102, 103, 109-113, 125, 126).

Оплата поставленого товару відповідно до умов договору здійснена в повному обсязі, що підтверджують наявні у матеріалах справи виписки із банківського рахунку від 02.09.2013року (а.с. 102), виписки із банківського рахунку від 16.09.2013року (а.с. 103), виписки із банківського рахунку від 31.10.2013року (а.с. 109), виписки із банківського рахунку від 01.11.20ІЗроку (а.с. 110), виписки із банківського рахунку від 07.11.2013року (а.с. 111), виписки із банківського рахунку від 12.11.20ІЗроку (а.с. 112), виписки із банківського рахунку від 13.11.2013року (а.с. 113), виписки із банківського рахунку від 10.12.2013року (а.с. 125), виписки із банківського рахунку від 11.12.2013року (а.с. 126).

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та контрагентами договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 мали реальний характер, оскільки постачання товарів, зазначених у податкових накладних та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, наявні всі належні первинні документі, які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку, також, зазначені господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, у зв`язку з чим позивачем було правомірно віднесено до складу витрат сплачені за товар кошти та до складу податкового кредиту суми ПДВ, зазначені в податкових накладних, виданих ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність даних господарських операцій податковим органом не заперечується.

З приводу доводів відповідача про те, що позивачем завищено витрати на товар, придбаний за цінами, вищими рівня звичайних цін понад 20% в загальній сумі 234106,00 грн., в тому числі: за 3 квартал 2012 року - на суму 139324,00 грн., за 2013 рік - на суму 94782,00 грн., з порушенням вимог п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки реалізовував в Україні товару імпортного походження виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від його митної вартості, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки, в обґрунтування застосування звичайної ціни відповідач посилається виключно на ціни за зовнішньоекономічними договорами та умови поставки за такими договорами, тобто податковий орган вважає, що звичайною ціною товару є його митна вартість.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в даному випадку не було досліджено такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Разом з тим, цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Колегія суддів вказує на те, що позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на положеннях законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем в період проведення перевірки ст. 39 ПК України, колегія суддів зазначає, що зазначена стаття набрала чинності з 01.01.2013 р., у зв`язку з чим, визначення будь-яких податкових зобов'язань у 2012 році із посиланням на зазначену статтю є необґрунтованим.

Що стосується господарських операцій позивача, що здійснювались у 2013 році, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до п. 39.2 ст. 39 ПК України, визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Пунктом 39.4 статті 39 ПК України визначено, що за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 39.11 ст. 39 ПК України, для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Митним кодексом України передбачено можливість проводити митний контроль із застосуванням єдиної з органами доходів і зборів інформаційно-телекомунікаційної системи (ч. 4 ст. 319 МК України).

Пунктом 39.14 статті 39 ПК України встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Таким чином, законом встановлено презумпцію правомірності визначення для цілей оподаткування цін виключно за договірною ціною.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, в даному випадку жодне із наведених в п. 39.11 ст. 39 ПК України джерел використано не було.

Судом першої інстанції встановлено, що для визначення звичайної ціни відповідачем була використана лише інформація з бази "Податковий блок" по цінам, що зазначені в ВМД на поставку ТМЦ на адресу ФОП ОСОБА_3, ТОВ "Асміт" та ПМП "Ектон", що, є порушення п. 39.11 ст. 39 ПК України.

Крім того, слід зазначити, що представником відповідача на вимогу суду апеляційної інстанції не надано інформація щодо методики визначення рівня звичайних ціни на товар позивача та з якими цінами проводились порівняння для визначення розміру звичайної ціни для позивача. Таким чином, колегія суддів вказує на те, що відповідачем не надано доказів в обґрунтування встановленого розміру звичайних цін для позивача.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази колегія суддів вважає необхідним зазначити, що ціну, за якою було придбано товари за зазначеними правочинами, було визначено за умови, що зазначене постачання було здійснено на добровільній основі, сторони правочинів є взаємно незалежними один від одного юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, роботи або послуги. Ціни за зазначеними договорами є ринковими, тобто такими, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів, у порівняних економічних (комерційних) умовах. Отже колегія суддів вказує на те, що ціна товарів є ринковою, а поставку товарів здійснено: не пов'язаними особами; за відсутності примусової реалізації, отже тільки на засадах добровільних договірних відносин; за актуальними на момент проведення передачі, цінами на ринку таких або однорідних товарів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в даному випадку правових підстав для коригування вартості придбаного товару за відповідними правочинами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем, з дотриманням вимог Податкового кодексу, було цілком правомірно сформовано податковий кредит за результатами відносин з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, а віднесені до податкового кредиту суми, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 18.04.2014 року № 0001202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 59083,75 грн., з яких 47267,00 грн. - за основним платежем, 11816,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0001212201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 46821,00 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, всупереч наведеним вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки №1293/20-30-22-01/38159288 від 11.04.2014 р. порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 18.04.2014 р. № 0001202201 та № 0001212201 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі № 820/8117/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 06.10.2014 р.