Ухвала суду № 40812494, 30.09.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 р.Справа № 818/1291/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

за участю представника позивача Грищенко Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2014р. по справі № 818/1291/14

за позовом Приватного підприємства "Двина"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Двина" (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач) в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 18.02.2014 року за №0000352204 та №0000362204.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2014 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 18.02.2014 року №0000352204 та №0000362204.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідачем 23.12.2013 року по 27.12.2013 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово - господарських операціях з ТОВ Спільне Українсько-Російське підприємство "Вектор-М" за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами вищевказаної перевірки відповідачем було складено акт від 10.01.2014 року за №20/2204/22983138/3, згідно висновків якого встановлені порушення вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення рядка 19 декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року на 28065 грн. та занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 62335 грн., у тому числі за вересень 2012 року на 41428 грн., за жовтень 2012 року на 20907 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем по справі було ухвалено податкові повідомлення-рішення від 18.02.2014 року №0000352204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 93503грн., у тому числі 62335грн. основною платежу та 31168грн. штрафних санкцій; №0000362204 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на 28065 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з протиправності та необґрунтованості ухвалених податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України від 02.12.2010 року ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем по справі надано документи, що підтверджують реальність виконання господарських операцій з отримання обладнання від контрагента ТОВ Спільне Українсько-Російське підприємство "Вектор-М" та використання його в господарській діяльності.

Згідно договору поставки від 09.07.2012 р. № 0907 ТОВ Спільне Українсько-Російське підприємство "Вектор-М" постачало ПП "Вектор" обладнання.

На виконання вказаного договору, постачальником у встановленому законом порядку було виписано видаткові та податкові накладні, виставлені рахунки-фактури.

Позивачем отриманий товар був повністю оплачений, що підтверджується платіжними дорученнями.

Переміщення товару від продавця до покупця підтверджується товарно-транспортними накладними.

В матеріалах справи маються документи, що свідчать про монтаж позивачем отриманого від ТОВ СУРП "Вектор-М" обладнання у кінцевих споживачів.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надані до суду копії документів бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, здійснення руху активів у позивача, зміни, що відбулись у його зобов'язаннях.

Щодо доводів апеляційної скарги про визнання безтоварними господарських операцій на підставі акту від 15 січня 2013 року №155/227/36728154 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ СУРП "Вектор-М" з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період лютий 2010 року - лютий 2013 року, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Крім того чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх та не повинен нести відповідальність за відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність окремих первинних документів , а також окремі недоліки в документах, що підтверджують здійснення господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Надані до суду копії документів бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, здійснення руху активів у позивача, зміни, що відбулись у його зобов'язаннях.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача по справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2014р. по справі № 818/1291/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.10.2014 р.