Ухвала суду № 40812490, 30.09.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 р.Справа № 818/1376/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

представника позивача Сошенко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2014р. по справі № 818/1376/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" (далі - позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач) в якому просило: визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 року: №0000862260/59108 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 135638,5 грн., в тому числі: 131930 грн. за основним платежем, 3708,50 грн. за штрафними /фінансовими/ санкціями; №0000872260/59105 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 172510,50 грн., в тому числі: 116791 грн. основного платежу та 55719,5 грн. за штрафними /фінансовими/ санкціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2014 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 19.11.2012 року:

- №0000862260/59108 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 135638,5 грн., в тому числі: 131930 грн. за основним платежем, 3708,50 грн. за штрафними /фінансовими/ санкціями /штрафами/;

- №0000872260/59105 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 172510,50 грн., в тому числі: 116791 грн. основного платежу та 55719,5 грн. за штрафними /фінансовими/ санкціями /штрафами/.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідачем по справі була проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Агропідприємство «Прогрес-Технологія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 30.06.2012р.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт від 08.11.2012р. №3557/-2260/14006035/67.

Відповідно до висновків зазначеного акту встановлено порушення вимог: п.п.153.2.3. п. 153.2 ст. 153, п.138.4 ст.138 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 131930грн.; п.189.1 ст.189, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 119221грн.

На підставі цього ж акту відповідачем були ухвалені податкові повідомлення - рішення від 19.11.2012р.: №0000862260/59108 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в сумі 135638,5 грн., у т.ч. 131930,0грн. за основним платежем, 3708,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та №0000872260/59105 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з сумі 176155,50грн. у т.ч. 119221,0 грн. за основним платежем, 56934,5грн. за штрафними /фінансовими/ санкціями (штрафами).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних рішень податкового органу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі наступного.

Згідно матеріалів справи встановлено, що в квітні - грудні 2011року та в І півріччі 2012 року позивач придбав у ТОВ АФ "Косівщинська" молодняк великої рогатої худоби (бички та телички), а саме: у 2011 році придбано 462 голови худоби живою масою 334 центнери, у 2012р. - 412 голів худоби живою масою 97 центнерів.

Відповідно до п.3.4 Методичних рекомендацій щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку довгострокових та поточних біологічних активів, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України від 21.02.2008р. №3, вибракування продуктивної та робочої худоби, інших видів тварин відбувається при втраті ними господарсько-корисних якостей: значному зниженні продуктивності, втраті племінної або робочої цінності, захворюванні невиліковними хворобами, а також внаслідок травматичних наслідків, старості або недостатньої розвиненості на підставі акта на списання довгострокових біологічних активів тваринництва (вибраковка тварин) (форма № ДБАСГ-4).

Для визначення непридатності тварин до подальшого використання, а також для складання необхідної документації утворюються постійно діючі комісії, які проводять безпосередній огляд тварин основного стада, призначених до списання і встановлюють причини, що обумовили їх списання. Комісія складає Акт на списання довгострокових біологічних активів тваринництва (вибраковка тварин) (форма № ДБАСГ-4) із зазначенням клички (інвентарного номера) тварини, породи, батьків, живої маси на дату вибракування, стану вгодованості, причин вибракування та визначає подальше використання тварин, вибракуваних з основного стада.

Колегія суддів зазначає, що протягом 2011-2012 років постійно діючою комісією, утвореною на ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія", проводився безпосередній огляд тварин основного стада, призначених до списання і встановлювались причини, що обумовили їх списання. Комісію складались акти на списання довгострокових біологічних активів тваринництва (вибраковка тварин) (форма № ДБАСГ-4). В цих актах комісією були зазначені причини вибракування худоби, які стали підставою для його вибраковки та реалізації кінцевому споживачу по договірних цінах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом під час проведення документальної перевірки було помилково визначені як ідентичні маса худоби під час її придбання та реалізації (по кожній голові реалізованої по договірних цінах худоби).

В той же час, вага молодняка при його придбанні та подальшій реалізації не є тотожною у зв'язку з ростом худоби та звичайним приростом ваги. Отже, і ціна за 1 кг живої маси худоби, що підросла та набрала масу, не може ототожнюватись із ціною одного кг живої маси цієї ж худоби при народженні, (тим більше з урахуванням виявлених хвороб).

Згідно приписів Закону України "Про ціни і ціноутворення", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст.632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Колегія суддів зазначає, що згідно матеріалів справи, вбачається, що позивач проводив реалізацію продукції по договірних цінах, з урахуванням хвороб вибракуваних тварин, крім того в періоді, що перевірявся позивач працював прибутково, про що зазначено в додатку 1 до акту перевірки.

Отже, позивач не порушив вимоги закону щодо заниження ціни товару, оскільки продукція, що реалізовувалась була продана за договірними цінами, тобто за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Крім того, згідно п.135.4 ст.135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу.

В той же час, відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п.1.20.1, 1.20.2, 1.20.6, 1.20.8, 1.20.10 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. У разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Отже, колегія суддів зазначає, що будь-яке застосування податковим органом "звичайних цін" є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, то повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

Якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Таким чином звичайні ціни визначені податковим органом всупереч порядку, передбаченому чинним законодавством, без належного обґрунтування заниження рівня звичайних цін, без представлення статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення в цій частині ухвалені неправомірно, з порушенням норм чинного законодавства України.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем по справі п.п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, ст.ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ТОВ "АП "Прогрес- Технологія" було завищено податковий кредит на загальну суму 19225,2 грн., у тому числі за червень 2012р. в сумі 19225,2 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 2 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Також згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки не був зазначений факт порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання спірних договорів між позивачем та його контрагентами.

Отже, не встановлена наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Стосовно доводів податкового органу про нікчемність договорів купівлі - продажу укладених між позивачем та ТОВ «Лобос - Трейд»м та ПП «Росток+», а також про безтоварність господарських операцій за вказаними договорами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Як вбачається з матеріалів між ТОВ "АП "Прогрес-Технологія" та ТОВ "Лобос-Трейд" було укладено договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) від 03.01.2011р. №24, за умовами якого Продавець (ТОВ "Лобос-Трейд") постачає, а Покупець (ТОВ "АП "Прогрес-Технологія") приймає та оплачує ПММ на умовах цього договору. До даного договору в квітні-жовтні 2011року були також укладені додаткові угоди.

На виконання умов даного договору в квітні-жовтні 2011 року позивачем від ТОВ "Лобос-Трейд" були отримані ПММ на загальну суму 608230,59 грн. (у т.ч. ПДВ - 17770,55 грн.).

При цьому, товариством "Лобос-Трейд" на адресу позивача були виписані видаткові та податкові накладні, а позивачем, згідно платіжних доручень, на рахунок ТОВ "Лобос-Трейд" були перераховані кошти на оплату ПММ.

Передача ПММ від ТОВ "Лобос-Трейд" на адресу ТОВ "АП "Прогрес-Технологія"також підтверджується товарно-транспортними накладними.

Перевізником виступало СТОВ "АК "Тепличний", яке має у власності транспортний засіб для перевезення ПММ.

Крім того, між позивачем та СТОВ "АК "Тепличний" 01.01.2010 року було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1.01-03, а також складено акти приймання передачі нежитлового приміщення від 01.01.2010 року та від 02.01.2010 року про надання у строкове, платне володіння та користування (оренду) ємності для зберігання ПММ.

Надалі придбані ПММ були використані позивачем у власній господарській діяльності, у т.ч. для виконання виробничих завдань в структурному підрозділі по виробництву залізобетонних виробів завод "Будіндустрія" автомобілями та спецтехнікою, а також для виконання виробничих завдань автомобілями підрозділу "автогосподарство". Списання вказаних паливо-мастильних матеріалів підтверджуються первинними документами, а саме: лімітно-заборними картами отримання матеріальних цінностей, забірними відомостями витрат нафтопродуктів для заправки автомобілів, відомостями обліку видачі ПММ, подорожніми листами, накладними на списання, копії яких додаються до адміністративного позову.

Крім того, згідно матеріалів справи встановлено, що між ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія" та ПП "Росток+" було укладено договір купівлі-продажу цементу від 24.02.2012 року №35/02-12, згідно умов якого Продавець (ПП "Росток+") зобов'язується передати у власність Покупця (ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія") товар, а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити товар на умовах і в порядку, визначених цим договором.

З моменту укладання договору купівлі-продажу цементу від 24.02.2012року №35/02-12 між ПП "Росток+" та ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія" постійно відбувались операції з купівлі-продажу цементу протягом лютого-серпня 2012 року, що підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі.

Жодних претензій або зауважень до операцій з постачання цементу від ПП "Росток+" до ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія" на виконання умов договору купівлі-продажу цементу від 24.02.2012 року №35/02-12 в інших періодах, охоплених плановою документальною виїзною перевіркою, крім червня 2012 року, у відповідача не виникло.

З метою виконання зобов'язань за вищевказаним договором, ПП "Росток +" в червні 2012 року поставлено цемент (портландцемент ПЦ 1-500 Н навал (Євроцемент- Україна АТ) за видатковими накладними від 05.06.2012р. №615 кількістю 67 т на загальну суму 75442,2 грн., у т.ч. ПДВ - 12573,67 грн. та від 23.06.2012р. №790 кількістю 67 т на загальну суму 75442,2 грн., у т.ч. ПДВ - 12573,67 грн.

В червні 2012 року оплату вартості цементу здійснено платіжним дорученням від 22.06.2012р. №1231 на загальну суму 81072,0 грн., у т.ч. ПДВ 13512 грн.

На суму ПДВ, сплаченого у складі вартості товару на розрахунковий рахунок за поставлений цемент ПП "Росток+" в червні 2012 року (з урахуванням попередніх поставок та їх оплатою) були видані податкові накладні.

Транспортування товару здійснювалось залізничним транспортом згідно з залізничними накладними.

Крім того, ПП "Росток+" та ТОВ "Агропідприємство "Прогрес-Технологія" були складені також акти приймання-передачі від 07.06.2012р. та від 25.06.2012р., відповідно до яких Продавець згідно накладних від 05.06.2012р. №615 та від 23.06.2012р. №790 відповідно відвантажив залізничним транспортом, а Покупець прийняв портландцемент ПЦ І -500 Н виробництва АТ "Євроцемент Україна".

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "АП "Прогрес-Технологія" має складські приміщення із залізничною колією, до яких розвантажувався придбаний у ПП "Росток+" цемент.

Використання придбаного цементу у виробництві підтверджується накладними руху перетвореного товару та щоденними звітами по виготовленню конструктивного бетону на бетонозмішувальній установці (бетонозмішувальному вузлі).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що документи первинного бухгалтерського та податкового обліку підтверджують фактичне виконання господарських операцій.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, про те, що підставою для ухвалення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Лобос-Трейд", ПП "Росток+", а також висновки актів перевірки контрагентів по ланцюгу , колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Якщо контрагенти позивача вчинили порушення чинного законодавства, то відповідальність повинні нести саме вони, а не позивач.

Норми Податкового кодексу України також не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Крім того, чинним законодавством не передбачений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача по справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2014р. по справі № 818/1376/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.10.2014 р.