Ухвала суду № 40810152, 30.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1891/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області про стягнення заборгованості, за апеляційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області звернулося у суд з позовом, в якому просило стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області заборгованість у загальному розмірі 894,25 грн., в тому числі 11,59 грн. - з доставки пенсії, 600 грн. - з пенсії, виплаченої громадянину, який отримав каліцтво на виробництві в державі СНД, та 282,66 грн. витрат з допомоги на поховання.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області витрати на виплату та доставку пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 611,59 грн. У решті позову - відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності та відмови в частині стягнення витрат на виплату допомоги на поховання.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Як убачається із матеріалів справи, Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області звернулось у суд з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні в м. Сміла Черкаської області про стягнення з відповідача суми витрат на допомогу на поховання за травень 2014 року в розмірі 282,66 грн. та 611,59 грн. та витрат на виплату й доставку пенсій громадянам, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну за березень - травень 2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно не прийнято до відшкодування вказані витрати.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, судова колегія виходить із наступного.

На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексу - Закону № 1058-IV), Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі -Закон № 1105-XIV), Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон №2272-ІІІ), постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №265), Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності, внаслідок нещасного випадку на виробництві, або професійному захворюванні і пенсій у випадку втрати годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України №5-4/4 від 04.03.2003 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.05.2003 за №376/7697 (далі - Порядок).

Суд першої інстанції проаналізував зазначене діюче законодавство України та дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зважає на таке.

Зі змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що ним рішення суду першої інстанції оскаржується в частині, у якій адміністративний позов було залишено без задоволення, тобто в частині відшкодування витрат з виплати допомоги на поховання.

Обговорюючи доводи позивача та висновки місцевого суду щодо відмови у стягненні з відповідача цих, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної правової норми прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року №826 «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» в п. 2 якої закріплено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Отже, допомога на поховання відшкодовується Фондом тільки у випадку, якщо смерть настала за наслідками нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що підтверджується висновком спеціальних медичних закладів.

Проте, ані під час розгляду справи місцевим судом, ані судом апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів на підтвердження настання смерті особи, допомога на поховання якої є предметом розгляду у справі, за наслідками нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Досліджуючи доводи, наведені у апеляційній скарзі відповідача щодо помилковості висновків місцевого суду про стягнення з нього сум основної пенсії по інвалідності громадянам, які отримали каліцтво в державах - учасниках СНД, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 року № 2272-III встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові виплати і надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не були передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати і соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом у подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення зі страхування від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону.

Право на таке забезпечення, встановлене в Україні, не залежить від того, у якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, підписаної в місті Москві 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

У ст. 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за Угодою, несе держава, яка його надає.

Викладене свідчить про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, є відповідний фонд соціального страхування, щодо якого законом вставлено обов'язок проведення зазначених виплат.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, в зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 8 названого закону виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України. В статті 81 Закону зазначено, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Статтею 30 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії по інвалідності. За частиною 1 вказаної статті пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» ( ч. 3 ст. 30 Закону № 1058-IV).

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я виплачуючи йому пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (за пп. «г» п. 1 ст. 21 вищевказаного Закону).

Статтею 25 Закону 1105-XIV встановлено, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

З метою координації страхової діяльності Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат (п. 5 ст. 24 Закону 1105-XIV).

Як убачається із матеріалів справи, позивачем було здійснено виплату пенсії по інвалідності внаслідок каліцтва на виробництві, отриманого в державах СНД Тимошенку О.І. у розмірі 600,00 грн. за період з березня по травень 2014 року, що підтверджується відповідною довідкою і не заперечується відповідачем. Право названої особи на отримання цього виду пенсії підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві (а.с. 19-20).

Пунктом 4 Порядку встановлено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, в тому числі сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у названій частині.

У апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області звертає увагу суду на положення пункту 2 Порядку, за змістом якого, на думку відповідача, вбачається, що він не є належним по справі відповідачем. Відповідач припускає зазначене, з огляду на те, що вказаним пунктом визначено, що відшкодування проводяться на централізованому рівні - між Пенсійним фондом України та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Однак, колегія суддів вважає таке покликання необґрунтованим, з огляду на те, що положення пункту 4 Порядку відшкодування витрат, якими передбачено, зокрема, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати Пенсійному Фонду України виплачену останнім суму основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки встановлене вказаним Порядком правило здійснення розрахунків на централізованому рівні розраховано на відсутність спору. Водночас, вимога позивача про стягнення суми заборгованості повністю кореспондується з положеннями п. 4 ч. 2 ст. 162 КАСУ, відповідно до якого суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.

Наведене узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, зокрема викладеною в його постановах від 13 грудня 2012 року по справі № К/9991/46301/12, від 29 листопада 2012 року по справі №К-28729/10.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються висновками суду першої інстанції, матеріалами справи та не зумовлюють скасування оскаржуваного рішення.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сміла Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М