Постанова № 40808449, 07.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа№ 927/778/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Шипка В.В.

при секретарі Ликові В.В.

розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" та Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" на рішення господарського суду Чернігівської області від 03.07.2014 року у справі № 927/778/14 (суддя Михайлюк С.І.)

за позовом Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної

компанії „Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго"

про стягнення 66 114,77 грн., -

за участю представників сторін:

позивача: Мацегоріна А.О., довіреність № 50/10 від 19.09.2014р.

відповідача: не з'явився

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 03.07.2014 року позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" 64 557,96 грн. 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ПАТ „Облтеплокомуненерго" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 03.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Крім того, не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ДК „Газ України" НАК „Нафтогаз України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 03.07.2014 року в частині відмови в стягненні 1 556,81 грн. 3% річних та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає що вимоги в частині стягнення 1 556,81 грн. 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі, а отже, рішення господарського суду підлягає зміненню.

Щодо апеляційної скарги відповідача, надав заперечення, вважає її необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома.

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.05.2012 у справі 5028/16/7/2012 за позовом ДК "Газ України" до ВАТ "Облтеплокомуненерго" у зв'язку з невиконанням товариством зобов'язань за договором №06/10-2669ТЕ-39 від 20.12.2010р. стягнуто з останнього 3469635,05грн. основного боргу, 26825,64грн. пені, 134137,67грн. інфляційних, 205922,80грн. 3% річних, нарахованих та 64380,00грн. судового збору. Відповідний наказ виданий 18.06.2012р. З рішення суду вбачається, що 3%річних річних нараховані на заборгованість за період з 21.02.2011р. по 23.04.2012р.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, посилаючись на те, що відповідачем порушуються строки з оплати за газ за договором від 20.12.2010р., рішення господарського суду Чернігівської області від 31.05.2012року по справі 5028/16/7/2012, в зв'язку с чим просить стягнути з з відповідача 3% річних від основної суми боргу у розмірі 661 14,77коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, рішення суду про стягнення пені не перетворює останню у грошове зобов'язання, тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України. Отже позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 64557,96грн. 3%річних від суми основного боргу, в решті вимог відмовити. Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

При цьому суд звернув увагу на те, що ухвалою господарського суду від 18.01.2013р. у справі № 927/16/6б/13 порушене провадження про банкрутство боржника - ПАТ "Облтеплокомуненерго", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Щодо вимог про стягнення 3%річних, місцевий суд зазначив, що 3% річних не виступають засобом забезпечення виконання зобов'язань, санкцією за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. У Постанові від 12.09.2011р. у справі № 42/80-10(54/63/19) Верховним Судом України викладена правова позиція, яка полягає в тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Статтею12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в діючій на 18.01.2013р. редакції не передбачено заборони нараховувати 3%річних.

Заперечуючи проти рішення суду ( в частині незадоволених вимог) позивач звертає увагу на те, що приймаючи рішення суд не розрізнив поняття «неустойка» та «грошове зобов'язання, яке підтверджено судом», що стало наслідком прийняття незаконного рішення. Відповідач як боржник, зобов'язаний після набрання рішенням законної сили, вчинити на користь позивача певну дію, у даному випадку сплатити кошти. На думку позивача, оскільки у чинному законодавстві немає прямої норми про те, що неустойка не є грошовим зобов'язанням незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду про її стягнення з боржника, рішення в частині відмови у стягненні 1 556,81грн.-річних, є таким що винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В свою чергу відповідач в обґрунтування апеляційної скарги наводить таки доводи: 18.01.2013 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Облтеплокомуненерго», таким чином приймаючи рішення про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 64 557,966грн. за несвоєчасні розрахунки по пені в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, порушив приписи Закону України про банкрутство, в зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Чернігівської області №5028/16/7/2012 від 31.05.2012 з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 3 469 635,05грн. основного боргу, 26 825,64грн. пені, 134 137,67грн. інфляційних, 205 922,80грн. 3% річних, нарахованих та 64 380,00грн. судового збору. Судовий наказ виданий 18.06.2012р. перебуває на стадії виконавчого провадження та досі не виконаний.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та Верховний Суд України у листі від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» вказали на наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

З огляду на зазначене слід вважати правильною позицію судів, відповідно до якої заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі N 6-59цс13). Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі N 3-142гс11).

Між тим, Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у п.2.6. читко визначив, що проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Таким чином, висновки місцевого суду про відмову у задоволенні вимог в розмірі 1 556,81грн. річних, нарахованих на пеню від суми боргу є обґрунтованими, а вимоги викладені в апеляційний скарзі недоречні.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 15 від 18.12.2009р. «Про судову практику в спорах про банкрутство» до складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України .

Згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство ( у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Оскільки на передбачені ст. 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги відповідача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" та Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області № 927/778/14 від 03.07.2014- без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду Чернігівської області.

повний текст постанови підписано 08.10.2014р.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді В.О. Пантелієнко

В.В. Шипко