Ухвала суду № 40803193, 30.09.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 р.Справа № 816/2859/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2014р. по справі № 816/2859/14

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетілайт"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

24 липня 2014 року позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетілайт", в якому просив суд:

- стягнути адміністративно-господарських санкцій у розмірі 19918 грн 85 коп. та пені в розмірі 508 грн 30 коп

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у незабезпеченні нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів у 2013 році.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.14 року у задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетілайт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сетілайт" (ідентифікаційний код 30613748) 12.02.2014 подало до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ) /а.с.3/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2013 році становила 26 осіб. Разом з тим, згідно цього ж звіту, на підприємстві у 2013 році особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність не працювали, тоді як кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особу.

За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 19 918 грн 85 коп.

Прострочення терміну оплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем склало 85 днів (з 16.04.2014 по 09.07.2014), у зв'язку з чим відповідачу нараховано пеню у розмірі 508 грн 30 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вчинив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, тому правові підстави щодо накладення адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Статтею 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 20 вказаного Закону, Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Тобто, саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Позивач посилається на порушення відповідачем частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 19 вказаного Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Згідно статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно частини першої статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до листа Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості за вих. №3741 від 07.08.2014, на протязі 2013 року відповідач щомісяця подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою №3-ПН /а.с.38/

Даний факт також підтверджується наявними у матеріалах справи звітами про наявність у відповідача вільних робочих місць (вакантних посад) за формою №3-ПН за період з січня по червень, а з липня по грудень 2013 року інформацією про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН із зазначенням посад адміністратор системи із доказами направлення їх до органу зайнятості /а.с.42- 62/.

Крім цього, товариством протягом 2013 року були розміщені повідомлення у друкованих ЗМІ про наявність вакантних робочих місць для інвалідів /а.с.64-111/.

Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій", а з 12.07.2013 "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3 - ПН, яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 зазначеного Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною третьою статті 18 Закону чітко визначено зобов'язання підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 17 Закону передбачено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Колегія суддів бере до уваги, що особа з обмеженими можливостями, яка була направлена Кременчуцьким МЦЗ в 2013 році до відповідача на підставі корінця направлення, отримала відмову саме з тих причин, що не відповідає вимогам займаної посади. Факт відмови у працевлаштуванні інваліда з мотивів інвалідності будь-якими доказами не підтверджено.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач вчинив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, тому правові підстави щодо накладення адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 13.08.14 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2014р. по справі № 816/2859/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бартош Н.С.