Рішення № 40801625, 22.05.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/11657/13-ц 22.05.2014 22.05.2014 22.05.2014

Провадження № 22ц/784/1565/14 Суддя першої інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 травня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Мурлигіної О.Я.,

суддів: Царюк Л.М., Буренкової К.О.,

при секретарі Богуславській О.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики ,-

В С Т А Н О В И Л А:

14 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив в подальшому, до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 квітня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 61000 дол. США.

Ці обставини підтверджуються розпискою ОСОБА_4 від 12 квітня 2013 року. Відповідно до розписки, відповідач повинен був повернути вищезазначені грошові кошти 26 квітня 2013 року. У випадку прострочки повернення грошових коштів у строк, відповідач повинен щомісяця сплачувати йому пеню в розмірі 20 % від суми позики.

Проте, у встановлений розпискою строк відповідач отримані грошові кошти не повернув.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь суму позики у розмірі 487573 грн., що еквівалентно 61000 дол. США та передбачену договором позики за порушення грошового зобов'язання пеню за період прострочки повернення боргу з 26 квітня 2013 року по 26 січня 2014 року у розмірі 877631.40 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг в сумі 488000,00 грн., пеню в сумі 45724,93 грн. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі представник позивача, просила скасувати заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника інтересів ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З положень ст. 526 ЦК України вбачається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до розписки від 12 квітня 2013 року ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 61000,00 дол. США, що еквівалентно 480000,00 грн., та зобов'язався повернути ці кошти 26 квітня 2013 року. В разі прострочки позичальник зобов'язався сплатити пеню в розмірі 20% на місяць (а.с. 6).

Проте, у встановлений розпискою строк грошові кошти відповідач не повернув.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 порушив свої зобов'язання щодо повернення боргу ОСОБА_3 за договорами позики, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу та пеня за прострочення грошового зобов'язання.

Проте, визначаючи суму боргу та обраховуючи розмір пені відповідно до положень ст. 625 ЦК України, районний суд припустився помилки.

Так, суд дійшов висновку, що з позичальника підлягає стягненню сума боргу у розмірі 488000 грн., що еквівалентно 61000 дол. США на момент укладання договору позики.

Між тим, на момент укладання договору позики курс долара США у перерахуванні на українську валюту складав - 100 доларів США дорівнювало 799.300 грн. ( а.с. 8), тобто сума боргу складала 487573 грн. Саме цю суму просив стягнути на свою користь позивач.

В розписці, складеної сторонами 12 квітня 2013 року, зазначається еквівалент 61000 дол. США у сумі 480000 грн.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України при стягненні боргу за договором позики, вийшов за межі позовних вимог, стягнувши на користь позивача суму боргу більшу на 369 грн., чим просив позивач.

Цей висновок суд будь-яким чином не обґрунтував та не зробив відповідних розрахунків щодо розміру стягнутої суми боргу.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами договору позики сторони передбачили, що розмір пені складає 20% в місяць, тобто розмір пені обчислюється у розмірі 20% від суми боргу за кожен місяць прострочення виконання з 26 квітня 2013 року по 26 січня 2014 року.

Суд першої інстанції вірно встановивши зазначені обставини справи, дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини між сторонами, які ґрунтуються на договорі позики щодо сплати пені регулюються правилами, встановленими ст. 625 ЦК України, а тому невірно розрахував пеню, що підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з розрахунком розміру пені, зробленої позивачем, оскільки її розмір відповідає умовам договору позики та складає за період прострочення з 26 квітня 2013 року по 26 січня 2014 року 877631.40 грн. ( 487573: 100% х 20%) х 9 місяців).

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

В рішенні районного суду невірно вказано прізвище відповідача як «Бєда», проте, оскільки це судове рішення підлягає скасуванню, колегія суддів вважає за можливе прізвище відповідача правильно зазначити як «Біда» в своєму рішенні.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати у виді витрат на оплату судового збору з урахуванням ставок судового збору, визначених Законом України «Про судовий збір», у розмірі 3441 грн. за подання до місцевого суду позовної заяви та 1720 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 5161 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 487573 (чотириста вісімдесят сім тисяч п'ятсот сімдесят три) грн. боргу за договором позики від 12 квітня 2013 року та 877631 (вісімсот сімдесят сім тисяч шістсот тридцять одна) грн. 40 коп. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором за період з 26 квітня 2013 року по 26 січня 2014 року, а також 5161 грн. 50 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: