Ухвала суду № 40801390, 06.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/40303/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011

у справі №2а-3430/10/1070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до головного державного податкового ревізора - інспектора першого рангу відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Литвиненка Андрія Леонідовича

про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2009 року відповідачем, згідно направлень на перевірку від 08.12.2009 № 001592/407 та 21.12.2009 № 265/001595/415, на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХII, проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2009. Перевірка проводилась у період з 09.12.2009 по 29.12.2009 з перервою у роботі на вихідні дні 12, 13, 19, 20, 26 та 27 грудня 2009 року. Термін проведення перевірки продовжувався на 5 днів з 23.12.2009 по 29.12.2009 на підставі наказу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 21.12.2009 № 494.

Направлення на перевірку від 08.12.2009 № 001592/407 та 21.12.2009 №265/001595/415 вручені позивачу особисто під підпис, працівники відповідача були допущені до перевірки.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.01.2010 №2/НОМЕР_1.

Оспорюючи правомірність дій відповідача по складанню акта перевірки позивач обґрунтовував свої доводи тим, що наказом начальника податкового органу на проведення перевірки був відведений термін з 09 грудня по 29 грудня 2009 року, у зв?язку з чим складання акта перевірки 11.01.2010 відбулося поза межами цього строку, а тому викладені в ньому висновки про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Згідно пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для виконання покладених на них завдань органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Пунктом 1.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України від 11.06.2004 № 326 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що за результатами проведеної документальної перевірки складається акт документальної перевірки (далі - Порядок).

Загальне поняття акта перевірки наведене у п.п.1.5, 1.6, 1.7 Порядку згідно яких акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадової особи податкових органів, яка проводила перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

За змістом частини статті 14 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки, наприклад із порушенням трудового розпорядку такими особами під час проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень посадовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами перевірки; дій щодо проведення перевірки без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун