Ухвала суду № 40799289, 02.10.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/2316/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій

В С Т А Н О В И В :

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.07.2014 в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України. Відповідачем подано заяву про здійснення апеляційного розгляду без його участі.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення судді - доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно поданого відповідачем до Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік № 559 форми № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1625 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 45 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 65 робочих місць. Фонд оплати праці штатних працівників склав 77746,50 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена самостійно відповідачем у розмірі 956880,00 грн.

Протягом січня - грудня 2013 р. відповідач подавав до Чернівецького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується матеріалами справи.

16.04.2014 р. позивач направив претензію у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої, відповідач зобов'язаний самостійно сплатити до 15.04.2014 р. на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 956880,00 грн., тобто суму, що визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що неподання відповідачем до міського центру зайнятості звіту форми №3-ПН щомісяця протягом 2013 року не може свідчити про невжиття всіх залежних від відповідача заходів по працевлаштуванню інваліда з огляду на те, що у нього не було такого обов'язку (норма, що передбачала такий обов'язок, втратила чинність 01 січня 2013 року).

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Статтею 19 Закону № 875- ХІІ встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно із вимогами ст. 18 зазначеного Закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875- ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» № 1251-XII від 25.06.1991, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Така ж правова позиція зі спірного питання вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20.06.2011 № 21-60а11 та від 16.04.2013 №21-81а13.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Встановлено, що відповідач, протягом 2013 р. подав 12 звітів форми №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про виконання останнім обов"язку, покладеного на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII. Тобто відповідачем в 2013 році було вжито всі можливі заходи для працевлаштування інвалідів.

Неподання відповідачем до міського центру зайнятості звіту форми № 3-ПН щомісяця протягом 2013 року не може свідчити про невжиття всіх залежних від відповідача заходів по працевлаштуванню інваліда з огляду на те, що у нього не було такого обов'язку. Так, з 01.01.2013 Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII, ст. 20 якого передбачався обов'язок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності щомісяця подавати центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, втратив чинність. Натомість з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про зайнятість населення" №5067-VI від 05.07.2012, яким не передбачено такого обов'язку підприємств, установ і організацій.

На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Так, пунктом 2.1 цього Порядку передбачено, що така форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Отже, аналізуючи вищевказане на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття такої (их) вакансії(й).

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені адміністративного позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Ватаманюк Р.В.

Мельник-Томенко Ж. М.