Постанова № 40798513, 22.09.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 33/785/488/14

Номер справи місцевого суду: 521/9162/14-п

Головуючий у першій інстанції Іщенко

Доповідач Тарівєрдієв Т. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2014 року м. Одеса

Суддя апеляційного суду Одеської області Тарівєрдієв Т.А., за участю прокурора Пислар С.М., представника Південної митниці ОСОБА_1, ОСОБА_2 та його представника за довіреністю - ОСОБА_3, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року,

встановив:

Даною постановою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1

був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 Митного Кодексу України ( далі МК України), та на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 1700 гривень, а також додаткового покарання у вигляді конфіскації на користь держави вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0316/50003/14 від 22 травня 2014 року валюти.

ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що він 22.05.2014 року, о 09 годині 40 хвилин, прилетівши з Туреччини до України літаком «В-737» авіакомпанії «Турецькі авіалінії», рейсом № 465 сполученням «Стамбул-Одеса», в оглядовому залі «приліт» Міжнародного аеропорту «Одеса», в зоні діяльності митного поста «Одеса - аеропорт» Південної митниці, під час митного контролю перемістив через зону спрощеного порядку проходження митного контролю «зелений» коридор без декларування валюту в суммі 52000 доларів США, що на 38300 доларів США перевищує дозволену Національним банком України кількість та яка підлягає обов'язковому письмовому декларуванню.

В апеляції ОСОБА_2 просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову постанову, якою звільнити ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за ст. 471 МК України та на підставі ст. 22 КУпАП, у зв'язку з малозначністю скоєного правопорушення, обмежитись усним зауваженням. Крім того, ОСОБА_2 просить зобов'язати Південну митницю повернути йому вилучені за протоколом про порушення митних правил кошти. ОСОБА_2 вказує, що судом винесено рішення без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин даної справи, оскільки його провина не співрозмірна з покаранням.

Заслухавши думку прокурора та представника Південної митниці ОСОБА_1, які заперечували проти задоволення апеляції, ОСОБА_2 та його представника за довіреністю -ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляції, вивчивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляції, вважаю, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив всі обставини адміністративної справи у відношенні ОСОБА_2 та дійшов до обґрунтованого висновку про винність останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України.

Крім того, факт скоєння ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, ні ким, у тому ж числі ОСОБА_2, не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляційної інстанції має право:

- залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а постанову без змін;

- скасувати постанову та закрити провадження по справі;

- скасувати постанову та прийняти нову постанову;

- змінити постанову.

Згідно ст. 462 МК України, яка регулює основні та додаткові адміністративні стягнення, попередження та штраф можуть застосовуватися тільки як основні адміністративні стягнення за порушення митних правил.

Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 461 МК України, може застосовуватися як основне і як додаткове адміністративне стягнення.

За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки основне або основне і додаткове адміністративне стягнення. Якщо статтею, якою встановлюється адміністративна відповідальність за порушення митних правил, передбачається основне і додаткове адміністративне стягнення, застосування лише додаткового адміністративного стягнення без основного не допускається, крім випадку, передбаченого ч. 3 ст. 467 МК України.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вищевказане правопорушення, яке полягало в недекларуванні іноземної валюти, ОСОБА_2 підлягає адміністративному основному стягненню у виді штрафу. Як прокурор, так і представник митниці у судовому засіданні апеляційного суду, не довели і навіть не стверджували, що одного такого адміністративного стягнення не достатньо для досягнення бажаного стримуючого і карного впливу и запобігання порушень вимог про декларування. Їхні пояснення щодо застосування конфіскації обґрунтовуються виключно тим, що таке додаткове адміністративне стягнення передбачене ст.471 МК України, як обов'язкове.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про необґрунтованість призначення йому додаткового адміністративного стягнення у вигляді конфіскації вилучених у нього валютних цінностей, як товару, переміщення якого через митний кордон України обмежено, приходжу до наступних висновків.

У даному випадку грошові кошти в іноземній валюті, що були вилучені у ОСОБА_2, є майном, яке згідно постанови суду першої інстанції повинно бути конфісковано на користь держави у відповідності до ст. 471 МК України.

Між тим, розглядаючи зазначені вимоги і аналізуючи конкретні обставини вчинення ОСОБА_2 правопорушення, приходжу до наступного.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, згідно з ст.9 Конституції України, а також ст.17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «З захисту прав і основних свобод людини», а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Судове рішення, яким застосовується конфіскація майна, є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності.

Аналогічна ситуація була розглянута ЄСПЛ 06.11.2008 року, по справі Ісмаілов проти Російської Федерації.

При цьому ЄСПЛ послався на такі обставини.

Згідно з Статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В судовому засіданні апеляційного суду було беззаперечно встановлено, що грошові кошти у розмірі 38300 доларів США були отримані ОСОБА_2 у якості заробітної плати на посаді капітана та про дані обставини булу відому суду першої істанції.

В даному випадку майном ОСОБА_2 є грошова сума в доларах США, яка на думку суду першої інстанції підлягає конфіскації.

За таких обставин конфіскація є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності і, відповідно, має бути застосована ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини.

Перша і найбільш важлива вимога зазначеної правової норми полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на повагу власності має бути законним. Також передбачається, що держава уповноважена здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення виконання законів.

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Об'єктивна сторона правопорушення, яке вичинив ОСОБА_2, полягає в недекларуванні іноземної валюти при проходженні митного контролю в «зеленому коридорі», тобто в зоні спрощеного митного контролю, відповідальність за що передбачена ст. 471 МК України.

Згідно з ст.471 МК України, за таке правопорушення передбачено накладення адміністративного стягнення в виді штрафу і конфіскації не задекларованої валюти.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, щодо застосування конфіскації, ґрунтуються на законі, тому подібне втручання держави в право ОСОБА_2 на повагу власності слід розглядати як обґрунтоване і таке, яке відповідає вимогам закону.

Що стосується загального інтересу, якому могло слугувати таке втручання, Європейський Суд зазначив, що держави мають законний інтерес і в той же час обов'язок вживати заходи в цілях виявлення та контролю руху готівкових коштів через кордони, оскільки значні суми готівки можуть використовуватись для легалізації незаконних доходів, торгівлі наркотиками, фінансування тероризму, вчинення тяжких фінансових злочинів.

Загальна вимога про декларування, яка розповсюджується на будь-яку особу, що перетинає кордон держави, попереджує прихований ввіз і вивіз грошових коштів з країни і конфіскаційна міра, яку тягне недекларування грошових коштів митному органу, є частиною загальної регулятивної системи, передбаченої для боротьби з подібними правопорушеннями.

Таким чином, у відповідності з рішенням ЄСПЛ, слід визнати що застосування конфіскації в даному випадку відповідатиме загальним інтересам.

Далі слід з'ясувати чи буде, в разі застосування конфіскації, досягнута розумна співрозмірність між засобами, використаними судом для забезпечення загального інтересу, і захистом права ОСОБА_2 на повагу власності або, іншими словами, чи не буде покладено на нього індивідуальний надмірний тягар.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснив, що під час перетинання кордону він знаходився у нервовому стані, оскільки в Україні була неспокійна політична ситуація. Також, ОСОБА_2 показав, що раніше свою заробітну плату він відправляв через банки, однак після того, як він поїхав на роботу за кордон, з'ясувалось, що банк, через який він раніше перераховував гроші та де у нього відкритий особистий рахунок, не працюють. Крім того, у травні, під час своєї роботи він дізнався через СМІ, що в Одесі були бойові дії та на підставі всіх цих обставин він вперше прийняв рішення перевозити свою заробітну плату до дому, тобто на територію України, з собою та готівкою.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_2, останній вперше ввозив до України таку значну суму, у зв'язку з чим він не був повідомлений про чинні вимоги закону та обмеження ввозу валюти на територію України. При перетинанні кордону він одразу повідомив працівників митного органу про усю суму валюти, яку він ввозить до України.

ОСОБА_2 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення визнав у повному обсязі, у вчиненому розкаявся.

Правопорушення, яке вчинив ОСОБА_2, полягало в недекларуванні митному органу 38300 доларів США, в готівковій формі, які він провозив.

Слід зауважити, що ввезення готівкової іноземної валюти в Україну не є незаконним, згідно з діючим законодавством України.

Крім того, сума, яка може бути законно ввезена, чи фізично переміщена через український митний кордон, в принципі не обмежена, обмежена лише сума (10000 євро), яка може бути ввезена без письмового декларування.

Більш того, законне походження грошових коштів, щодо яких є вимога застосування конфіскації, не оспорюється. ОСОБА_2 надав співробітникам митниці довідку про працевлаштування, яка свідчить, що грошові кошти у розмірі 52000 доларів США були ним отримані у якості заробітної плати на посаді капітана. Крім того, у ОСОБА_2 багатодітна сім`я (троє неповнолітніх дітей), якій потрібні вказані кошти для придбання квартири та забезпечення навчання його доньки ОСОБА_4 в Карлов Університеті в Празі.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначені грошові кошти отримані незаконним шляхом, або призначені для використання в незаконній діяльності, що ОСОБА_2 раніше був судимий, притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, ніщо не дозволяє припустити, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена інша незаконна діяльність - легалізація злочинних доходів, торгівля наркотиками, фінансування тероризму, ухилення від сплати податків.

Ввезення в Україну грошових коштів у сумі 5200 доларів США, які перевозив ОСОБА_2, допускається, за умови її декларування митному органу.

Таким чином, єдине протиправне діяння, яке вчинив ОСОБА_2, полягає в ненаданні митному органу відповідної декларації.

ЄСПЛ зазначив, що для визнання втручання держави співрозмірним воно має відповідати тяжкості правопорушення. У даному випадку, зокрема невиконанню вимог про декларування, з боку ОСОБА_2 будь-якого іншого правопорушення (легалізації незаконних доходів, ухилення від сплати податків), фактично встановлене не було.

Сума, яка за рішенням суду першої інстанції має бути конфіскована, є для ОСОБА_2 та його сім'ї значною і має бути повернута ОСОБА_2, оскільки інше рішення поставить його багатодітну сім'ю у вкрай тяжке становище.

З іншого боку, шкода, яка могла бути заподіяна ОСОБА_2 державі Україна, була незначна, оскільки ОСОБА_2 не ухилявся від сплати мита чи інших зборів і не заподіяв іншої майнової шкоди державі.

Якби грошові кошти, що перевозив ОСОБА_2, не були виявлені, українська влада лише не отримала б інформацію про те, що ці грошові кошти були ввезені в Україну. Таким чином, конфіскація, в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою, оскільки державі не завдано ніяких збитків в результаті недекларування грошових коштів.

За таких обставин, враховуючи практику ЄСПЛ, приходжу до висновку про те, що застосування конфіскації, в якості додаткового адміністративного стягнення, в даному випадку є порушенням положень ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, тобто є не співрозмірним, оскільки покладає на ОСОБА_2 «індивідуальний надмірний тягар».

Виходячи із смислу ч. 3 ст. 462 МК України, а також приймаючи до уваги вищевикладені обставини, вважаю можливим у даному конкретному випадку призначення за адміністративне правопорушення основного покарання - штраф, без призначення при цьому додаткового покарання - конфіскація, яке вказане в санкції ст. 471 МК України.

На підставі викладеного вважаю можливим не застосовувати до ОСОБА_2 додаткове адміністративне стягнення у виді конфіскації товарів - предметів порушення митних правил, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає зміні, а саме - виключенню з резолютивної частини постанови вказівку про конфіскацію на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил № 0316/50003/14 від 22 травня 2014 року валюти, частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 461, 462, 531 Митного кодексу України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року, якою ОСОБА_2 визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, з накладанням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень з конфіскацією на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил № 0316/50003/14 від 22 травня 2014 року валюти - змінити.

Виключити з резолютивної частини постанови вказівку про конфіскацію на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил № 0316/50003/14 від 22 травня 2014 року валюти.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Повернути ОСОБА_2 або його уповноваженому представнику вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0316/50003/14 від 22 травня 2014 року валюту.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Одеської області Т.А. Тарівєрдієв