Ухвала суду № 40797232, 07.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/5663/14 Головуючий 1-ї інстанції - Горбунова Я.М.

Справа №2-643/9304/13 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Ткаченко Г.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартири АДРЕСА_1, яка на теперішній час, згідно договору купівлі-продажу від 10 липня 2012 року, на праві власності належить ОСОБА_1 (відповідачу по справі на підставі уточнених позовних вимог).

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 26.12.2007 року між Відкритим акціонерним товариством АК «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство АК «Укргазбанк» (далі Банк) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на суму 2 644 000 доларів США на строк до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 12,5% річних.

На виконання забезпечення зобов'язань за кредитним договором у червні 2008 року між Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно якого предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 по АДРЕСА_1.

Як згодом Банку стало відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була відчужена спірна квартира, власником якої на той час стала ОСОБА_5, яка 10 липня 2012 року продала цю квартиру ОСОБА_1

Починаючи з грудня 2008 року позичальник свої зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору станом на 01 червня 2013 року становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,12 грн. пені.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2008 року на користь Банку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США; рішення суду не виконано.

11.09.2009 року Московським судом постановлено рішення, яким договір іпотеки, укладений 09.06.2008 року між Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнаний недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек. 04.04.2012 року судовою колегією у цивільних справах апеляційного суду Харківської області вказане судове рішення скасовано; в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПАТ «Укргазбанк» про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Тому, з посиланням на ст.525,575 ЦК України, ст.23 Закону України «Про іпотеку», на підставах Кредитного договору та договору іпотеки, просять звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (зазначеної квартири) з початковою ціною продажу предмету іпотеки у розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Представник відповідача позов не визнав, вказав суду, що на час укладання договору купівлі-продажу у липні 2012 року квартира №112 під забороною відчуження не перебувала. При посвідченні Договору купівлі-продажу квартири нотаріус ретельно перевіряв наявність заборон, існування іпотеки, але такого встановлено не було та перешкод для укладання угоди стосовно цього нерухомого майна не існувало. ОСОБА_1 платно придбав вказану квартиру у ОСОБА_5 та набув право власності на квартиру законним шляхом, є добросовісним набувачем та його неможливо позбавити власності; він робить ремонт в квартирі, там зареєстрована невістка з дитиною.

Треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день, час, місце слухання справи булі повідомлені належним чином, і суд розглянув справу за їх відсутності, на підставі наданих доказів.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2014 рок позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_1 з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів в розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 26.12.2007 року позичальника ОСОБА_2 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн., яка складається з пені за прострочку погашення кредиту в сумі 10 784 717,03 грн., пені за прострочку погашення процентів в сумі 2 334 669,38 грн., суми непогашеного кредиту 2 382 796,72 доларів США, простроченої заборгованості по процентах 989 783,76 доларів США.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, що 26 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на суму 2 644 000 доларів США на строк до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи з 12,5 % річних (а.с.10-14).

На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором 09 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422, 9 кв. м, житловою площею 2856 кв. м, який складається з 123 квартир, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 серед яких є і спірна квартира. Зазначений предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року (а.с.15-20).

Тобто іпотекодавцям, у тому числі позичальнику ОСОБА_2, належав не лише житловий будинок, а й квартири у ньому, які наряду з будинком стали предметом іпотеки.

Також судом установлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року, договір іпотеки від 09 червня 2008 року визнано недійсним та виключено запис з реєстру іпотек. Пізніше, 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкту нерухомого майна було поновлено(а.с.28-35).

В період, що передував скасуванню рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року, спірна квартира була відчужена ОСОБА_5, останнім власником став ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2012 pоку, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 та на цей час вказана квартира перебувала під забороною, відповідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.21).

Задовольняючи позовні вимоги Банку, районний суд виходив із положень ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Оцінюючи встановлені у справі обставини, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який набув право власності на іпотечне майно.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У ч. І ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року на користь Банку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто кредитну заборгованість у сумі 1 664 543 гри 02 коп. та 2 630 252, 33 доларів США. На теперішній час судове рішення не виконане (а.с.25-27).

З огляду на той факт, що ОСОБА_5 придбала спірну квартиру в період дії рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року про визнання недійсним договору іпотеки № 16/08-Б від 09 червня 2008 року, яке 04.04.2012 року судовою колегією в цивільних справах апеляційного суду Харківської області було скасоване, судова колегія вважає, що посилання апелянта те, що на момент придбання квартири ОСОБА_1 не було обтяження іпотечного майна невірне, оскільки зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають. Тобто обтяження повторно внесено до реєстрів 14 травня 2012 року у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення районного суду і яке існувало на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 10 липня 2012 року.

Виходячи з таких обставин, судова колегія вважає, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дія іпотечного договору № 16/08-Б від 09.06.2008 року розповсюджується і на спірну квартиру АДРЕСА_1, власником якої на теперішній час є ОСОБА_1

Доводи апелянта про те, що спірна квартира не може бути предметом іпотеки, так як у порушення ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не виділена в натурі, безпідставні, оскільки зазначена квартира є окремим об'єктом нерухомості; була предметом відчуження; має всі окремі правовстановлюючі документи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, що на нього розповсюджуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав чинності 07.06.2014 року.

Судова колегія вважає, що така заява є безпідставною, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 даного Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Виходячи із положень вказаного закону його норми стосуються позичальника або майнового поручителя по кредитному договору. Проте відповідач не є ні позичальником ні майновим поручителем.

Отже, даний Закон не може бути застосований до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

За таких обставин, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки судове рішення по справі ухвалене районним судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303,304, 307, 308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді