Ухвала суду № 40794635, 06.10.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Тимощук О.Я.

Суддя-доповідач:Франовська К.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"06" жовтня 2014 р. Справа № 569/19136/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Хаюка С.М.,

при секретарі Марчук Ю.А. ,

за участю сторін ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "19" червня 2014 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Рівненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_4 про скасування рішення та Державного акту на право власності на земельну ділянку ,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до Рівненської міської ради та ОСОБА_4 про скасування рішення міської ради №1692 від 27 жовтня 2005 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею в 0,0293 га, виданого на підставі даного рішення ОСОБА_4

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтувала порушенням її права на користування земельною ділянкою біля належного домоволодіння по АДРЕСА_1.

Постановою Рівненського міського суду від 19 червня 2014 року у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції її оскаржила позивач. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд постановив рішення за неповного з"ясування обставин справи, не дав правильної правової оцінки оскаржуваному рішенню міської ради та не врахував рішення Рівненського міського суду від 20.11.2002 року. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а постанова - скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, по АДРЕСА_1 та №1а, які спарені.

Рішенням Рівненської міської ради №1013 від 10.08.1959 року кожному із власників спарених будинків було виділено в користування по 400 м кв. земельної ділянки ( правовідносини на час прийняття рішення регулювались Постановою Ради Міністрів України від 07.09.1948 року № 1974 "Про індивідуальне житлове будівництво").

Рішенням народного суду м. Ровно від 29.09.1975 року здійснено виділ спадкової частини домоволодіння на користь спадкоємців:

-ОСОБА_7,- частка якої визначена судом в 64,5%

-ОСОБА_8, частка якої визначена в 35,5%

У квітні 1976 року за договором купівлі-продажу частина домоволодіння ОСОБА_7 була відчужена ОСОБА_9, матері відповідача ОСОБА_4

Таким чином, станом на жовтень 1994 року співвласниками будинку були ОСОБА_9 та ОСОБА_8

До введення в дію Земельного кодексу України в редакції 1990 року, статтями 90,101 ЗК в редакції 1970 року передбачалося, що разом із правом власності на жилий будинок до громадянина переходило право користування земельною ділянкою, якщо будинок був розташований на землях міста.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року право користування або право власності на землю виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Рішенням Рівненської міської ради №10 від 25.10.1994 року ОСОБА_8 передано у приватну власність 542 м кв. земельної ділянки по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, спадщину прийняв її син ОСОБА_4 ( т.1 а.с.188)

Рішенням Рівненської міської ради №59 від 02.12.1998 року (додаток№1) передано у приватну власність безоплатно для будівництва і обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 земельну ділянку площею 391 м кв. (т.1 а.с.184)

Рішенням Рівненської міської ради №146 від 03.06.1999 року " Про внесення змін до рішення Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року №59 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування" на підставі заяви ОСОБА_8 та рішення Рівненського міського суду від 24.12.1990 року внесено зміни до додатку №1 до рішення №59 від 02.12.1998 року і передано у приватну власність безоплатно ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 258 м кв. (т.1 а.с. 185).

З 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості),

Рішенням Рівненського міського суду від 20.11.2002 року задоволено позов ОСОБА_8 ( звернення з позовом до ОСОБА_9 в січні 1988 року , після смерті відповідачки у справу вступив правонаступник ОСОБА_4) і на підставі рішень Рівненської міськради № 10 від 25.10.1994 року та № 146 від 03.06.1999 року, якими у приватну власність сторін передано земельні ділянки площею 258 м кв. та 542 м кв., земельні ділянки виділено в натурі, відповідно до варіанту поділу, запропонованому будівельно-технічної експертизи(т.1 а.с.3).

Рішення суду набрало чинності у встановленому законом порядку.

На підставі Рішення міськради № 10 від 25.10.1994 року та рішення суду від 20.11.2002 року, 24 лютого 2005 року ОСОБА_8 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0542 м кв. АДРЕСА_1 (т. а.с. 222).

У вересні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до Рівненського міського голови із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки площею 293 м кв. по АДРЕСА_1 та внесення змін до рішення міськради №146 від 03.06.1999 року(т.1 а.с.187)

Рішенням Рівненської міської ради № 1692 від 27 жовтня 2005 року " Про передачу земельних ділянок у приватну власність та в оренду, скасування окремих пунктів рішень Рівненської міської ради та внесення змін до них" (п.17) внесено зміни в п.1 рішення Рівненської міської ради №146 від 03 червня 1999 року " Про внесення змін до рішення Рівненської міської ради від 02 грудня 1998 року №59 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування", замінивши вказану в ньому площу земельної ділянки на АДРЕСА_1, переданої в приватну власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель і споруд, з 258 м кв. на 293 м кв. (т.1 а.с.186-187).

20 лютого 2006 року ОСОБА_4 на підставі рішення Рівненської міської ради №1692 від 27.10.2005 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0293 м кв. (т.1 а.с.2)

11 квітня 2006 року померла ОСОБА_8. Свідоцтво про право на спадщину за законом отримано її дочкою, позивачем у справі ОСОБА_3 22 січня 2008 року.

Згідно виданих свідоцтв, спадкове майно складається з права приватної власності на будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 542 м кв.(т.1 а.с.280-281).

У зв"язку із вступом у спадкові права ОСОБА_3, між нею та ОСОБА_4 виник спір щодо порядку землекористування.В процесі розгляду справи, ОСОБА_4 вказував на правомірність землекористування, посилаючись на Державний акт , виданий на підставі рішення міськради №1692 від 27.10.2005 року.

Відтак, ознайомившись із поданим Державним актом, встановивши факт збільшення земельної ділянки ОСОБА_4, позивач оскаржила до суду рішення Рівненської міської ради, як таке, що порушує її права.

Колегія суддів вважає, що з огляду на приписи ст.99 КАС України, ОСОБА_3 не пропустила строк звернення до суду, звертаючись до суду за захистом порушеного права з даним позовом.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3, місцевий суд виходив з того, оскаржуване рішення прийняте міською радою, як суб'єктом владних повноважень , на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України , а крім того, на момент його прийняття позивач не була власником земельної ділянки, а тому її права чи інтереси цим рішенням не порушуються.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною десятою статті 59 зазначеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз наведених положень законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого врядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

У той же час у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Конституційний Суд України в п.4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Крім того, у п. 5 Рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Колегія суддів вважає, що вказане рішення Конституційного Суду України підлягає застосуванню і до даних правовідносин, оскільки в ньому надано тлумачення щодо неможливості скасування органом державної влади рішення, на підставі якого виникли певні суб'єктивні права та інтереси. Вказане кореспондується і з позицією Верховного суду України під час розгляду аналогічних справ.

У справі , що переглядається, суд встановив, що Рівненська міська рада рішенням № 146 від 03 червня 1999 року передала у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3земельні ділянки .

Дане рішення міської ради покладено в основу рішення Рівненського міського суду від 20.11.2002 року , яким проведено виділ належних на праві власності земельних ділянок в натурі між ОСОБА_4 та ОСОБА_8

На момент прийняття оскаржуваного рішення, ОСОБА_8 на підставі судового рішення від 20.11.2002 року був отриманий Державний акт на право власності на земельну ділянку .

Отже, таке рішення є ненормативним правовим актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, тому не може бути в подальшому скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування.

За юридичними наслідками рішення відносяться до правоконстатуючих актів (констатують факт надання згоди, затвердження), та є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпало свою дію одночасно з його прийняттям.

Вносячи рішенням №1692 від 27.10.2005 року зміни до прийнятого у 1999 році рішення №146, міська рада, фактично нівелювала судове рішення від 20.11.2002 року, яке ґрунтується на рішенні №146 від 03.06.1999 року.

Таким чином, висновок суду першої інстанції у справі, що переглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 6 червня 2011 р. № 21-50а11, прийнятій після перегляду судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог чинного законодавства, Державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) та від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-93цс13).

Згідно зі статтею 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до вимог частини першої статті 155 ЗК у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Ураховуючи, що рішення відповідача №146 від 03 червня 1999 року є актом одноразового застосування, який вичерпує свою дію фактом його виконання, і тому воно не може бути скасовано чи змінено відповідачем після його виконання, та те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено, що , приймаючи оскаржуване рішення він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення є законними та обґрунтованими. Виданий на підставі зазначеного рішення Державний акт на право власності на земельну ділянку слід визнати недійсним.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги з викладених мотивів.

Оскільки приписи ст.198 КАС України не містять права суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції скасувати постанову суду і справу направити на новий судовий розгляд, апеляційна скарга ОСОБА_3 задовільняється частково.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "19" червня 2014 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задовольнити.

Пункт 17 Рішення Рівненської міської ради №1692 від 27 жовтня 2005 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та в оренду, скасування окремих пунктів рішень Рівненської міської ради та внесення змін до них",- с к а с у в а т и .

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 692325, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Рівненської міської ради №1692 від 27 жовтня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0293 га у АДРЕСА_1- визнати недійсним.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: І.Ф.Бондарчук

С.М.Хаюк

Повний текст cудового рішення виготовлено "06" жовтня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу: Рівненська міська рада Рівненської області вул. Соборна, 12-А,м.Рівне,Рівненська область,33000

4- відповідачу:ОСОБА_4 АДРЕСА_1

5- представнику відповідача: ОСОБА_10, АДРЕСА_3 - ,