Рішення № 40794326, 01.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/162/14 01.10.14

За позовомПершого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Київпарктранс»пророзірвання договору, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків у розмірі 37 479,00 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача 1:Телицька В.А.від позивача 2:не з'явивсявід позивача 3:не з'явивсявід відповідача:Глущенко М.М.від прокуратури:Бєрова О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (надалі - «Підприємство») звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпарктранс» (надалі - «Товариство») про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків у розмірі 37 479,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/146 від 21.12.2012 р., у зв'язку з чим прокурор вказує на наявність підстав для розірвання такого договору та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку. Крім того, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 37 479,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.01.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 29.01.2014 р.

27.01.2014 р. до канцелярії суду від прокурора надійшло клопотання про призначення судової експертизи у справі №910/162/14.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. призначено у справі судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, а також зупинено провадження у справі до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

23.05.2014 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про проведення судової експертизи, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. поновлено провадження у справі №910/162/14 та призначено її до розгляду на 26.06.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суд міста Києва від 23.06.2014 р. справу № 910/162/14 передано для розгляду судді Бойко Р.В., у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2014 р. розгляд справи призначено на 04.08.2014 р.

04.08.2014 р. від представника відповідача до канцелярії суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких відповідач вказував на недоведеність прокурором факту порушення відповідачем зобов'язань за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/146 від 21.12.2012 р., що мало б наслідком розірвання вказаного договору, повернення земельної ділянки та стягнення збитків.

Розпорядженням Голови господарського суд міста Києва від 04.08.2014 р. справу № 910/162/14 передано для розгляду судді Босому В.П., у зв'язку з його поверненням з відпустки.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 04.08.2014 р., 18.08.2014 р. та 08.09.2014 р. розгляд справи відкладався на 18.08.2014 р., 08.09.2014 р. та 01.10.2014 р. відповідно.

В судове засідання прокурор та представник позивача 1 з'явилися, вимоги ухвал суду виконали, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали повністю.

Представники позивачів 2 та 3 в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №31352375 та №31352367 відповідно.

Представник відповідача в судовому засіданні надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012 р. між Підприємством (сторона-1) та Товариством (сторона-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/146 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору сторона-1 надає за плату право на організацію та експлуатацію 50 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Азербайджанська перетин вул. Червоногвардійська, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що сторона-2 набуває право на організацію об'єкту з моменту набрання чинності даним договором.

Згідно з п. 6.1 Договору в редакції додаткової угоди №3 від 15.07.2014 р., цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 р. і діє до 31.12.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із грубим порушенням, на думку прокурора, відповідачем зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим прокурор вказує на необхідність розірвання Договору та зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем 3 відповідачеві права на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Азербайджанська перетин вул. Червоногвардійська, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 6.4 Договору сторона-1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у разі несплати стороною-2 послуг сторони-1 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу; у разі грубого або систематичного порушення умов договору; у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умов договору.

Прокурор в позовній заяві вказує, що підставою для розірвання Договору є істотне та грубе порушення договірних зобов'язань, що полягає в організації та експлуатації паркувальних місць більше ніж передбачено Договором.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що за змістом п. 4.3 Договору факт невиконання або неналежного виконання зазначених у п. 4.2 умов Договору підтверджується відповідним актом, складеним стороною-1 та, за можливості, має бути зафіксований технічними засобами з зазначенням дати та часу складання.

Відтак, саме такі документи мають бути допустимими доказами для доведення спірної обставини.

Наданий прокурором акт обстеження паркувального майданчика від 25.07.2013 р. не приймається судом в якості належного доказу порушення відповідачем умов Договору в частині експлуатації більшої кількості місць паркування, оскільки з такого акту вбачається зайняття автомобілями станом на момент проведення перевірки 37 паркувальних місць, в той час як умовами Договору передбачено більшу кількість місць - 56.

При цьому, будь-яких інших актів, складання яких передбачено п. 4.3 договору, та які б підтверджували невиконання або неналежне виконання сторонами умов договору, ані прокурором, ані позивачами до суду надано не було.

За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність прокурором належним чином факту порушення відповідачем умов Договору, з наявністю якого приписи ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та п. 6.4 Договору пов'язують можливість дострокового його розірвання на вимогу Підприємства.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора в частині розірвання Договору задоволенню не підлягають.

Крім того, прокурор просить зобов'язати Товариство звільнити земельну ділянку за адресою: м. Київ, на перетині вул. Азербайджанська та вул. Червоногвардійська, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути таку земельну ділянку Підприємству.

Згідно з п. 6.7 Договору після припинення або розірвання Договору (окрім випадку оформлення права власності/права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку) сторона-2 втрачає право на експлуатацію об'єкту. Сторона-2 зобов'язана не пізніше дати припинення/розірвання даного договору звільнити ділянку, на якій розташований об'єкт.

З урахуванням того, що на момент розгляду даної справи термін дії Договору не закінчився, а судом не встановлено підстав, з яким вимоги чинного законодавства України пов'язують можливість його дострокового розірвання, позов прокурора в частині зобов'язання Товариства звільнити спірну земельну ділянку та повернення її Підприємству задоволенню не підлягає.

Також прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 37 479,00 грн.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Разом з тим, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Прокурором в позовній заяві було вказано, що внаслідок експлуатації відповідачем більшої кількості місць для паркування (118), ніж передбачено Договором (56), у період з 01.01.2013 р. по 03.04.2013 р. Підприємству було завдано збитків у розмірі 37 479,00 грн., які були розраховані за формулою: 6,50 грн.*93 дні*62 місця для паркування.

При цьому суд приходить до висновку, що прокурором та позивачами належних доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди до суду не надано з огляду на наступне.

В обґрунтування факту вини та протиправної поведінки відповідача прокурор посилається на відомості, що містяться в рапорті оперативного уповноваженого відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві та довідці Державної фінансової інспекції в місті Києві №23-11-17-17/5374 від 17.04.2013 р.

Проте, зазначені документи не можуть бути належними доказами використання відповідачем більшої кількості місць для паркування ніж передбачено договором, у зв'язку зі значними недоліками допущеними при їх складанні (відсутність у рапорті дати здійснення перевірки, розміру площі автостоянки). Довідка ж Державної фінансової інспекції в місті Києві від 17.04.2013 р. взагалі складена без будь-яких додатково встановлених обставин та лише на підставі рапорту.

Крім того,за змістом п. 4.3 Договору саме акти, складені стороною - 1, мають бути допустимими доказами для доведення спірної обставини. При цьому, як уже було встановлено судом, вказаних актів, складання яких передбачено п. 4.3 договору, матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи викладене, доводи прокурора про порушення відповідачем умов договору в частині використання більшої кількості місць для паркування ніж ним передбачено відхиляються судом як безпідставні.

Наведені обставини свідчать про недоведеність прокурором та позивачами як наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, так і обґрунтованого розрахунку їх розміру, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів збитків у розмірі 37 479,00 грн.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» необхідно відмовити у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Таким чином, з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача 3, оскільки спір виник з його вини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» відмовити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; ідентифікаційний код 35210739) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 014 (чотири тисячі чотирнадцять) грн. 50 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.10.2014 р.

Суддя В.П. Босий