Постанова № 40792557, 29.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року № 813/4923/14

о 10 год. 22 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, представник - Синявська - Чаус О.О.до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтуся», представник - не прибувпро стягнення заборгованості в сумі 11826,00 грн.

Позивач - Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України». Також згідно акту Територіально інспекції з питань праці у Львівській області з питань додержання відповідачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2013 році становила 20 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб. Норматив робочих місця для працевлаштування інвалідів в 2013 році для відповідача становив - 1 особу. Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача за 2013 рік становила 11520,00 грн., відповідно, сума адміністративно - господарських санкцій становить 11520,00 грн. Позивач також зазначає, що останнім днем сплати адміністративно - господарських санкцій є 15 квітня 2014 року, а тому сума пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій за період з 16.04.2014 року по 09.07.2014 року (85 днів) становить 306,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд задоволити позов повністю з підстав зазначених у позовній заяві.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву в якому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити з підстав, що гр. ОСОБА_2 якій встановлена інвалідність, з 17.03.2002 року та на час проведення перевірки - 23.05.2014 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Нафтуся», що свідчить про не порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині забезпечення нормативу робочих місць інвалідів.

Відповідач прибуття повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неприбуття не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за № 00070806.

Заслухавши пояснення представника позивача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

22-23.05.2014 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області проведено перевірку відповідача додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складено акт № 13-24-008/0551. Проведеною перевіркою, а також довідками до акту перевірки № 13-24-008/0551 підтверджується, що середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2013 році становила 20 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» № 875-ХІІ від 21.03.1991 року із змінами і доповненнями, Кодексом адміністративного судочинства України.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Згідно ч. 3 ст. 18 цього ж Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18-1 цього ж Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 19 цього ж Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього ж Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ст. 20 цього ж Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього ж Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього ж Закону.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом не враховуються пояснення представника позивача про те, що робота гр. ОСОБА_2 в режимі неповного робочого дня та неповного робочого тижня свідчить про невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2013 рік, оскільки вказане, не пов'язане із фактом працевлаштування інваліда. Робота неповний робочий день чи тиждень впливає на характер та розмір оплату праці, а не на працевлаштування працівника.

Вказане, на думку суду, свідчить про вжиття відповідачем всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів та створення для них робочих місць, зокрема у 2013 році відповідачем працевлаштовано одного інваліда, про що відповідачем своєчасно надавалися відповідна звітність, що по суті не заперечується самим позивачем.

Відтак, з врахуванням вищенаведеного, судом в цілому не враховуються обґрунтування позивачем та його представником позовних вимог, оскільки відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування гр. ОСОБА_2 якій встановлена інвалідність, що також підтверджується і актом перевірки проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог суду не надав.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтуся» про стягнення заборгованості в сумі 11826,00 грн. задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат згідно ст. 94 КАС України не застосовується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України. Постанова складена у повному обсязі 06.10.2014 року.

Суддя Гавдик З.В.