Ухвала суду № 40792177, 01.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/911/14-ц 01.10.2014 01.10.2014 01.10.2014

Провадження №22-ц/784/2047/14 Головуючий першої інстанції: Кірімова О.М.

Категорія -39 Доповідач апеляційної інстанції: Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Галущенка О.І.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

з участю:

- позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

- відповідачки ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2014 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6, про визнання недійсною відмови від спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

встановила:

27 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсною відмови від спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позивач вказувала, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року її батька ОСОБА_7 оголошено померлим. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,13 га для обслуговування житлового будинку, що розташована за цією ж адресою.

25 жовтня 2011 року вона, на переконання своєї бабусі ОСОБА_4, яка тривалий час була її опікуном і якій вона довіряла, нотаріусу подала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь відповідачки, оскільки остання пообіцяла після оформлення нею спадщини подарувати їй вказаний житловий будинок. Проте, одержавши свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_4 своєї обіцянки не виконала та перешкоджала їй у володінні та користуванні спадковим майном.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила на підставі ст.ст. 229, 230 ЦК України визнати відмову від прийняття спадщини недійсною та визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки пропустила його з поважних причин.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилалася на безпідставність позову та виникнення цього спору у зв'язку з її неприязними стосунками із співмешканцем позивачки.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати на ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

-2-

В запереченнях на апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_4 та приватний нотаріус ОСОБА_6, посилалися на її безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з недоведеності позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Згідно з п. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. ст. 225, 229-231, 233 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, з підстав якої було заявлено позов, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до ст. ст. 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 18 жовтня 2011 року, оголошено ОСОБА_7 померлим (а.с.6).

-3-

25 жовтня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області вчинено актовий запис за № 6 та видане свідоцтво про смерть спадкодавця (а.с.28).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинок АДРЕСА_1 та 0,13 га земельної ділянки за цією ж адресою.

Згідно спадкової справи, заповіт ОСОБА_7 не складався.

В силу ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями першої черги за законом є донька спадкодавця позивачка ОСОБА_2 та його мати - відповідачка ОСОБА_4

Відповідно до ст.ст. 1269, 1270 ЦК України 25 жовтня 2011 року відповідачка ОСОБА_4 подала до приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини (а.с. 21).

У той же день тому самому приватному нотаріусу позивачка ОСОБА_2 подала заяву про відмову від прийняття спадщини, яку протягом строку встановленого для її прийняття не відкликала (а.с. 23).

Як встановлено по справі і підтверджується самою позивачкою, ОСОБА_2 подала заяву про відмову від прийняття спадщини за умови, що після прийняття спадщини ОСОБА_4, остання за договором дарування подарує їй спадкове майно.

Матеріали справи не містять будь-які належні докази тому, що оспорювана позивачкою заява про відмову від прийняття спадщини була вчинена нею внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення та обману з боку відповідачки, в той час, як доказів протилежному у справі достатньо.

Як вбачається з нотаріально засвідченої заяви про відмову від прийняття спадщини від 25 жовтня 2011 року її зміст тексту не давали позивачці будь-яких сумнівів у правових наслідках, які вона за собою тягнула, тим більше, за роз'ясненням нотаріуса позивачці її суті.

При цьому волевиявлення позивачки було вільним та самостійним, оскільки нею повністю усвідомлювалися усі істотні обставини вчинюваних нею дій, її волевиявлення було спрямоване саме на досягнення певного визначеного результату - подальше оформлення відповідачкою спадщини.

Крім того, позивачці було роз'яснено зміст та наслідки ст.ст.1273-1275 ЦК України, що остання засвідчила власноручним підписом.

Згідно ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень.

Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Отже, подання позивачкою оспорюваної нею заяви з наведених та підтверджених нею мотивів не може бути підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною як вчиненою під впливом помилки та обману. Позивачкою не доведено її помилка щодо обставин вчиненого правочину та істотність значення обставин, щодо яких її було, як вона зазначала, введено в оману.

Отже, суд першої інстанції, врахувавши вищезазначені обставини та відповідно до вимог ч. 5 ст. 1273 ЦК України, дійшов вірного висновку про недоведеність вчинення оспорюваного ОСОБА_2 правочину під впливом помилки та обману з боку ОСОБА_4

За такого висновки суду є обґрунтованими та відповідають обставинам справи.

Оскільки вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є похідними, то вони також не підлягали до задоволення.

-4-

За таких обставин, суд першої інстанції повно з'ясував обставини, які мають значення для справи та його висновки відповідають обставинам справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: