Постанова № 40790612, 02.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/569/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про скасування постанов про стягнення виконавчого збору,

за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 (надалі-позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанови державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі-відповідач, Заводський відділ ДВС) від 04 грудня 2013 року «Про стягнення з боржника виконавчого збору», винесених у виконавчих провадженнях № 408 981 27 та № 408 720 13 в частині стягнення з позивача виконавчого збору, в сумі 72 638,54 грн. та 52 371,31 грн. відповідно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що примусове стягнення на предмет іпотеки не може здійснюватись боржником самостійно.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, не було досліджено всі обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Зокрема апелянтом зазначено, порушення норм матеріального права полягає у неврахуванні судом першої інстанції вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотеку».

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, у відповідності до положень п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, у зв'язку із неявкою сторін, належним чином сповіщених про день, час та місце розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Матеріалами справи встановлено, що рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 та 29 листопада 2012 року було задоволено позов ПАТ «Кредитпромбанк» (надалі-Банк) до ОСОБА_1 та вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку, шляхом проведення прилюдних торгів (а.с.9-13).

Як вбачається з даних рішень, між Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено кредитні договори, за умовами яких позивач є майновим поручителем за кредитними зобов'язаннями вищезазначених осіб.

На забезпечення зобов'язань, ОСОБА_1 передав в іпотеку власне нерухоме майно, а саме квартири у м. Миколаєві.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 умов кредитних договорів, Банк в судовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1

На підставі вказаних рішень Заводського районного суду м. Миколаєва, видані виконавчі листи від 06 березня 2013 року, в яких зазначено звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18 травня 2007 року, укладеним між Банком та ОСОБА_1, а саме на двокімнатні квартири, шляхом проведення прилюдних торгів (а. с. 14-15).

Постановами про відкриття виконавчого провадження від 25 листопада 2013 року, відповідачем встановлено ОСОБА_1 строк до 02 грудня 2013 року для добровільного виконання рішення суду та вказано, що у разі невиконання позивачем рішення в добровільному порядку у встановлений строк, рішення буде виконано в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору (а.с.16-17).

У зв'язку з невиконанням рішення суду в добровільному порядку, державним виконавцем Заводського відділу ДВС, 04 грудня 2013 року прийнято постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за виконавчими провадженнями ВП № 408 981 27 та ВП № 408 720 13 в сумі 72 820,54 грн. та 52 385,74 грн. відповідно.

Сума виконавчого збору розрахована відповідачем відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», 10 % від суми вимог задоволених за рахунок звернення стягнення на квартири та 10 % від суми стягнутих з позивача судових витрат.

Позивач оскаржує постанови про стягнення виконавчого збору в частині сум 72 638,54 грн. та 52 371,31 грн., що складається з 10-ти % від вимог, які суд вирішив задовольнити за рахунок звернення стягнення на квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не виконав рішення суду в добровільному порядку, а тому відповідачем на підставі Закону України «Про виконавче провадження» правомірно стягнуто виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу, який визначений в судових рішеннях.

Також судом зазначено, що ч. 2 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік випадків, у разі яких виконавчий збір не стягується.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає необгрунтованою правову позицію суду першої інстанції щодо відповідності рішення державної виконавчої служби нормам Закону України «Про виконавче провадження».

До такого висновку, колегія суддів дійшла, керуючись наступним.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби регулюється ст. 181 КАС України.

Зокрема абз.1 ч.2 вказаної статті встановлює право учасників виконавчого провадження у десятиденний строк оскаржити дії державного виконавця.

Позивач звернувся до суду про скасування постанов про стягнення виконавчого збору 28 лютого 2014 року, при цьому отримавши їх 26 лютого 2014 року, а, отже, в межах строку звернення до суду.

Стаття 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон № 606), передбачає обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ та протягом трьох робочих днів відкрити виконавче провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (абз.2 ч.2 ст.25 Закону № 606).

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 606, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом (ч.1 ст.28 Закону № 606).

Тобто, аналізуючи вказані норми Закону № 606, виконавчий збір нараховується на суму, яка не була сплачена добровільно в установлений державним виконавцем строк.

Проте, як вбачається з виконавчих листів від 06 березня 2013 року ОСОБА_1 не повинен сплачувати будь-які суми або передавати майно в погашення боргу, предметом вказаних виконавчих листів є виключно стягнення на предмет іпотеки, шляхом прилюдних торгів.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог, установлених Законом України «Про іпотеку».

Державний виконавець у разі примусового звернення стягнення на предмет іпотеки зобов'язаний здійснювати таке стягнення з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч.8 ст.54 Закону № 606).

Отже, аналізуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів вважає, що стягнення на предмет іпотеки, шляхом прилюдних торгів є особливим видом виконавчого провадження, яке потребує аналізу інших законів, крім Закону України «Про виконавче провадження». При виконанні даних рішень, державний виконавець повинен керуватися Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше передбачено рішенням суду шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом № 606, з дотриманням вимог цього Закону.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 та 29 листопада 2012 року, на підставі яких видано виконавчі листи, не є рішеннями про стягнення коштів або передачу майна, а є стягненням на предмет іпотеки, що за своєю природою унеможливлює в добровільному порядку його виконати, так як тільки державний виконавець може звернути стягнення на майно боржника, шляхом проведення прилюдних торгів.

За таких обставин справи, висновок суду першої інстанції про правомірність дій Заводського відділу ДВС про стягнення виконавчого збору з позивача є незаконним, а постанова ухвалена без дослідження усіх обставин справи.

Отже, враховуючи, що суд першої інстанції зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, ухвалене судове рішення, на підставі ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про скасування постанов про стягнення виконавчого збору - задовольнити.

Скасувати постанову державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 04 грудня 2013 року «про стягнення з боржника виконавчого збору», винесену у виконавчому провадженні № 408 981 27 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 72 638,54 грн.

Скасувати постанову державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 04 грудня 2013 року «про стягнення з боржника виконавчого збору», винесену у виконавчому провадженні № 408 720 13 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 52 371,31 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова