Ухвала суду № 40790421, 06.10.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

06 жовтня 2014 р. Справа № 802/3533/14-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс Михайло Богданович розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: прокуратури Вінницької області, слідчого управління ВМВ УМВС України у Вінницькій області

про: визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, слідчого управління ВМВ УМВС України у Вінницькій області. У позовній заяві позивач просить визнати бездіяльність відповідачів та зобов'язати відшкодувати витрати пов'язані з викликом в якості свідка по кримінальному провадженню.

Розглянувши матеріали позовної заяви, приходжу до висновку, що заявлений позивачем позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однак, при визначенні юрисдикції суду необхідно враховувати характер та предмет спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, а також суб'єктний склад сторін.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою цієї статті, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Категорії спорів, що складають предмет адміністративної юрисдикції, наведені у частині другій статті 17 КАС України.

Так, відповідно до положень вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх управлінських функцій. Тобто, для наявності публічно-правового спору потрібен обов'язковий його елемент - зв'язок між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушенням прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації функцій владним органом.

Водночас органи досудового розслідування та прокуратури під час здійснення слідчих та інших процесуальних дій в межах кримінального провадження, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції з метою виконання завдань покладених процесуальним законом - Кримінальним процесуальним кодексом України.

Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування врегульований параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що звертався із заявою про відшкодування йому витрат, пов'язаних з викликом в якості свідка у кримінальному провадженні № 42013010010000425, однак 04.08.2014 року від прокуратури Вінницької області отримав рішення про відмову у виплаті такої компенсації.

Крім того, позивач посилається на те, що 23.01.2014 року звертався до керівника УМВС України у Вінницькій області із заявою про відшкодування витрат пов'язаних з викликом в якості свідка у кримінальному провадженні №12014020010000292, однак 19.05.2014 року отримав рішення про відмову у виплаті такої компенсації.

Як зазначалося порядок кримінального провадження в тому числі розподілу судових витрат, компетенція слідчих, а також процедура оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 133 КПК України, слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.

Частиною 1 ст. 122 КПК України встановлено, що витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 7 Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710, передбачено, що у кримінальних провадженнях і справах про адміністративні правопорушення виплати, зазначені в пункті 1 цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі (Пунктом 1 Інструкції передбачено в тому числі компенсацію вартості проїзду до місця виклику і назад).

Системний аналіз вказаних норм кримінально - процесуального законодавства свідчить про те, що вирішення питання про розподіл судових витрат при здійсненні кримінального провадження належить до сфери кримінально-процесуальних правовідносин, а тому дії та рішення органів досудового слідства з цього приводу носять кримінально - процесуальний характер.

Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 визначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

Таким чином, спірні відносини, які виникли між ОСОБА_1 та прокуратурою Вінницької області, слідчого управління ВМВ УМВС України у Вінницькій області є такими, що стосуються здійснення процесуальних дій щодо розподілу судових витрат в рамках кримінальних проваджень, а тому не пов'язані із здійсненням владних управлінських функцій суб'єктів владних повноважень - відповідачів за позовною заявою.

Так, відповідачі у межах спірних правовідносин здійснюють особливі процесуальні повноваження щодо розподілу судових витрат у кримінальному провадженні, а не владні управлінські функції, що виключає можливість розгляду справи у межах адміністративного судочинства. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність суб'єктів кримінально - процесуальних правовідносин, має свої особливості, та не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що позивач, як учасник кримінального провадження (свідок), оскаржує бездіяльність прокуратури Вінницької області, слідчого управління ВМВ УМВС України у Вінницькій області при проведенні досудового розслідування, вчинені у правовідносинах врегульованих нормами кримінально-процесуального законодавства, слід звернути увагу, що такі можуть бути оскаржені та підлягають розгляду виключно у порядку кримінального судочинства, що виключає можливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, вважаю за необхідне роз'яснити позивачу, що згідно ст.7 Закону України "Про судовий збір" він має право звернутись до суду з метою поверненням сплаченого судового збору після набрання законної сили ухвалою про відмову у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 109, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, слідчого управління ВМВ УМВС України у Вінницькій області про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Богоніс Михайло Богданович