Постанова № 40784093, 01.10.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2014 року Справа № 813/4190/14

16 год.02 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

позивач ОСОБА_1,

від позивача ОСОБА_4.,

від відповідача Краснопольська Ю.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Львівської митниці Міндоходів.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів (далі - відповідач, Львівська митниця), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 562-0 від 26.05.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Броди»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на його думку, наказ Львівської митниці № 562-0 від 26.05.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1.» є протиправним, прийнятим з порушенням процедури звільнення передбаченої нормами Кодексу законів про працю України, а також таким, що порушує передбачене ст. 43 Конституції України право на працю позивача. Зокрема, при звільненні позивача йому не запропоновано жодної іншої роботи (посади). На думку позивача, єдиною причиною для прийняття спірного наказу була довідка до акту огляду МСЕК, відповідно до якої ОСОБА_1 встановлено інвалідність, однак така не є підставою для звільнення відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Крім того, відсутні як будь-які інші медичні висновки (крім довідки до акта огляду МСЕК), так і фіксування працедавцем випадків неможливості виконання позивачем покладених на нього трудових обов'язків.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях /а.с.21-24/ та додаткових поясненнях /а.с.82-83/. Зазначив, що підставою для винесення наказу № 562-о став висновок міжрайонної спеціалізованої кардіологічної МСЕК № 2 від 25.10.2013 року, яким позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та у висновку про умови та характер праці зазначено «обмеження фізичних та психоемоційних навантажень, рекомендована праця в кабінетних умовах». Пояснив, що відмова в укладенні трудового договору з працівником або в його просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів. Відповідно до службової записки від 22.05.2014 року у Львівській митниці Міндоходів відсутні посади, на яких не передбачено фізичних та психоемоційних навантажень в порівнянні з посадою, яку обіймав ОСОБА_1, а тому відповідач не мав змоги перевести позивача на іншу роботу. Також ствердив, що посада, на яку хоче поновитися позивач вимагає від працівника фізичних, розумових та психоемоційних зусиль, є оперативною, в нічний час, з виходом на роботу у вихідні та святкові дні, таким чином потребує додаткових фізичних зусиль та психологічної стійкості. Крім того, позивач буде змушений працювати на відкритому повітрі, із можливими складними погодними умовами та навантаженнями на опорно-рухову систему, що категорично заборонено позивачу. З врахуванням положень Посадової інструкції старшого інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів, Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Львівської митниці Міндоходів, вважає, що відсутні підстави, що надають можливість позивачу обіймати посади у Львівській митниці Міндоходів через вади здоров'я. Таким чином, враховуючи не лише юридичні підстави, а й медичні протипоказання, звільнення позивача є правомірним та проведеним відповідно до законодавчо визначеної процедури. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Суд заслухав пояснення позивача та його представника, заперечення представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та, -

в с т а н о в и в :

Постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/8839/13-а від 18.03.2014 року визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів № 600-о від 28.10.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора митного поста «Броди» Львівської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів з 29.10.2013 року. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь позивача середній заробіток за період з 29.10.2013 року по 18.03.2014 року в розмірі 15076,00 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства /а.с.7-10/.

Відповідно до наказу № 562-о від 26.05.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1.» у зв'язку із встановленням під час обстеження міжрайонною кардіологічною МСЕК № 2 ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи та висновку про умови та характер праці: «обмеження фізичних та психоемоційних навантажень», неможливістю забезпечити у Львівській митниці Міндоходів ОСОБА_1 іншою роботою, яка б відповідала висновку, керуючись п. 2 ст. 40 КЗпП України, 26.05.2014 року позивача звільнено з посади старшого державного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів, відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я. При цьому підставою звільнення зазначено висновок міжрайонної спеціалізованої кардіологічної МСЕК № 2 Серія 10 ААБ № 143671 від 25.10.2013 року /а.с.11-12/.

Позивач, вважаючи такий наказ протиправним, прийнятим з порушення встановленої трудовим законодавством процедури, звернувся з позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 17 КАС України, поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначаються Кодексом законів про працю України № 322-VIII від 10.01.1972 року із наступними змінами та доповненнями (далі - КЗпП України).

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, такий регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, на переконання суду, правомірним може вважатись звільнення, у відповідно до наведеної норми, якщо внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести його за згодою на іншу роботу.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом встановлено, зо ОСОБА_1 з 30.05.1989 року працює на державній службі в митних органах України /а.с.60/.

29.10.2013 року в трудовій книжці ОСОБА_1 здійснено запис № 40 відповідно до якого запис за № 39 (звільнений із займаної посади у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників Львівської митниці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України від 28.10.2013 року) є недійсним. Поновлений на посаді старшого державного інспектора митного поста «Броди» на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року, про що винесено наказ № 560-о від 26.05.2014 року /а.с.70-71/.

З трудової книжки позивача встановлено, що цього ж дня за № 41 здійснено запис про звільнення з посади позивача відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, про що винесено наказ № 562-о від 26.05.2014 року а.с.62-71/.

Зі змісту наказу № 562-о від 26.05.2014 року встановлено, що ОСОБА_1, звільнено з роботи 26.05.2014 року з посади старшого державного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів, відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я /а.с.11/.

Підставами для видання наказу про звільнення були встановлення під час обстеження міжрайонною спеціалізованою кардіологічною МСЕК № 2 ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи та висновку про умови та характер праці: «Обмеження фізичних та психоемоційних навантажень, рекомендована праця в кабінетних умовах».

Позивачем до матеріалів справи також долучено довідку до акта огляду МСЕК 143671 Серії 10 ААБ від 25.10.2013 року, відповідно до якої позивачу визначено ІІ групу інвалідності.

Слід зазначити, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 року з наступними змінами та доповненнями.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначаються Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджене цією ж постановою Кабінету Міністрів України (далі - Положення).

Відповідно до п. 27 цього Положення підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

- обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

- обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

- обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;

- обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

- обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;

- обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

- обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.

Інваліди II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Представником відповідача надано пояснення, що враховуючи необхідність постійного наполегливого вивчення законодавства України, самостійного та своєчасного ознайомлення з нормативними документами, постійної необхідності підвищення рівня професійної кваліфікації, необхідності працювати на відкритому повітрі із можливими складними погодними умовами та навантаженням на опорно-руховий механізм; обов'язком постійного спілкування з громадянами під час митного контролю з покликаннями на Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Львівської митниці, а також посадову інструкцію старшого державного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів, зазначив, що така оперативна робота категорично заборонена позивачу, згідно висновку МСЕК, якою визначені вищевказані рекомендації, та що медичні протипоказання для роботи ОСОБА_1 на раніше займаній ним посаді є очевидними. Крім того звернув увагу суду на те, що до матеріалів справи долучено службову записку № 13- 70-03-02/34-191-ЕП від 22.05.2014 року відповідно до якої на Львівській митниці Міндоходів немає посад, робота на яких не передбачає фізичних та психоемоційних навантажень в порівнянні з посадою старшого державного інспектора митного поста «Броди», тому неможливо запропонувати ОСОБА_1 у Львівській митниці Міндоходів іншу роботу, яка б відповідала висновку МСЕК /а.с.52/.

Суд зважає на такі пояснення, однак враховує наступне.

Позивач звільнений з посади згідно з записом у трудовій книжці 26.05.2014 року. Тому доцільність складення службової записки про відсутність посад робота на яких передбачає фізичні та психоемоційні навантаження в порівнянні з посадою старшого державного інспектора митного поста «Броди» станом на 22.05.2014 року суду не доведено, а представником відповідача жодних пояснень з цього приводу не надано. Також не надано пояснень якими критеріями керувався митний орган при встановленні переваг щодо фізичних та психоемоційних навантажень однією роботи перед іншою.

Крім того, згідно з службовою запискою № 13-70-04/45-417-ЕП від 24.07.2014 року /а.с.72/ встановлено, що станом на 26.05.2014 року у Львівській митниці Міндоходів було 107 вакантних посад згідно з переліком /а.с.73-76/ і 64 працівники Львівської митниці Міндоходів, які перебувають поза штатом.

Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 року визначено, звільнення інваліда без його згоди не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інваліда.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Листом Міністерства соціальної політики України від 22 липня 2013 року № 306/13/116-13 «Щодо звільнення у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі або посаді, яку він займає» надано роз'яснення, що п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає можливість звільнення у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі чи посаді, яку він обіймає, через недостатню кваліфікацію чи станом здоров'я, яке перешкоджає виконанню даної роботи. Підставою для розірвання трудового договору є саме виявлена невідповідність, виявом якої може бути неякісне виконання роботи, неналежне виконання трудових обов'язків з причин недостатньої кваліфікованості. Зокрема, для звільнення за відповідною статтею КЗпП України, як визначено у Листі, важливо, щоб неналежне виконання працівником трудових обов'язків обов'язків було наслідком недостатньої кваліфікації чи стану здоров'я, які свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов'язків і не є підставою для його звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З врахуванням встановлених вище обставин, оскільки працівника не допущено до фактичного виконання трудових обов'язків, не встановлено неякісного виконання трудових обов'язків, стійкого зниження працездатності працівника, не виявлено фактичних даних , які підтверджують що за станом здоров'я працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки як і небезпечності виконання ним трудових обов'язків для працівника чи інших людей, суд вважає, що видання такого наказу є передчасним.

Таким чином, на переконання суду, наявність довідки МСЕК із медичним висновком, який не містить застереження ні щодо посади старшого державного інспектора митного поста, ні щодо виконання обов'язків державного службовця загалом, сама по собі не є підтвердженням неможливості виконання ним своїх службових обов'язків чи небезпечності для інших осіб. Також відповідачем всупереч встановленого законом порядку п. 2 ч. 1 ст.40 КЗпП України, не запропоновано позивачеві переведення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки доказів неможливості виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків відповідачем не надано, звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося без пропозиції йому іншої роботи всупереч положенням ст. 40 КЗпП України, суд вважає, що звільнення позивача здійснено необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), упереджено, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований спірний наказ, та передчасно.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої він був звільнений , та стягнути на його користь заробіток за час вимушеного прогулу.

За наведених обставин, відповідно до ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді, з якої він був звільнений, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом взято до уваги середньоденну заробітну плату згідно з довідкою № 13-70-05/13-242 від 08.07.2014 року /а.с.51/, відповідно до якої така станом на день звільнення 26.05.2014 року становила 59,41 грн. без врахування обов'язкових платежів та податків, а також середньомісячну заробітну плату в розмірі 1218,00 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу (4 місяці та 4 дні) становить: 5109,64 грн. (1218,00 грн. x 4 міс. + 59,51 грн. x 4 дн.).

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КАС України судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ст. 94 КАС України, такі зі сторін не належить стягувати.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів № 562-0 від 26.05.2014 року "Про звільнення ОСОБА_1.".

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора митного поста "Броди" Львівської митниці Міндоходів з 26.05.2014 року.

4. Стягнути з Львівської митниці Міндоходів (79000, м. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 38700759) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 5109 (пять тисяч сто дев'ять) грн. 64 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням обов'язкових до сплати платежів.

5. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1218,00 грн. звернути до негайного виконання.

6. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст.254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2014 р. о 17:00 год.

Суддя Кравців О.Р.