Рішення № 40781588, 15.09.2014, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3068/14-ц

Провадження № 2/202/3491/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 вересня 2014 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого судді Зосименко С.Г.

при секретарі Котула А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у лютому 2014 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування недійсним та стягнення коштів посилаючись на те, що 30.03.2013 року відповідно до договору дарування він подарував відповідачці ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передав відповідачам зняті з депозитного рахунку кошти у сумі 140000 грн. Вважає, що договір дарування, як і передача коштів, був укладений під впливом обману зі сторони відповідачів. Просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчений 30 березня 2013 року завідуючою Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-1602, повернувши сторони у первісне становище; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2; поновити право власності та державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 140000 грн. та судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги. Вказала, що його хрещена мати - ОСОБА_4 та її дочка - ОСОБА_2 запропонували йому передати їм на зберігання кошти, які знаходилася на його депозитному рахунку у ПАТ КБ «Приватбанк» та правовстановлюючі документи на його квартиру АДРЕСА_1 мотивуючи це тим, що його рідна сестра начебто мала намір отримати половину всього майна. Позивач погодився на їх пропозицію, оскільки у них були добрі та довірчі стосунки, він є людиною юридично необізнаною. Відповідачі, скориставшись цим, безпідставно заволоділи його коштами та нерухомим майном. З цього приводу позивач звертався до Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області із заявою про вчинення злочину, де йому було надано висновок про те, що це цивільно-правові відносини. Тому позивач вимушений був звернутися до суду. Позивач весь час проживав у спірній квартирі та проживає на теперішній час.

Представник відповідачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що ніякого обману зі сторони відповідачки при укладанні договору дарування не було. Договір укладався при домовленості сторін, з волі дарувальника , без будь-якого примусу або введення в оману. Також позивачем на надано доказів передачі відповідачці грошових коштів без достатньої правової підстави. Тому просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, повідомлена належним чином. Причину неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлявсь належним чином.

Суд, заслухавши думку представників сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини. Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 06.06.2000 року, Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.2010 року серії ВРД № 399534 та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.2010 року серії ВРД № 399535, квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1.

13 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У судовому засіданні було встановлено, що позивач знайомий з відповідачами багато років. ОСОБА_4 є його хрещеною матір'ю, а ОСОБА_2 - це її дочка та троюрідна сестра позивача. У сторін за багато років спілкування склалися добрі та довірчі стосунки. На початку 2013 року відповідачі звернулися до позивача та розповіли йому, що його рідна сестра - ОСОБА_5, яка проживає в Республіці Білорусь, має намір отримати половину всього майна, яке залишилося йому у спадщину після смерті батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та тітки ОСОБА_8. Щоб не допустити цього він може передати їм на зберігання гроші у сумі 140000 грн., які знаходяться на депозитному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» та документи на квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому та в якій він проживає. Мотивували вони це тим, що позивач є інвалідом ІІ групи, часто хворіє і має дуже великий ризик втратити своє майно. У березні 2013 року відповідачі повідомили позивача, що вони домовилися з нотаріусом про укладання нотаріального договору на зберігання коштів. Позивач передав відповідачам документ на квартиру для зберігання, поїхав з ними до банку та зняв з депозитного рахунку кошти у сумі 140000 грн., які передав ОСОБА_2 та у нотаріуса підписав всі необхідні документи для збереження коштів на певний час. І коли у листопаді 2013 року позивач зателефонував відповідачам та попросив дати йому гроші, вони повідомили його, що він добровільно передав їм кошти та подарував квартиру. Після цього позивач у листопаді 2013 року звернувся до Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення. З висновку ДІМ СДІМ Індустріального РВ ДМУ УМВС у Дніпропетровській області від 11.11.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 140000 грн. за умовою, що остання поверне їх до осені 2013 року, яка гроші не повертає, однак дана подія не містить складу злочину і має характер цивільно-правових відносин.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 вказав, на те, що позивача він знає зі школи, знає що ОСОБА_4 - тітка позивача та хрещена мати. Сестра позивача, яка проживає в Республіці Білорусь, хотіла забрати у нього гроші та квартиру, тому він віддав гроші на зберігання тітці і розповідав, що підписав у нотаріуса документи, які не читав, бо був впевнений що це документи на гроші. Однак потім з'ясувалося, що він віддав не тільки гроші, а ще й свою квартиру. У квітні 2014 року свідок разом із позивачем був у нього на квартирі, коли прийшли відповідачі з сином та зятем. Вони увірвалися у квартиру, почалася бійка. Викликали міліцію. Відповідачі погрожували позивачу що відправлять його у будинок інвалідів. Він тепер боїться сам залишатися у квартирі. Позивач у присутності свідка телефонував ОСОБА_4 з проханням повернути йому кошти, вона йому відмовила.

Свідок ОСОБА_10 суду показав, що з позивачем він знайомий на протязі 17 років, підтримують дружні стосунки. Знає, що ОСОБА_4 - хрещена мати позивача. Знає що приїжджала сестра ОСОБА_1 з Білорусії та хотіла також отримати майно. Тому хрещена мати позивача запропонувала йому віддати їй гроші на зберігання, щоб не забрала сестра. Свідок був присутнім при розмові позивача з ОСОБА_4, коли вона йому це запропонувала. Однак потім позивачу стало відомо, що він віддав не тільки гроші, а ще й підписав договір дарування на квартиру, в якій він проживає.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 прийняла в дар спірну квартиру, однак нею не користується, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2, позивач весь час після укладання договору дарування своєї квартири проживав в ній, іншого житла він не має і тому суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст. ст. 230, 1212 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 11,30,61, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчений 30 березня 2013 року завідуючою Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-1602, повернувши сторони у первісне становище.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Поновити право власності та державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 140000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1887 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя С.Г. Зосименко