Рішення № 40781445, 01.10.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р.Справа № 922/3765/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Торговий дім "Віктер Плюс", м. Київ до ТОВ " Будсім", м.Харків про стягнення 15705,96 грн. за участю представників:

позивача - Химченко Я.М., довіреність від 30.09.14р.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Торговий дім "Віктер Плюс" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "Будсім" заборгованість за договором поставки №174/08/10, який було укладено між сторонами 01.09.10р., з яких: 12135,10 грн. - сума боргу, 400,45 грн.- інфляційні втрати, 864,75 грн. - проценти за користування коштами, 2305,66 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 05.09.14р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

01.10.14р. представник позивача надав заяву про долучення документів до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 01.10.14р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 01.10.14р. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, витребувані судом документи та відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 05.09.14р. сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Справа розглядається згідно ст.75 ГПК України, за наявними матеріалами у справі, без участі представника позивача і без відзиву на позов.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

01.09.2010 року між сторонами було укладено Договір поставки №174/08/10 відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і в строки, передбачені Договором, передати у власність Покупця товар в певній кількості, відповідної якості і по узгодженій ціні, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах передбачених Договором.

Згідно п.2.1. Договору поставки, поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення Покупця.

У відповідності до п. 2.4. Договору поставки, поставка товару здійснюється на умовах ООР. місце доставки - місто Харків, «склад Покупця» (згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс 2000»),

Згідно п. 3.4. Договору поставки, поставка вважається здійсненою з моменту передачі партії товару Покупцю у власність, що підтверджується товарно - транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п. 3.3. Договору поставки, право власності та ризик випадкового знищення товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі товару на складі Покупця і підтверджується товарно-транспортною (видатковою) накладною, підписаною уповноваженими представниками Сторін. Дата отримання товару Покупцем зазначається в товарно-транспортній (видатковій) накладній, про що Покупець ставить відповідну відмітку.

Пунктом 5.4. Договору поставки передбачено, що Покупець здійснює оплату протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту реалізації товару, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.

Згідно п. 10.1. Договору поставку, Договір вступає в силу в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31 грудня 2011 року.

З метою пролонгації дії Договору поставки між Постачальником та Покупцем було укладено Додаткову угоду до Договору поставки № 174/08/10 від 01.09.2010 року.

Згідно Додаткової угоди до Договору поставки № 174/08/10 від 01.09.2010 року термін дії Договору поставки було пролонговано до 31.12.2012 року.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача із претензіями щодо оплати боргу, проте, Відповідачем не було надано жодної відповіді на отриманні претензії.

24.07.2012 року, Позивачем направлено на адресу Відповідача Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2011 року по 24.07.2012 року.

Згідно вказаного Акту звірки сума боргу Відповідача перед Позивачем складає 12 135, 10 грн.

Відповідачем було підписано направлений Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2011 року по 24.07.2012 року, без жодних заперечень та зауважень, тим самим було підтверджено наявну суму боргу на користь Позивача у розмірі 12 135, 10 грн.

Відповідно виписки з банку Позивача, остання оплата за реалізовані товари здійснювалась Відповідачем 26.12.2011 року.

У відповідності до умов Договору поставки, Відповідач зобов'язаний був здійснити наступну оплату протягом 14 календарних днів, відтак, Відповідач мав здійснити оплату не пізніше 09.01.2012 року.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 12135,10 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 12135,10 грн. та відповідно до наданого акту звіряння взаєморозрахунків підтверджені відповідачем, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12135,10 грн. заборгованості правомірними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2305,66 грн.

Відповідно до ст.546ЦК України,виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що задоволенню підялгає пеня в сумі 786,62 грн., а в іншій частині заявленої позивачем суми пені слід відмовити, оскільки нарахована пеня була за період, який перевищує шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а саме позивач нарахував пеню за 365 днів прострочення (1 рік) .

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 864,75грн. та інфляційних втрат в розмірі 400,45 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 864,75 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 400,45 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував інфляційні втрати тільки за один місяць прострочення платежу - за квітень, а не за весь період прострочки. Нарахування втрат від інфляції за весь період прострочки- є право позивача, а не обов'язок, тому, оскільки немає переривання в періоді, за який просить стягнути інфляційні позивач, порушення діючого законодавства суд не вбачає.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 400,45 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44- 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 509, 598, 612, 625, 762 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197 Господарського кодексу України; ст.ст.1,4,12,33,43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" (61052, Харківська обл., юр. адреса: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, адреса місцезнаходження: 61052, м.Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 1, р/р2600549012897 в ХФ ПАТ КБ "Крещатик", МФО 350880 ІпН347573120341, код ЄДРПОУ 34757314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віктер Плюс" (04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, буд.2-Г, корп. 1, р/р 2600210280 в ПуАТ "ФІДОБАНК" м. Києва, МФО 300175, ІпН322466926523, код ЄДРПОУ 32246694) заборгованість у розмірі 12 135,10 грн.; 400,45 грн. - втрати від інфляції; 864,75 грн.- проценти за користування грошовими коштами; 786,62 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; витрати по сплаті судового збору в розмірі 1650,30грн.

В частині стягнення пені в розмірі 1519,04 грн.- відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.10.2014 р.

Суддя Л.В. Шарко