Ухвала суду № 40781118, 07.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2014 року

справа № 804/6155/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М КС" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "М КС" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 квітня 2013 року №0001111520 та №0001101520, винесені ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивача відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Позивач своїм правом на апеляційне оскарження не скористався і не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог. У разі часткового оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "М КС" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Матадор» за період з 01 грудня 2011 року по 31 жовтня 2012 року, за результатами якої було складено акт № 964/222/37069817 від 25.03.2013 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ "М КС":

1. ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійснених позивачем при придбанні товарів та послуг у ТОВ «Матадор» у грудні 2011 року - жовтні 2012 року, зазначені правочини мають ознаки нереальності;

2. абз. «а» п.185.1 ст185, п.187.1 ст.187, абз. «а» п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України по операціям з ТОВ «Матадор», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 218888,00 грн., у т.ч.: по декларації за грудень 2011 року на суму 45125,00 грн., по декларації за січень 2012 року - на суму 2223,00 грн., по декларації за лютий 2012 року - на суму 41530,00 грн., по декларації за березень 2012 року - на суму 39772,00 грн., по декларації за квітень 2012 року на суму -16879,00 грн., по декларації за травень 2012 року - на суму 8391,00 грн., по декларації за червень 2012 року - на суму 25780,00 грн., по декларації за липень 2012 року - на суму 22409,00 грн., по декларації за серпень 2012 року - на суму 6032,00 грн., по декларації за вересень 2012 року - на суму 5263,00 грн., по декларації за жовтень 2012 року - на суму 5484,00 грн.;

3. пп. 14.1.27, ст.ст. 138, 139, 140, 142, 143, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2011 року – IV квартал 2012 року на загальну суму 505479,00 грн..

На підставі акту перевірки, 16.04.2013 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0001101520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 631849 грн. (основний платіж - 505479 грн., штрафні санкції - 126370 грн.);

- №0001111520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 273610 грн. (основний платіж - 218888 грн., штрафні санкції - 54722 грн.).

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача в частині скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, наведені відповідачем у акті перевірки, є недостатніми для висновку про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів та послуг від ТОВ "Матадор" і відповідно для нарахування позивачу податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Матадор".

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.12.2011 року між ТОВ "Матадор" (Постачальник) та ТОВ "М КС" (Покупець) було укладено договір поставки №1201, у відповідності з яким Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію. Номенклатура, кількість, якість та вартість товару зазначені в накладних, які є невідємною частиною договору. Поставка Товару здійснюється за рахунок та автотранспортом постачальника.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані накладні, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

01.06.2012 року між ТОВ "Матадор" (Виконавець) та ТОВ "М КС" (Замовник) було укладено договір про надання послуг № 601, у відповідності з яким Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату наступні послуги: сортування, укладання, перенесення, фасування товару, демонтаж, монтаж, фарбування, вивезення сміття, прибирання території.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані акт надання послуг від 29.06.2012 року, податкова накладна.

02.06.2012 року між ТОВ "Матадор" (Виконавець) та ТОВ "М КС" (Замовник) було укладено договір про надання послуг № 702, у відповідності з яким Виконавець зобов'язується за завданням Замовника виконати роботу з технічного обслуговування веб-сайту, здати його результат Замовнику.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані акт надання послуг від 30.07.2012 року, податкова накладна.

Дослідивши дані матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат та податкового кредиту відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що оглянуті вищезазначені первинні документи позивача та контрагента ТОВ "Матадор" відповідають вищепереліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, колегія суддів робить висновок про те, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом.

Щодо висновку відповідача про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентом, колегія суддів вважає даний висновок цілком необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, посилання відповідача на ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. На користь вказаного свідчать і положення ст. 20 ПК України, відповідно до яких органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Окрім того, як вбачається зі змісту вказаного акту перевірки, фактичною підставою для висновку про те, що за результатами перевірки не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів та послуг від ТОВ "Матадор", з'явилася лише інформація, викладена в акті, складеному ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Матадор" під час здійснення господарських відносин з ТОВ "Інфотерм", ТОВ "Олімп", ПП "СВ Гермес", ПВП "Форест", ТОВ "Кафепродакшн", ТОВ "Пасіфік", БПП "Сура", ТОВ "Хімагросервіс".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які в акті перевірки посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкові повідомлення - рішення від 16 квітня 2013 року №0001111520 та №0001101520, прийняті ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача в цій частині є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко