Ухвала суду № 40781063, 11.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2014 рокусправа № 811/2420/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 р. у справі № 811/2420/13-а

за позовом Комунального підприємства "Житлогосп"

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.13 №0000372210,0000382210, -

ВСТАНОВИВ:

"23" липня 2013 р. Комунальне підприємство "Житлогосп" звернулось до суду з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.07.2013 року:

- №0000372210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 57 087 грн., в тому числі за основним платежем - 38 058 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 029 грн.;

- №0000382210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 54 369 грн., в тому числі за основним платежем - 36 246 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 123 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо заниження позивачем сум податку на прибуток та на додану вартість, оскільки господарські операції з контрагентом - ПП «Вікторія-С» мали реальний характер, вказаний контрагент на час вчинення господарських правовідносин перебував в Єдиному державну реєстрі та зареєстрований платником податку на додану вартість. Позивачем зазначено, що господарській операції між позивачем та ПП «Вікторія-С» підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 р. у справі № 811/2420/13-а адміністративний позов Комунального підприємства "Житлогосп" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.13 №0000372210,0000382210 - задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару та робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам податкового законодавства. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно формував податковий кредит та валові витрати, а висновки Акта перевірки про порушення є помилковими.

Не погодившись з постановою суду, Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 р. у справі № 811/2420/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не дослідив обставини по справі в належному обсягу та не приділив уваги тому факту, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, а отже не підтверджено поставка придбаного товару та наявність об'єкту оподаткування.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, посадовими особами ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку Комунального підприємства "Житлогосп" з питань відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ПП «Вікторія-С» за червень, вересень, жовтень 2012 року. За результатами перевірки складено акт №250/22-10/37015342 від 27.06.2013 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме:

- порушення ст.ст. 203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину, вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів;

- п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 38 058 грн. за ІІ - ІУ квартал 2012 року;

п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість на суму 36 246 грн. за червень, вересень та жовтень 2012 року.

Висновки податкового органу ґрунтуються відсутності доказів реального постачання придбаних товарів, а саме відсутність товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують транспортування придбаних ТМЦ. Доводи позивача щодо доставки товару продавцем - ПП «Вікторія-С» заперечуються податковим органом з посиланням на інформацію щодо перевірки контрагента позивача ПП «Вікторія-С», у якого відсутні матеріально-технічні засоби, складські приміщення, транспортні засоби та трудові ресурси для здійснення будь-якої господарської діяльності. Відсутність встановлення факту реального постачання товарів, свідчить про нікчемність укладених правочинів. Таким чином, на думку ДПІ, Підприємством сформовано валові витрати та податковий кредит на підставі документів (накладні, податкові накладні, перелік яких наведено в акті перевірки), що не мають статусу первинних документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки, враховуючи нікчемність правочинів з вищевказаним підприємством, такі первинні документи не підтверджують факти здійснення господарських операцій, що призвело до завищення КП «Житлогосп» податкового кредиту та валових витрат.

На підставі висновків перевірки 10.07.2013 року податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0000372210, яким позивачу збільшено суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 57 087 грн., в тому числі 38 058 грн. за основним платежем та 19 029 грн. за штрафними санкціями;

- № 00000382210, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 54 369грн., в тому числі 36 246 грн. за основним платежем та 18 123 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи рішення податкового органу необґрунтованим та таким, що порушує права та законні інтереси суб'єкту господарювання позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, здійснені під час проведення перевірки є невмотивованими та такими, що носять характер припущень, а отже спірні податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням норм діючого законодавства.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2012 року між позивачем (замовник) та ПП «Вікторія-С» (постачальник) укладено угоди поставки №37, відповідно до якого постачальник зобов'язаний поставити, а замовник прийняти та оплатити обумовлений умовами угоди товар (будівельні матеріали).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. №996-XIV (далі за текстом - Закон № 996) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, викладений у вищенаведеній нормі перелік обов'язкових реквізитів носить загальний характер.

На підтвердження реальності виконання укладеного правочину Підприємством надано: договор поставки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення та банківські виписки, що підтверджують оплату за поставлений товар, договори на виконання робіт та акти-приймання-передавання виконаних робіт на підтвердження використання придбаних товарів в подальшій господарській діяльності.

Надані позивачем первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операцій позивача щодо придбання ТМЦ та послуг (робіт), оскільки зазначені операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою придбання товарів та послуг було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності КП «Житлогосп». При цьому первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними суб'єктами господарювання, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, який є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача ПП «Вікторія-С» статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. Також відсутні докази недійсності податкових накладних, виписаних контрагентом, які за приписами вищенаведених норм є єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перехід права власності на товар, оскільки згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001р. №2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 (далі - Правила №363) діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, дотримання вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягатися до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Отже, ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування товару до покупця - позивача в даному випадку був продавець, за рахунок якого здійснювалось перевезення товару, що передбачено умовами договору поставки.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Усі надані первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операції позивача щодо поставки товарів, оскільки зазначена операція призвели до зміни майнового стану платника податків, метою придбання будівельних матеріалів було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності КП «Житлогосп». При цьому усі первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів постачання, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Скаржник не надав доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача і матеріали справи таких доказів не містять. Також податковим органом не надано суду доказів недійсності договору поставки, договору на перевезення, використання придбаних товарів та робіт у неоподатковуваних операціях.

Як зазначено вище, позиція податкового органу базується на порушеннях, начебто, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентом позивача, тобто по ланцюгу постачання.

Проте, статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, доводи скаржника про те, що дії вчинені сторонами направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань, також колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки носять теоретичний характер, мають характер припущень без посилань на порушення саме позивачем конкретних норм чинного податкового законодавства, яке б обґрунтувало проведених податковим органом збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 р. у справі № 811/2420/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 р. у справі № 811/2420/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко