Ухвала суду № 40776592, 02.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5387/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 жовтня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Тищенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-люкс" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіт-люкс», звернулось до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання незаконними (протиправними) дій Київської міжрегіональної митниці Міндоходів при прийнятті рішення №100250001/2014/000015 від 21.01.2014 року про коригування митної вартості та скасування оскаржуваного рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів при прийнятті 21 січня 2014 року рішення № 100250001/2014/000015/2 про коригування митної вартості товарів. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 21 січня 2014 року № 100250001/2014/000015/2 про коригування митної вартості товарів. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Київської міжрегіональної митниці Міндоходів подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі зовнішньоекономічного контракту № SMA16, укладеного 02 квітня 2012 року між позивачем та компанією "ZHEJIANG FIRSD GROUP CO., LTD", TOB (далі - контракт), позивачем на митну територію України ввезено товар - світлотехнічну продукцію (далі - товар).

21 січня 2014 року позивачем надано митному органу митну декларацію №100250001/2014/006188 та відповідні документи з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару.

Так, разом з митною декларацією митному органу надано наступні документи: CMR 0048 від 17 січня 2014 року; коносамент від 11 грудня 2013 року № ZENNLAQB349314; рахунок-фактуру на транспортно-експедиційні послуги від 08 січня 2014 року № НВ0266; довідку про транспортні витрати та відсутність страхування Б/Н від 11 січня 2014 року; виписку з бухгалтерської документації; каталог MAGNUM; прайс-лист від виробника; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; інвойс від 04 грудня 2013 року № 2013F03A115A; пакувальний лист від 04 грудня 2013 року б/н; контракт від 02 квітня 2012 року № SMA16; додаткову угоду № 2 до контракту; договір про транспортно-експедиційні послуги від 08 січня 2014 року.

Митну вартість товару позивачем визначено за основним методом.

У відповідь 21 січня 2014 року митним органом направлено позивачу електронне повідомлення, у якому зазначено, що надані документи містять розбіжності, а саме, товар відправлено згідно з коносаментом від 11 грудня 2013 року, а наданий для митного оформлення договір про транспортно-експедиційне обслуговування датовано 08 січня 2014 року, тобто пізніше дати відправлення товару.

У даному повідомлені також зазначено про необхідність надання позивачем додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

На думку відповідача позивачем не було виконано обов'язок по наданню додаткових документів та прийнято оскаржуване рішення із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товару.

У подальшому, з урахуванням оскаржуваного рішення, позивачем сплачено митні платежі відповідно до нової митної вартості, що дозволило випустити товар у вільний обіг.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, під час митного оформлення надав митному органу всі документи, які були оформлені належним чином та підтверджують складові митної вартості - вартість товару та вартість перевезення, тому підстави відмови, визначені в рішенні про коригування митної вартості митного органу є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 6. ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі, зокрема, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

Відповідно до п. 10. ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

Відповідно до п. 11. ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у пій статті.

Враховуючи приписи п.10. ст. 58. Митного кодексу України до митної вартості товарів включається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням за умови, якщо вони були понесені Деклараном (Позивачем).

Так, з матеріалів справи вбачається, що при опрацюванні наданих для митного оформлення по митній декларації документів, митним органом виявлено, що вони містять розбіжності, що унеможливлює встановлення митної вартості імпортованого товару.

Зокрема, згідно з електронним повідомленням митниці від 21 січня 2012 року, єдиною підставою для витребування у позивача додаткових документів для підтвердження задекларованої митної вартості товару, митний орган вказав те, що товар відправлено відповідно до коносаменту від 11 грудня 2013 року, а наданий для митного оформлення договір про транспортно-експедиційне обслуговування датовано 08 січня 2014 року, тобто пізніше дати відправлення товару.

Однак, суд першої інстанції обгрунтовано звертає увагу на те, що згідно з наявними у матеріалах справи доказами, на час відправлення товару з порту NINGBO, CHINA діяв договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 08/01/2013, укладений 08 січня 2013 року між позивачем та компанією "HD Logistic Management Ltd".

Поряд з цим, на час виготовлення перевізником інвойсу (рахунка-фактури) від 08 січня 2014 року № НВ0266 на транспортно-експедиційні послуги та довідки від 11 січня 2014 року б/н про транспортні витрати уже діяв аналогічний договір на транспортно-експедиційні послуги № 08/01/2014, укладений 08 січня 2014 року між позивачем та компанією "HD Logistic Management",

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем правомірно надано вказаний договір.

Враховуючи викладені обставини та виходячи з аналізу інших наданих позивачем для митного оформлення імпортованого товару документів, колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції про відсутність у них розбіжностей та ознак підробки, а також вважає, що вони містять усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а тому відповідачем-1 необґрунтовано зобов'язано позивача надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки позивачем уже надано усі необхідні для цього документи.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 53, п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України, ч. 1 ст. 55 України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані надати (за наявності) відповідні додаткові документи.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особи митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення ст..55 Митного кодексу України, в оскаржуваному рішенні, жодним чином не обґрунтоване числове значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке корегування.

Крім того, митним органом не наведено доказів на підтвердження тих обставин, що має бути застосований саме резервний метод митної вартості та неможливість застосування попередніх методів.

До того ж, з аналізу положень ст.ст. 53 та 55 МК України вбачається, що митний орган, за зазначених у ст. 53 МК України обставин, має право зобов'язати декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) відповідні додаткові документи. Тобто, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів може бути прийняте тільки після закінчення такого строку та у разі не усунення декларантом визначених митним органом недоліків.

Як також вбачається з наявних у матеріалах справи доказів та встановлено судом першої інстанції, що рішення про зобов'язання позивача надати додаткові документи на підтвердження митної вартості товару, оскільки подані документи містять розбіжності, датоване 21 січня 2014 року

Разом з тим, оскаржуване рішення митного органу про коригування митної вартості також винесене 21 січня 2014 року.

Тобто, відповідач передчасно виніс оскаржуване рішення, не надавши можливості та часу позивачу надати всі наявні у нього документи на підтвердження митної вартості товару.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що митним органом, при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано передбачену положеннями МК України процедуру, внаслідок чого порушено законодавчо визначені права позивача.

При цьому, таке порушення призвело до того, що митницею при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги додаткові документи, надані позивачем, що підтверджується матеріалами справи, у межах визначеного ч. 3 ст. 53 МК України строку.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій контролюючого органу при прийнятті оскаржуваного рішення та його скасування, оскільки позивач, під час митного оформлення надав митному органу всі документи, які були оформлені належним чином та підтверджують складові митної вартості - вартість товару та вартість перевезення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність своїх дій і як результат винесення спірних рішень, а тому є всі підстави для задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, що стосується стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого товариством податку на додану вартість, то судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу в цій частині.

Відповідно до Порядку №618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Пунктом 5 Порядку №787 встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, повернення надмірно сплачених платежів, можливо при наявності наступних чинників: наявність факту надмірної сплати коштів та звернення платника до відповідного органу.

Вказана позиція визначена Верховним Судом України від 17.12.2013 року у справі № 21-439а13 про визнання протиправним і скасування рішення про визначення митної вартості та стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Зокрема, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що суди, в разі встановлення протиправності рішень митного органу про визначення митної вартості за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму податку на додану вартість, фактично визнаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Таким чином, в цій частині в задоволенні позову обґрунтовано відмовлено.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 03 жовтня 2014 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.