Ухвала суду № 40775902, 06.10.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/109/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1992/2014

Категорія 49

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У.Ю.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Бойчука І.В.

секретаря Драганчук У.М.

з участю позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2014 року задоволено позов ОСОБА_2. Вирішено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який був зареєстрований 30 вересня 2011 року у Виконавчому комітеті Тягунської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, актовий запис №6 - розірвати. Місцем проживання малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити місце проживання його матері - ОСОБА_2. Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_2 шлюбне прізвище «ОСОБА_2». Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, необґрунтовану відмову у прийнятті доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суду ґрунтується виключно на поясненнях позивачки, які не підтверджені належними доказами. Суд не взяв до уваги його письмові заперечення, в яких він вказував, що бажає зберегти сім'ю та заперечує проти розірвання шлюбу. При ухваленні рішення суд врахував інтереси позивачки, однак не врахував його інтереси та інтереси їхнього малолітнього сина, а також його пояснення про те, що позивачка не дозволяє йому бачитись з сином та брати участь у його вихованні, що є порушенням його права на батьківство. Апелянт стверджує, що він проти щоб дитина жила з одним із батьків, оскільки у них з позивачкою є можливість жити окремо однією сім'єю та спільно виховувати сина.

З наведених мотивів апелянт просить рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2014 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду.

У засідання апеляційного суду апелянт та представник третьої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апелянт в апеляційній скарзі просив справу розглядати за його відсутності.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила, просила її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважала законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони зареєстрували шлюб 30 вересня 2011 року у виконавчому комітеті Тягунської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, про що зроблено відповідний актовий запис за №6 (а.с. 4).

Від даного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.01.2013 року (а.с. 5).

Судом також встановлено, що сторони шлюбних стосунків не підтримують, проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, що має істотне значення, а тому даний шлюб слід розірвати. Оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про необхідність розлучення матері з малолітньою дитиною та про те, що позивачка будь-коли ухилялася від виконання своїх материнських обов'язків щодо своєї дитини, з урахуванням висновків органу опіки та піклування Тлумацької РДА Івано-Франківської області та органу опіки та піклування Іллінецької РДА Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини, місцем проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, слід визначити місце проживання його матері ОСОБА_2.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно положень ч.ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

З матеріалів справи, зокрема, акту обстеження умов проживання від 26.06.2014 року вбачається, що ОСОБА_3, житель АДРЕСА_1, проживає у власному глиняному будинку, житловою площею 26,0 кв.м, загальною площею 48,0 кв.м. На момент обстеження матеріально-побутових умов проживання, створених умов для проживання дитини немає (а.с. 94).

Згідно висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, №02.9-1801 від 26.06.2014 року, орган опіки та піклування Іллінецької РДА Вінницької області вважає за доцільне залишити місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_2, оскільки батьком - ОСОБА_3 не створено умови для проживання дитини, а будинок в якому проживає ОСОБА_3 не придатний для проживання дитини у зв'язку з проведенням капітального ремонту (а.с. 93).

Відповідно до висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, №466/01-18 від 23.07.2014 року, орган опіки та піклування Тлумацької РДА Івано-Франківської області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері ОСОБА_2, оскільки дитина у такому віці потребує материнського догляду, а в будинку ОСОБА_2 створені належні умови для проживання та виховання дитини (а.с. 108).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін, зокрема позивача, а тому шлюб між сторонами доцільно розірвати, місцем проживання малолітнього сина сторін - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, слід визначити місце проживання його матері - ОСОБА_2. Рішення суду відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального судом не встановлено.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 308 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Бойчук І.В.