Рішення № 40775044, 30.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16258/14 30.09.14

За позовом Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва»

до Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва»

про стягнення заборгованості в розмірі 42 102,93 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Мундірова В.М. (представник за довіреністю №1214 від 01.09.2014);

від відповідача: Савченко Г.М. (представник за довіреністю №45/41-Д від 01.10.2013.);

Мохонько О.А. (представник за довіреністю №45/43-Д від 01.10.2013р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» (надалі також - відповідач) суми заборгованості в розмірі 42 102,93 грн., з яких 36 685,91 грн. сума боргу за спожиті комунальні послуги та експлуатаційні витрати, 2 085,72 грн. пені, 382,30 грн. 3% річних та 2 949,00 грн. збитків від інфляції.

Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми боргу в розмірі 13 000,00 грн., відповідно до якої до стягнення з останнього було заявлено суму боргу за спожиті комунальні послуги та експлуатаційні витрати в розмірі 23 685,91 грн., 2 085,72 грн. пені, 382,30 грн. 3% річних та 2 949,00 грн. збитків від інфляції (у тексті вказаної заяви позивачем також зазначено, що суму інфляційних збитків було помилково не вказано в резолютивній частині позовної заяви, а тому вказана сума заявляється до стягнення в заяві про зменшення позовних вимог).

Судом, з урахуванням положень статей 22, 54-57 Господарського процесуального кодексу України та пунктів 3.10. - 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» було прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем комунальних послуг у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спожиті послуги.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись при цьому на їх необґрунтованість та недоведеність, оскільки, позивачем, на його думку, не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження використаних гігакалорій відповідачем за послуги теплопостачання, також відповідач заперечував проти стягнення з нього суми пені в розмірі 2 085,72 грн., оскільки її розмір не передбачено умовами договору і чинним законодавством України не передбачено розміру пені, яка підлягає до стягнення у разі порушення грошового зобов'язання. Заперечень проти стягнення з нього 3% річних та суми збитків від інфляції, як і контррозрахунку вказаних сум, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/16258/14 та призначено розгляд справи на 16.09.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2014р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів терміном до 21.10.2014р. та у зв'язку з задоволенням судом клопотання відповідача про витребування доказів, відкладено розгляд справи до 30.09.2014р.

Розгляд справи відбувався за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 30.09.2014р. в справі №910/16258/14 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з рішенням сьомої сесії V скликання Дарницької районної в м. Києві Ради від 19 вересня 2007 року №6 про удосконалення структури Управління житловим господарством Дарницького району міста Києва було створено Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва, що в подальшому перейменовано на Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва».

Відповідно до розпоряджень Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 11.02.2008р. №105 та від 17.03.2008р. №274 всі будівлі, споруди, вбудовані та прибудовані приміщення нежитлового фонду Дарницького району м. Києва передано з балансу комунальних підприємств «Управління житлового господарства» та «Господар» на баланс позивача, про що складено відповідний акт прийому-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2008р. (копія акту міститься в матеріалах справи).

Як вбачається з вказаного акту прийому-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2008р. будівля за адресою вул. Вербицького, 16 у м. Києві віднесена до переліку будинків переданих на баланс позивача.

01.11.2009р. між позивачем (виконавець - за договором) та відповідачем (споживач - за договором) було укладено Договір №73 про надання комунальних послуг та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості комунальні послуги для нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 16, загальною площею 525,1 кв.м., а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором, а також відшкодувати виконавцеві експлуатаційні витрати, пропорційно площі нежитлового приміщення.

Пунктом 2.1. Договору сторони узгодили, що вартість комунальних послуг визначається обсягами спожитих послуг. Ціна одиниці послуги/тариф визначається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Розмір плати за надані комунальні послуги змінюється виконавцем самостійно з часу встановлення нових тарифів.

Обсяги спожитих комунальних послуг визначаються відповідно до п. 2.2.1. Договору та додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. п. 2.3., 2.4. Договору розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат визначається щорічно та погоджується сторонами у додатку №2 до Договору. Підставою для оплати наданих комунальних послуг є рахунок-фактура, яка надається виконавцем щомісяця не пізніше 5 числа поточного місяця.

Пунктом 2.5. Договору передбачено, що оплата отриманих послуг здійснюється споживачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

У відповідно до положень п. п. 2.6., 6.1. Договору припинення дії договору не звільняє споживача від зобов'язання повної сплати вартості послуг. Договір діє з 01.11.2009р. до 01.12.2010р. і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

А тому з урахуванням умов договору та положень статей 627, 631 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що договір станом на час слухання справи є чинним.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що в період з 01.12.2013 року по 01.07.2014 року відповідач в порушення умов договору не належним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасного та повного відшкодовування вартості за надані комунальні послуги (теплову енергію).

Так, протягом вказаного періоду відповідачем було спожито теплової енергії на загальну суму 47 368,61 грн., проте відповідач розрахувався за спожиту теплову енергію частково в розмірі 23 682,70 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень №147 від 31.01.2014р. та №1374 від 22.07.2014р., а тому у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 23 685,91 грн. (сума основного боргу заявлена до стягнення з відповідача в заяві про зменшення позовних вимог).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності:сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі статтями 14, 526 Цивільного кодексу України, між сторонами у справі наявні цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Крім того, згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «Євро-реконструкція» (енергопостачальна організація) було укладено Договір №450148 про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012р., відповідно до умов якого ТОВ «Євро-реконструкція» зобов'язувалось виробляти, систематично поставляти та передавати у власність позивачу теплову енергію (товар) у кількості та навантаженням, встановлених договором, а позивач зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього згідно умов договору.

У Додатках №3 та №3-а до договору №450148 від 02.07.2012р. зазначено, зокрема, будинок по вул. Вербицького, 16 у м. Києві, орендаря приміщення, назву абонента (відповідача), тариф, площу на яку здійснюється нарахування за теплову енергію, тощо.

Керуючись умовами договору №450148 від 02.07.2012р. між позивачем та енергопостачальною організацією були підписані акти приймання-передавання товарної продукції на загальну суму 83 114,90 грн. а саме:

Акт приймання-передавання товарної продукції №11/2013-450148 від 30.11.2013р. на суму 4 476,76 грн.;

Акт приймання-передавання товарної продукції №12/2013-450148 від 31.12.2013р. на суму 23 567,74 грн.;

Акт приймання-передавання товарної продукції №1/2014-450148 від 31.01.2014р. на суму 27 395,44 грн.;

Акт приймання-передавання товарної продукції №2/2014-450148 від 28.02.2014р. на суму 18 090,00 грн.;

Акт приймання-передавання товарної продукції №3/2014-450148 від 31.03.2014р. на суму 9 182,77 грн.;

Акт приймання-передавання товарної продукції №4/2014-450148 від 30.04.2014р. на суму 402,19 грн.

Як вбачається з оборотно-сальдової відомості по рахунку №3779 за період з 01.12.2013р. по 30.09.2014р. та наданих позивачем до матеріалів справи рахунків-фактур, відповідачу було виставлено рахунок-фактуру №4843/КУ від 05.12.2013р. на суму 1 641,90 грн., рахунок-фактуру №227/КУ від 10.01.2014р. на суму 13 996,52 грн., рахунок-фактуру №760/КУ від 07.02.2014р. на суму 16 269,73 грн., рахунок-фактуру №1234/КУ від 11.03.2014р. на суму 10 743,37 грн., рахунок-фактуру №1749/КУ від 09.04.2014р. на суму 4 717,09 грн. на загальну суму 47 368,61 грн.

Крім того, з наявних у справі документів вбачається, що між позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №760 від 01.02.2014р. на суму 16 269,73 грн., №1234 від 31.03.2014р. на суму 10 743,37 грн. та Акт №1749 від 30.04.2014р. на суму 4 717,09 грн. Інших актів до матеріалів справи позивачем не надано.

Як вже зазначалось вище відповідачем було частково сплачено суму боргу в розмірі 23 682,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №147 від 31.01.2014р. та №1374 від 22.07.2014р.

Відповідно до статей 14, 628 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, сплата відповідачем частини заборгованості за спожиту теплову енергію, що належним чином підтверджено матеріалами справи, розцінюється судом і як визнання суми боргу, так і виконання своїх обов'язків за договором (п. 3.2.1. розділу 3 договору).

Крім того, до матеріалів справи позивачем надано копії податкових декларацій та реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, з яких вбачається, що позивачем відображено в податковій звітності вартість поставленої відповідачу теплової енергії по кожному рахунку-фактури.

Відповідно до положень ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим (п. 201.1.). Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (п. 201.4.) Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6.). Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді (п. 201.15.).

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності доказів на підтвердження використаних ним гігакалорій за послуги теплопостачання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і зводяться до перекручування фактів на свою користь.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, підсумовуючи все вище викладене, з огляду на наявні у справі докази, судом визнається обґрунтованою сума основного боргу за спожиту відповідачем теплову енергію у розмірі 23 685,91 грн. (47 368,61 грн. (повна вартість теплової енергії) - 23 682,70 грн. (часткова сплата суми боргу відповідачем)), а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення в повному обсязі.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлено також суму пені в розмірі 2 085,72 грн., 3% річних в розмірі 382,30 грн. та 2 949,00 грн. збитків від інфляції.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Згідно п. 4.1.2. Договору споживач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за несвоєчасне внесення платежів за комунальні послуги - шляхом сплати пені.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок суми пені, наведений у позовних матеріалах, судом визнано його необґрунтованим, оскільки позивачем здійснено розрахунок за всіма рахунками-фактури одночасно, а не по кожному окремо, крім того не наведено саму формулу, за якою позивач здійснював нарахування пені, а тому суд проводить власний розрахунок суми пені.

Крім того, як вбачається з наданого на вимогу ухвали суду від 16.09.2014р. розрахунку, позивачем не заявлено суму пені за рахунками-фактури №4843/КУ від 05.12.2013р. та №227/КУ від 10.01.2014р.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені, розрахована наступним чином:

- 336,09 грн. за рахунком-фактури №760/КУ від 07.02.2014р. 16 269,73 грн. (сума боргу) х 2 х 6,5% (облікова ставка НБУ) : 365 х 58 (кількість днів прострочення з 16.02.2014р. по 14.04.2014р.);

- 711,41 грн. за рахунком-фактури №760/КУ від 07.02.2014р. 16 269,73 грн. (сума боргу) х 2 х 9,5% (облікова ставка НБУ) : 365 х 84 (кількість днів прострочення з 15.04.2014р. по 07.07.2014р.);

- 114,79 грн. за рахунком-фактури №1234/КУ від 11.03.2014р. 10 743,37 грн. (сума боргу) х 2 х 6,5%(облікова ставка НБУ) : 365 х 30 (кількість днів прострочення з 16.03.2014р. по 14.04.2014р.);

- 469,76 грн. за рахунком-фактури №1234/КУ від 11.03.2014р. 10 743,37 грн. (сума боргу) х 2 х 9,5%(облікова ставка НБУ) : 365 х 84 (кількість днів прострочення з 15.04.2014р. по 07.07.2014р.);

- 203,80 грн. за рахунком-фактури №1749/КУ від 09.04.2014р. 4 717,09 грн. (сума боргу) х 2 х 9,5%(облікова ставка НБУ) : 365 х 83 (кількість днів прострочення з 16.04.2014р. по 07.07.2014р.);

З урахуванням наведеного, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 1 835,85 грн.

Щодо стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 382,30 грн. та 2 949,00 грн. збитків від інфляції, суд відзначає наступне.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

На підставі викладеного, здійснивши власні розрахунки сум 3% річних та збитків від інфляції, судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми 3% річних та збитків від інфляції не перевищують вказані суми, що розраховані судом, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних в розмірі 382,30 грн. та 2 949,00 грн. збитків від інфляції підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд критично відноситься до тверджень відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем суми пені, зважаючи на неврегульованість цього питання умовами договору, оскільки є чітке положення про те, що у такому випадку слід застосовувати норми акту цивільного законодавства.

Контррозрахунку суми пені, 3% річних та збитків від інфляції відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/16258/14 підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 23 685,91 грн., сума пені в розмірі 1 835,85 грн., 3% річних в розмірі 382,30 грн. та 2 949,00 грн. збитків від інфляції.

Судовій збір у розмірі 1 811,31 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» (ідентифікаційний код 31722755, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 148-А) на користь Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» (ідентифікаційний код 35660296, адреса: 02121, м. Київ, вул. Вербицького, 32) суму основного боргу в розмірі 23 685,91 грн. (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят п'ять гривень 91 копійка), суму пені в розмірі 1 835,85 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять п'ять гривень 85 копійок), 3% річних в розмірі 382,30 грн. (триста вісімдесят дві гривні 30 копійок), збитки від інфляції в розмірі 2 949,00 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок дев'ять гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 1 811,31 грн. (одна тисяча вісімсот одинадцять гривень 31 копійка).

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.2014р.

Суддя Морозов С.М.